У відкритому морі
Шрифт:
Другого дня Штейнгардт натякнув росіянці-медичці, що він хотів би трохи розважитися. Чи не схоче вона приєднатись до нього? Опустивши очі, медичка відповіла, що ждатиме його в себе. А це не хитрощі? Ні, Штейнгардт надто прозірливий, щоб помилятися в цьому. Але й тішитися рано. Просто вона теж стомилася від кривавих видовищ, які не дуже благотворно впливають на жіночі натури.
Штейнгардт після апетитного обіду добре виспався, освіжився холодною ванною і в піднесеному настрої вирушив зручним «мерседесом» перевіряти далекі пости берегової охорони. Його скрізь зустрічали улесливі погляди підлеглих, і сам вигляд його машини змушував офіцерів шанобливо виструнчуватися.
Він викликав до телефону обер-лейтенанта Ворбса і сказав:
— Увечері і вночі я буду зайнятий. З рапортом прийдіть уранці.
Так, так, він сьогодні вже собі зробить відпочинок. Він заїде до цього дівчиська і освідчиться, нарешті. Штейнгардт не Ворбс, він не любить скотства, йому потрібна ніжність. Цього досягають через вино й подарунки. Зондерфюрер не скупий.
Штейнгардт заїхав додому, наказав постовому вимести в машину кошик з вином і фруктами. Потім викликав вартового і вручив йому заклеєний конверт з адресою росіянки-медички.
— Якщо буду потрібен, знайдете мене по цій адресі. Шукати лише в разі крайньої необхідності.
Дівчина зустріла його у дворі — біля ґанку, густо обплетеного виноградом. У голубому світлі фар її тонкий стан у світлій сукні здавався особливо гнучким.
Штейнгардт злегка торкнувся її руки холодними губами і, відчувши, як здригнулися пальці, задоволено констатував: «Вона хвилюється. Для початку — непогана прикмета».
Він разом з нею вніс до хати кошик з вином і фруктами і, повернувшись, наказав шоферові нікуди не відходити від машини і тримати, про всяк випадок, автомат напоготові.
Шоферові — судетському німцеві — надокучили повсякденні побоювання та страхи патрона. «Хоч би посоромився», хотілося сказати йому вголос, але він вдав, що уважно слухає зондерфюрера. Шоферові дорогою вдалося дещо витягти з кошика, і він нетерпляче чекав, коли ж нарешті чортяка забере цього відворотного буркотуна. Мурликаючий голос Штейнгардта, росіянка-красуня і віднесений кошик з ласощами віщували довгеньку стоянку.
Коли Штейнгардт зник у будинку, шофер вимкнув світло фар, добре зачинив ворота і, діставши з кабінки вкрадену пляшку вина, щасливо простяг йоги на траві під виноградною лозою. Він і не підозрівав, що крізь густе листя за ним уважно стежать дві пари блискучих очей.
А Штейнгардт веселився. Випитий ним на дорогу коньяк давав про себе знати. Зондерфюрер завів патефон і, погойдуючись в такт музиці, стежив за вправними рухами дівчини, що саме накривала стіл.
— Ви єсть чарівна, — сказав він.
Як і більшість пруссаків, він бував іноді сентиментальний і при цьому не забував заведеного порядку.
— Ви, я хочу думать, не будете мати претензій, якщо я буду частуватися із власних приборів?
Звичайно! Які можуть бути розмови! Дуже добре, що гість такий завбачливий. В неї, на жаль, немає пристойного посуду для такої людини, як Штейнгардт. Сама вона може випити із простої чашки…
Після другої чарки зондерфюрер відчув легке оп’яніння. Смагляве обличчя медички розпливалося в тумані. Вони сиділи поруч. Він обняв її і потягся губами. Але дівчина гнучким рухом вислизнула з-під його рук.
Вона відступила до дверей, він ступив за нею, цупко вхопивши її за плечі, і притяг до себе…
Дівчина зойкнула. В цей момент чиясь велика, дужа рука лягла на потилицю Штейнгардта і стиснула шию так, що він навіть крикнути не зміг.
— Може, зо мною хочеш поцілуватися, жабо? — насмішкувато спитав по-російськи той, чия дужа рука повернула вже до себе обличчям Штейнгардта.
Гітлерівець, побачивши перед собою величезного вилицюватого парубка у ватянці, судорожно потягся до зброї, але залізні пальці ще міцніше здавили йому горло. Штейнгардт, підкотивши очі, ледве дихав.
— Обережніше! — злякано сказала дівчина. — Ви можете задушити його.
Восьмьоркін трохи послабив стиск пальців і, заглянувши Штейнгардту в обличчя, буркнув:
— Вичухається.
Вони разом з Катею роззброїли гітлерівця, влили йому в рот трошки вина і посадовили в крісло. Коли Штейнгардт очуняв, дівчина, чітко карбуючи слова, сказала по-німецьки:
— Слухайте, корветтен-капітен, і запам'ятовуйте. При найменшій спробі втекти від нас ви будете розчавлені, як слизняк. Сподіваюсь, ви пересвідчилися в твердості руки, яка це зробить? Якщо хочете жити, то повинні виконувати всі наші вимоги.
— Я згоджуюсь… Я буду виконувати, — прохрипів Штейнгардт.
Корветтен-капітан недовірливо провів рукою по занімілій шиї і, переконавшись, що її не стискують залізні пальці, з острахом зиркнув на Восьмьоркіна. Під розстебнутою ватянкою він побачив могутні груди, обтягнуті смугнастою тільняшкою «Переодягнутий матрос, — майнула в нього думка, — не жди рятунку…»
Він сповз із стільця і на колінах попросив:
— Милосердя!
— Не хникай, жабо! Милосердя захотів!
Восьмьоркін гидливо підняв його за комір.
— Ви зможете зрозуміти те, що я вам скажу? — холодно спитала дівчина.
— Зрозумію… Я єсть дуже вдячний… Я все зрозумію.
— Ну от: ми зараз поїдемо з вами в госпіталь по росіян. Від вас залежить усе. Навіть півслова або невірна інтонація, в якій ми вловимо бажання попередити кого-небудь, прискорить кінець. Ви робитимете і говори і ймете тільки те, що потрібно для врятування полонених. Ми зважилися на відчайдушний крок. Тому не пощадимо ні себе, ні вас, ні тих, хто буде біля госпіталю. Ясно?
— Мені ясно… я можу… готовий підкоритися.
Штейнгардт боявся, що росіяни передумають. Тільки б вирватися з пастки. Це дає хай маленький, але шанс на порятунок: озброєний шофер… випадковий обхід. Правда, закричати він не зможе, але дивний приїзд у госпіталь повинен викликати підозру. Їх затримають… Та хіба мало щасливих нагод!
Штейнгардт сам показав на свій плащ, коли моряк запитав у дівчини, що б йому надягти для маскування.
Хміль у гітлерівця пройшов, він прикидався покірним своїй долі, гарячково обдумуючи тимчасом, як врятуватися.