У відкритому морі
Шрифт:
Сеня провів рукавицею під носом і, побачивши на ній кров, мало не заплакав від сорому, образи й болю. Він втік за ширму і почав швиденько одягатися.
Губу йому рознесло, в носі щеміло. Він глянув у дзеркальце на стіні і отетерів: усе обличчя було в синцях.
— Тварюка, ну й тварюка стара! — з люттю шепотів Сеня, ковтаючи нестримні сльози. — Я йому зараз покажу!..
Він зав'язав галстук і вийшов з-за ширми з наміром вилаяти старого. Тепер йому було все одно: він не збирався більше заходити в цей дім. І раптом Чижеєв побачив благаючі очі дівчини. Вона притискувала пальці до рота і немов просила: «Не треба… Стерпіть, ну, заради мене». Голос у Сені осікся, і він сказав зовсім не те, що хотів:
— Дозвольте запитати… Коли прийти на наступне заняття?
Старий аж підскочив на дивані:
— Я ж казав, що він ідеальна «муха», — захлинаючись, вигукував боксер, переможно дивлячись на дочку. — Стільки ударів витримав і ще хоче! А ти пророкувала: «Злякається, втече!» Та його тепер від боксу й києм не віднадиш. Глянь, який він свіжий.
Але тут Віктор Михайлович помітив, що Сонине ліве око покрив фіолетовий опух, а розбита спідня губа, чого доброго, могла перетворитись на подушку.
— М-м-да! Здається, теє… трошки пересолив, — співчутливо сказав старий. — Але це пройде. Я дам вам таку примочку, що ви завтра вже зможете фотографуватися. Сам її з горілкою на морських травах настоював.
Він витяг з буфета пляшечку з зеленастою рідиною і ткнув її в кишеню Чижеєву.
— На ніч компреси робіть. А на заняття у вівторок о шостій прошу.
До прихожої Сеню проводила дівчина. Біля дверей вона тихенько сказала:
— Не гнівайтеся на батька. Він добрий, тільки, розумієте, трохи неврівноважений. Обов'язково приходьте до нас. Будемо вважати, що ми з вами познайомилися. Мене звуть і Ніною, і Їжачком.
«От і познайомився! — спускаючись східцями, глумився над собою Сеня. — Завтра можеш фотографуватися і карточку здати в музей охорони здоров'я».
Додому він зразу не пішов, щоб не показуватися Восьмьоркіну в такому вигляді, а побродив темними провулками допізна. Лише опівночі він навшпиньках пробрався в свою кімнату, поклав на обличчя компрес із примочкою й ліг.
Вранці, чуть світ, до нього зайшов Восьмьоркін.
Чижеєв прикинувся, що спить. Восьмьоркін сів на край ліжка і почав розштурхувати його.
— Вставай, Сеню, час уже!
— Відчепись, я спати хочу, — Чижеєв натягнув на голову ковдру.
Але Восьмьоркіну не терпілося узнати подробиці минулого дня.
— Сеню, чуєш, Сеню… Ну, а з дівчиною познайомився?
Приятель був настирливий, і Сеня, спалахнувши, відкинув ковдру і повернувся до нього обличчям.
— Познайомився. Чого тобі ще! Не заважай спати.
— Познайомився, значить, — злорадно перепитав Восьмьоркін. — А за що ж вона тебе отак розмалювала?
— Це коли я по східцях, — забелькотав Чижеєв незв'язно. — Ногою за щітку… об одвірок ударився і…
— І з полиці кошик з кулаками впав, — доказав за нього Восьмьоркін. — Все ясно, Сеню. Щось ти брехати почав, і горілочкою від тебе несе. Бешкетував десь?
Восьмьоркін знайшов пляшечку з примочкою, понюхав її і не в жарт розсердився.
— Ну що ж, гуляй та пияч! А я дружбу з тобою кінчив.
Степан навіть не побажав слухати виправдання друга. Штовхнув двері ногою, вибіг на площадку сходів.
— Ну й чорт з тобою! — гукнув навздогін Сеня. — Не дуже-то й плакатиму.
На цьому не скінчилося. На суднобудівній верфі теж запідозрили Чижеєва в бешкетництві.
— З себе такий тихенький та маленький, а який забіякуватий! — дивувалися товариші.
І досить було Сені натякнути на заняття боксом, як його взяли на сміх. Усі чомусь вважали, що боксерами можуть бути тільки здоровані з волячими в'язами і квадратними підборіддями.
Затяжна сварка з Восьмьоркіним змусила Сеню усі вечори проводити в тренера, з чого той був дуже радий. Учень виявився на диво здібним. Він за першим показом переймав прийоми і з такою вправністю осягав таємниці бою навкулачки, що Віктору Михайловичу, або Тремихачу, як його скорочено називали боксери, стало не під силу змагатися з «мухою».
Тренерові довелося на тренуваннях виставляти проти Чижеєва молодих «півників». Але і їх Сеня вимотував неймовірним темпом бою. Серце в нього працювало, як мотор: не задихаючись, він міг молотити кулаками замалим не з швидкістю пневматичного молота.
Бачачи, що «мухою» можна буде похвастатися на змаганнях, Тремихач прискореними темпами таємно готував Чижеєва до вирішального дня. Від частих товариських боїв на рингу синці майже не сходили з Сениного обличчя. І це серйозно турбувало комсомольську організацію. Секретар комітету викликав до себе Восьмьоркіна і запитав;
— Чи тобі відомо, що твій друг, один з кращих комсомольців-виробничників, пиячить?
— Знаю, — похмуро відповів Степан. — Я з ним через це не розмовляю, ми посварилися.
— Дуже мудро придумав! Я мушу попередити… Бюро цього так не залишить. Пропоную тобі негайно припинити сварку і ліквідувати ганебне явище. Зрозумів? — безапеляційно заявив секретар комітету. — Інакше ми обох витягнемо на загальні збори і всиплемо як слід.
Восьмьоркін, не знаючи, як взятися за таку делікатну справу, вирішив клин клином вибивати. Він купив ковбаси, огірків, півлітра горілки і прийшов до Сені, як навмисне, в той день, коли було призначено загальноміські змагання з боксу.
Сеня лежав на койці, відпочивав.
— Голова болить, Сеню? — співчутливо запитав Восьмьоркін і, що було найгіршим для Чижеєва, витяг із кишені горілку. — В мене для тебе ліки. Тільки я прошу, Сеню, не йди ти сьогодні нікуди… випий при мені.
Чижеєва занудило від самого вигляду горілки, і він відставив пляшку набік.
— Ось що, Стьопо, — сказав він Восьмьоркіну. — Ти тут посидь трошки, а я зараз вернусь.
— Ні-і, Сеню, нікуди я тебе не відпущу. Ти дуже буйний, коли вип'єш. Недаром я двері замкнув, а ключ — ось він.