У відкритому морі
Шрифт:
— Підйом!.. Усі на фіззарядку!
Але фіззарядки ніхто, звичайно, не робив. Кльоцко з Восьмьоркіним помилися забортною водою, випили по півкухля прісної води і оглянули рани Чупчуренка. Куля пробила йому плече навиліт. Рана була чиста. Купання в солоній воді, очевидно, дезинфікувало її.
Змивши запечену кров ваткою, намоченою в бензині, Кльоцко з Восьмьоркіним обережно перебинтували Чупчуренкові плече і послали йому щось на зразок постелі на носі баркаса. Поранений зміг сам підвестися і
— Їсти нам, товариші, нічого. Води дуже мало і пального теж. Довго в морі не пробайдикуєш, — сказав боцман. — Треба парус майструвати та по сонцю додому йти. Ось тільки щоглу з чого зробимо?
— Може, весло підійде? — запитав Чижеєв. — Не порубали ми його; воно під Чупчуренком лежало.
— А чого ж не підійде? — зрадів Кльоцко. — Зараз припасуємо. Тягніть чохол, скидайте роби, будемо шити парус.
Майже до полудня екіпаж баркаса розпорював широкі матроські роби, зшивав їх в одно полотнище і ладнав щоглу.
Парус вийшов не дуже вдалий; слабкий вітер не міг його розвернути. Годин зо три він висів важкою, поморщеною ганчіркою, і лише коли погода трохи посвіжіла, полотнище здулося пузирем, і дерев'яний баркас, керований досвідченою рукою боцмана, накреняючись, побіг по буркотливих хвилях.
«Куди ж це нас віднесло за ніч», заклопотано оглядаючись на всі боки, думав мічман. По сонцю він легко визначив, де схід і захід. Проте для точності боцману необхідний був хоч який-небудь орієнтир на березі.
А берег не показувався.
Як і раніш, всюди розстилалася безкрая водяна пустеля. «Піти на південь? — роздумував мічман. — В Туреччину потрапиш… Там обов'язково інтернують і в кутузку посадять. Звернеш на північ — чого доброго, до Кримського узбережжя вискочиш. Прямо в лапи до фашистів попадеш: де-небудь на реї на втіху галкам будеш гойдатися. В темряві можна непомітно до берега підійти і потім до партизанів пробратися. Але де їх знайдеш? У печерах та в лісах вони ховаються». Кльоцко знав, що в Криму дуже важко було партизанити. Партизанів ловили і гітлерівці, і зрадники з місцевих татар.
Перший час кримські партизани навіть не мали зв'язку з флотом і країною. Деякі загони, загнані на голі скелі гірських вершин, гинули від голоду, зимових дощів і холодів. Лише коли один із радянських розвідувальних літаків розшукав невеликий загін і зробив посадку на тісному гірському майданчику, вони змогли зв'язатися з командуванням по радіо.
Кльоцко чув від товаришів, що тепер у партизанів побудований таємний аеродром і що до них регулярно прибувають літаки. Але водою зв'язку не вдалося налагодити. Гітлерівці пильно стежили за узбережжям. Лише кільком «морським мисливцям» торік темної осінньої ночі вдалося зняти з прибережних скель групу вкрай виснажених, хворих і поранених людей.
«Так,
Сонце вже звернуло на захід, і його проміння сліпило очі. Від спеки на одягу виступила сіль. Восьмьоркін з Чижеєвим хотіли зняти з себе тільняшки, щоб позагоряти, поки є час, але Кльоцко погрозив на них кулаком:
— Не сміть! Попечетесь.
Друзі сіли рядочком у затінок від паруса. Сени шепнув Восьмьоркіну:
— Я вночі катер-торпеду бачив. Пам'ятаєш, модель у Тремихача? Точна копія!
— Не на добре, Сеню, коли на вахті сни бачать: або буде карцер, або відсидиш на гауптвахті.
— Та не у сні, от чудний! Наяву, самий справжній катер.
— А чого мічману не доповів?
— Він же, як і ти, не повірить і причепиться: «На вахті, мовляв, чогось вам часто всячина сниться. Дурниці всякі бачите».
— Тоді до чого ж ти це?
— А до того, що берег, мабуть, близько. Скоро за нами «мессери» ганятись будуть. Краще було б на північ іти, до партизанів…
І немов на підтвердження його слів, пролунав застережливий голос боцмана:
— Зліва гідролітак!.. Валяй щоглу, лягай!
Друзі притислися до борту баркаса і стежили за фашистським гідропланом.
Літак, видно, натрапив на масну пляму, що лишилася після розбитого підводного човна, і шукав інших слідів корабельної катастрофи. Помітивши баркас, він зробив гірку і з ревом промчав над головами принишклих моряків. Тоді льотчик почав віражувати навколо дрейфуючого судна і показувати рукою на північ. Але чорноморці не відповідали на його сигнали.
Літак віддалився.
— Значить, поблизу кримські аеродроми, — визначив Кльоцко. — Чекай тепер гостей.
— Мабуть, він вважає нас за своїх, бо ж не обстріляв, — сказав Чижеєв.
— Тим гірше для нас: обов'язково підмогу пришлють. Треба мерщій тікати відціля; може, не знайдуть — вечорітиме скоро. Запускайте мотор.
На баркасі знову надувся парус і задвигтів мотор. Накреняючись, суденце помчало по хвилях із швидкістю гоночної яхти, але відійти далеко не встигло. Незабаром з півночі в небі виринули дві чорні точки.
— Зібрати паруси і виключити мотор! — скомандував мічман.
Літаки, наздогнавши баркас, спустилися так низько над ним, що, здавалось, ось-ось зачеплять крилом.
— Не вставати! — наказав Кльоцко. — Хай думають, що баркас порожній або з убитими.
Літаки випустили три ракети, дали кілька кулеметних черг у повітря, а чорноморці лежали не поворухнувшись, не виявляючи жодних ознак життя. Вони підвелися лише тоді, як фашистські літаки зникли за обрієм.
Баркас знову помчав повним ходом.