У пастці
Шрифт:
— Міг би… але він був далеченько від парадного виходу. — Я куснув ніготь на великому пальці. — Е-е… Як він довідався, що я у «Гілтон»?
Запала напружена тиша.
— Я сказала йому, — нарешті визнала Сера, паленіючи від сорому й водночас не без виклику. — Джік тобі оце зараз не все переповів. Спершу вони сказали… Грін сказав… що вони спалять мені лице, якщо Джік не відкриє, де ти. Він не хотів… але мусив… тож я їм і сказала, щоб не він… Здається, це звучить по-дурному.
На мою думку, це звучало надзвичайно зворушливо. Виняткове кохання і глибина розуміння.
Я усміхнувся до неї:
— Отже, з самого початку вони не знали, що я тут?
Джік похитав головою.
— Не думаю, аби вони здогадувалися навіть, що ти в Мельбурні.
Їх просто заскочило, коли Сера сказала, що ти нагорі. Гадаю, вони довідались тільки про те, що у шпиталі в Аліс Спрінгз тебе вже нема.
— Вони довідались про наше пограбування?
— Я переконаний, що ні.
Я усміхнувся.
— Як тільки відкриють, то сказяться з шалу.
Ми з Джіком сором'язливо уникли здогадів про те, що було б, якби я відразу спустився до їхнього номера, хоч по його очах було знати, що він розуміє. Серу взяли б заручницею, а мені довелося б піти з «Гілтона» і здатися на ласку Гріна. І дуже малоймовірно, щоб за цим разом мене відпустили живим.
— Хочеться їсти, — сказав я.
Сера усміхнулася:
— А коли тобі не хочеться?
Ми поїли неподалік, у ресторанчику «Приносьте з собою», де люди довкола нас за столами гомоніли про те, на кого вони ставили на перегонах.
— Лишенько, — вигукнула Сера. — А я зовсім і забула.
— Про що?
— Про твій виграш, — сказала вона. — Ти ж ставив на Хомута.
— Але… — почав я.
— Він мав одинадцятий номер!
— Неймовірно.
Вона розщібнула торбинку й дістала чималу пачку купюр. Попри всю метушню в «Гілтон», їй вдалося вийти з лютої небезпеки з кремовою шкіряною сумочкою, що теліпалася на руці. Мене завжди вражала сила інстинкту, з якою жінки трималися своїх торбин, але такого, як сьогодні, я ще не бачив.
— Ставка була сорок проти одного, — сказала вона. — Я поставила за тебе двадцять доларів, отже, ти виграв вісімсот доларів, і я вважаю, що це жахливо.
— Давайте поділимо, — сказав я, сміючись.
Вона похитала головою.
— Ні цента… Щиро кажучи, я думала, що Хомут взагалі не має ніяких шансів, і хотіла провчити тебе: програєш двадцять доларів і більше так не закладатимешся — інакше я поставила б тільки десять.
— Однаково я більшу частину цих грошей винен Джікові, — сказав я.
— Залиш їх собі, — сказав він. — Ми потім порахуємося. Покраяти тобі біфштекс?
— Будь ласка.
Він акуратно покраяв біфштекс, підсунув мені тарілку й поклав виделку.
— Що ще було на перегонах? — запитав я, наштрикнувши перший сочистий шматок. — Кого ви бачили? — Біфштекс був такий самий смачний, як і гарний на вигляд, і я збагнув, що попри всі болючі латки, у мене пройшло відчуття хворобливої кволості. Здається, я оклигую.
— Гріна ми не бачили, — сказав Джік. — Хлопця й Кошлобрового теж.
— Гадаю, вони вас бачили.
— Ти так вважаєш? — стурбовано запитала Сера.
— Припускаю, — сказав я, — що вони побачили вас на перегонах і просто вистежили, коли ви їхали назад до «Гілтона».
— Боже, — простогнав Джік. — Ми їх не помітили. На дорозі був страшенний рух.
Я похитав головою.
— І всі рухались ледь-ледь. Якщо Грін був позаду, скажімо, машини за три, ти б його й не побачив, а він просто тримав би тебе у полі зору.
— Я дуже перепрошую, Тодде.
— Не мели дурниць. Усе минулось.
— За винятком того, — зауважила Сера, — що в мене досі нема ніякого одягу..
— В тебе гарний вигляд, — сказав я ухильно.
— Ми бачили мою сіднейську знайому, — сказала Сера. — Дивилися разом перші два заїзди й розмовляли з її тіткою. Ми з Джіком відразу після йога повернення розмовляли зі знайомим фотографом… отже, як ти й хотів, неважко буде довести, що Джік увесь час був на верхогонах.
— А Уексфорда, — ні сліду?
— Ні, якщо він схожий на такого, як ти намалював, — сказала Сера. — Хоча, звичайно, і він міг там бути. Дуже важко розпізнати незнайомця за малюнком, та ще й у такому натовпі.
— Ми з багатьма людьми розмовляли, — сказав Джік. — З усіма, кого Сера хоч трохи знала. Вона відрекомендовувала мене як свого чоловіка.
— Ми навіть розмовляли з тим чоловіком, що ти зустрів у суботу, — докинула Сера, похитуючи головою на знак згоди. — Власне, це він підійшов і заговорив до нас.
— Гадсон Тейлор? — запитав я.
— Той самий, що ти бачив, як він розмовляє з Уексфордом, — відповів Джік.
— Він поцікавився, чи тебе нема на перегонах, — сказала Сера. — Пояснив, що збирався запросити тебе на чарку. Ми обіцяли переказати.
— Його кінь добре пройшов дистанцію? — запитав я.
— Ми зустріли його ще до початку. Побажали йому удачі, а він відповів, що вона йому дуже потрібна.
— Він трохи грає на тоталізаторі, — сказав я, пригадуючи.