У відкритому морі
Шрифт:
Годин зо дві над чорноморцями ніхто не з'являвся. Все затягли сутінки.
— Видно, загубили нас, — полегшено зітхнувши, сказав Восьмьоркін.
— А ти все-таки не спускай з ока горизонту, — сказав Кльоцко.
— А навіщо, товаришу мічман? Якщо катер наздожене, то що ми їм зробимо? Воювати нам ніби нічим.
— Як нічим? Без бою здаватися будеш?
— А чого мені здаватися? Я й кулаком катер можу розбити, хай поткнеться. А ось ви як?
— «Хай поткнеться… кулаком можу», — спересердя перекривив Восьмьоркіна Чижеєв. — Наворожили вже! Зліва, здається,
Вдалині справді показався один бурун, а за ним і другий. Немов наростаючі дві грудки снігу, котилися два буруни по темній поверхні моря. Кльоцко уважно вдивився і визначив, що попереду йде торпедний катер, а далі — сторожовий.
— Не здамося, товариші! — раптом сказав Кльоцко із звичною йому у хвилини небезпеки урочистістю. — Пам'ятайте: чорноморці ніколи дешево не віддавали свого життя. Якщо живцем захочуть взяти, — руки перебивайте і в горло зубами. На борт попадете — захоплюйте зброю і тримайтесь до останнього. От тільки, як з Костем Чупчуренком?
— У мене одна рука ціла, — підводячись, відповів Чупчуренко. Він був дуже блідий. — Буду допомагати вам, живим не здамся.
— Правильно, Костю. Ех, і матрос би з тебе вийшов!
Мічман обняв його, і гаковому з мотористом здалося, що він змахнув сльозу.
— Давайте і з вами… може, востаннє бачимося.
Він по-чоловічому міцно обняв Чижеєва, потім Восьмьоркіна і твердим голосом скомандував:
— Всім озброїтися! Стояти на своїх місцях.
Уже добре було видно невеличкий торпедний катер і темні постаті на ньому. Зменшуючи хід, він зробив широке півколо і, погрожуючи крупнокаліберним кулеметом, став підходити до баркаса.
Чорноморці, затиснувши в руках хто ніж, хто сокиру, мовчки піджидали катер.
— Вафн хінлеги! — закричав гітлерівець у шкіряному шоломі. — Хенде хох!
Він вимагав кинути зброю і здаватися, але ніхто з чорноморців не поворухнувся.
— Здавайся, рус матрозен! Ергіб діх! — грізніше гукнув офіцер і щось наказав своєму кулеметникові.
Той багатозначно завертів туреллю кулемета, але вогню не відкривав.
— Та ти підходь, не бійся! — не без сарказму сказав Восьмьоркін і, немов запрошуючи, махнув гаком.
— Хеер коми! — додав Сеня Чижеєв і поманив рукою.
Гітлерівський офіцер, мабуть, зрозумів це як бажання росіян здатися без бою, тому що рішуче клацнув ручками телеграфу. Він бачив перед собою людей, у яких не було ні автоматів, ні гранат, і сміливо вів катер. Про всяк випадок гітлерівець ще раз гукнув своє «хенде хох» і при цьому показав, що треба робити — сам підняв руки.
Торпедний катер уже так наблизився до носа баркаса, що гаковому не важко було його дістати. Кльоцко тільки зібрався скомандувати: «Брати на абордаж!», як Восьмьоркін з власної ініціативи вчепився гаком за катер, ривком підтягся і стрибнув на борт до фашистів. За ним метнувся і Чижеєв…
Мічман бачив, як на катері зав'язалася бійка, як розгублено завертів туреллю кулеметник, не розуміючи, куди стріляти. Кльоцко хотів кинутися на підмогу друзям, але спізнився: катер відійшов від баркаса настільки, що стрибнути вже
І в цей час фашистський сторожовик, про якого чорноморці згарячу забули, з ходу врізався в баркас…
Кльоцка вдарило чимось тупим у потилицю. Він знепритомнів і впав у воду.
Розділ п'ятий
Чижеєву марився ринг, оплески, рокіт великого залу, йому було душно. Боліла голова, нили руки й плечі.
«Хто ж мене так змолотив? — з мукою намагався він згадати. — Чому не виносять з рингу? Невже не минуло ще десяти секунд? Треба встати і продовжувати бій…»
Сеня спробував встати і відчув, що руки в нього не діють.
Поступово звикаючи до звуків, він нарешті збагнув, що його вухо вловлює не оплески і не гамір людей у переповненому залі, а гул мотора і звичний шум моря.
Руки й ноги його були зв'язані. Він лежав на чомусь м'якому й живому. Сені стало страшно.
«Де я? Хто тут ще?» захотілось йому гукнути, але в цей час блимнуло світло. Зверху хтось зліз униз. Важкі чоботи ступили Сені на груди, потім боляче придавили живіт, наступили на коліно…
Незнайомець заглянув за перегородку і гукнув щось не по-російськи.
«Гітлерівець! — зрозумів Сеня. І зразу все стало ясне: — В полоні».
В пам'яті лишилися тільки невиразні уривки минулого: він вскочив на катер з Восьмьоркіним… Степан ударив здорованя в шоломі і, зчепившись із двома іншими, покотився по палубі. Сеня кинувся на підмогу, його хтось схопив за ноги. Він упав, боляче забившись ліктем, потім підім'яв під себе пропахлого маслом і риб'ячим жиром товстуна… Два рази штрикнув ножем і знову схопився. Здається, в цей момент промчав сторожовик… затріщав перекинутий баркас. Мозок немов голкою шпигонуло. «Кльоцко й Чупчуренко загинули!» І тут все закружляло. Сеня когось душив. Його стусали йогами, двічі вдарили чимось тупим…
«Чи живий Восьмьоркін?» спостерігаючи за гітлерівцем, що ліз нагору, думав Чижеєв.
Коли нагорі зачинилися дверцята і в трюмі знову стало темніше, Сеня напружив м'язи і ривком повернувся.
Його обличчя уткнулося в великі холодні руки.
«Чи не труп? Ні. Тіло тепле».
Щоб визначити, чиї це руки, Чижеєв провів носом по пальцях, по огрубілому ребру долоні і біля зап'ястя наткнувся на витки конопляного троса.
Тоді він став зубами рвати трос і, видно, зробив боляче тому, хто лежав під ним. Той ворухнувся. Чижеєв взявся за діло ще з більшою енергією і нарешті домігся свого: тугі кільця троса ослабли.
— Стьопо, ти? — запитав він стиха.
— Хто це?..
— Тихіше… почують. Це я, Чижеєв.
— Розв'яжи руки, — попросив здавленим голосом Восьмьоркін. — Мене в якусь халамиду лицем кинули… дихнути не можна.
— Я, здається, розв'язав, рвони.
Восьмьоркін протягом кількох хвилин зовсім не чув своїх потерплих рук. Потім вони почали відходити, зап'ястя занило від болю. Степан, тамуючи стогін, напружив мускули, ворухнув пальцями і визволився з пут.