У відкритому морі
Шрифт:
— Гаразд, — сказав Сеня, — будемо ходити, як «пірати», поки не роздягнемо якихось фашистів. Ось тільки чи на Восьмьоркіна знайдемо?
— Знайдете, — запевняла Ніна. — Я одного здоровила тут бачила, в окулярах ходить цей бовдур.
— Спасибі, Їжачок! — подякував Восьмьоркін понуро.
— Пробач, Стьопонько, любий, я не хотіла тебе образити. Ти ж без окулярів і пропорційний… зовсім інший.
— Загалом ясно: я пропорційний бовдур, — сумно сказав Восьмьоркін.
Все було в печері незвичайним. Поряд з бурульками сталактитів дзвінко вицокували ходики, а нижче них до стіни був прироблений електричний дзвінок. Над камінним столом із брил висів у оздобленій черепашками рамці вирізаний з газети портрет Сталіна.
В нішах, прорубаних у вапняках, були влаштовані обшиті дошками каюти з крихітними печами. В каюті, де жила Ніна, стояло низеньке ліжко, по-дівочому застелене білим мереживним покривалом. На уламку сталактита стояв портрет Ніниної матері і висока кришталева вазочка з засохлими гілочками мімози.
В глибині нового житла чорноморців шумів водоспад; його води скочувалися вниз до пристаньки і з шипінням збігали під низеньке чорне склепіння у море.
На першому, досить просторому майданчику, що метрів на три височів над рівнем води, крім плитнякового стола, схожого на плоский гриб, у напівтемряві виднівся обтягнутий клейонкою вузький і довгий дерев'яний стіл. Над ним височіли стелажі з хитромудрими приладами і висів ліхтар «летюча миша». На клейонці стояли аптекарські терези, якісь баночки, спиртівки і набір мензурок.
Недалечко, майже в самому кутку, з цегли, мармуроподібного каменю та глини було викладено кумедну піч. З одного боку вона мала вигляд каміна, а з другого — звичайної кухонної плити, на якій зараз кипіла вода в каструлі, шкварчало масло на сковороді і тоненько посвистував мідний чайник.
«Отут я собі постіль влаштую, — діловито подумав Восьмьоркін. — Біля камбуза веселіше буде».
В протилежному кінці були прорубані східці крутого трапа на верхній майданчик, що йшов у глибину печери за водоспад. Там, нагорі, містилися склади, рубка радіостанції та був прохід на спостережний майданчик.
Все це обладнання, перемішане з дикістю печерного віку, викликало в Чижеєва захоплення. Щождо Восьмьоркіна, то він трохи ожив, тільки коли почув запрошення обідати і побачив на кам'яному столі миску з підсмаженими пончиками, плавлений сир і копчену рибу.
Він любив «бачкову тривогу» (так матроси називали сигнал на обід) і за столом не поступався першістю навіть перед найкращими і найдосвідченішими їдунами із старих служак на кораблі.
Але в печері за столом диктувала медичка Ніна. Вона виставила друзям по чашці прозорого бульйону та по блюдечку дрібних сухарів і сказала:
— Після довгого голодування вам не можна більше.
— Що ти, Їжачок! З нами від засмаженого барана нічого не станеться.
Ніна була непохитна. І це знову страшенно засмутило Восьмьоркіна. При обговоренні плану наступних дій він, незважаючи на кволість і нездужання, наполягав на негайній вилазці — для розшуків Кльоцка та Чупчуренка. І досить було Чижеєву підтримати Ніну, яка радила почекати повернення Віті (він учора пішов на розвідку в селище за мисом), як Восьмьоркін зігнав на Сені всю свою досаду.
— Я бачу, Сеня вже навоювався, йому тепер підлікуватися цікаво бульйоном з грінками. А в мене характер морський: я сам берегом піду, з десяти фашистів дух випущу і дізнаюся, куди вони боцмана поділи.
Ображений Чижеєв відповів так:
— Не спиняйте, хай Восьмьоркін вийде звідси і спробує стати кульгавою береговою мішенню, а то гітлерівцям нема в що поціляти. І хто зна, може, йому повезе: вдасться розсмішити ворога. Фашисти як побачать незнайомого здорованя в нових штанцях, так враз від реготу ослабнуть, самі в руки полізуть і всі відомості в письмовій формі викладуть.
Восьмьоркін побачив стримувані посмішки друзів, зрозумів, що і в словесному змаганні він зазнає поразки.
— Дайте мені автомат з десятьма касетами, — почав він вимагати, рішуче підводячись, — я покажу, хто з нас дурний. Я, звичайно, не спеціаліст молоти язиком, але статут морської служби викопаю — розшукаю товаришів і, якщо вони живі, визволю або загину. Ось яка моя програма.
Суперечка друзів щораз могла розростися в серйозну сварку. Занепокоєний Тремихач поспішив посадовити Восьмьоркіна і наказав Ніні видати йому другу порцію бульйону. Він взявся по-дружньому переконувати Степана в недоцільності поквапливих дій, хоча в душі тішився, що добродушний важкоатлет став таким злим і нетерплячим.
— Куди ж ти підеш без провідника? Гітлерівці весь берег замінували, бояться десанту з моря. Нічого не вдієш, доведеться потерпіти до повернення Віті. Він хлопець моторний, про все довідається. А яка дівчина в нас там діє! Катюшею звати. Ніна проти неї теля. Одержимо повні відомості, отоді…
— Мені цього пояснювати не треба, — сказав Восьмьоркін, доїдаючи бульйон і, ніби ненароком, присовуючи до себе миску з пончиками. — Я не проти того, щоб почекати для вірності справи.
— То чого ж ви з Сенею сваритеся?
— Це в нас півбаковий номер був, — пояснив Чижеєв, теж присусіджуючись до пончиків. — Інакше у вас із голоду вмреш.
І не встигла Ніна оглянутися, як від пончиків на дні миски лишилися тільки підгорілі крихти.
— А тепер би ще бульйончику з грінками та повечеряти по-корабельному, — сказав повеселілий Восьмьоркін, — то без усякого харчу ще добу проспав би.
Зміна його настрою викликала загальний регіт. Тремихач від радощів вирішив почастувати дорогих гостей захованою пляшкою старого кримського вина, а потім оглядом «Дельфіна».