У відкритому морі
Шрифт:
Чупчуренко сидів прив'язаний до спини гвинтового стільця в маленькій офіцерській кают-компанії. Бинт у нього зсунувся із плеча, край розірваної тільняшки просочився кров'ю. Рана під останнім лівим ребром кровоточила. «Води б», подумав він і облизав спраглі уста.
Рожевощокий гітлерівець, що сидів за вартового навпроти, вловив цей рух і мляво налив склянку води з графина. Потім почав розглядати воду на світло, відпив половину, а недопитого зненацька хлюпнув Кості в обличчя. Бачачи, як у чорноморця від обурення надулись жили на вилицях, гітлерівець хихикнув
— Карош є лєдовний туш… сучий син!
— Щастя твоє, що я зв'язаний, — відповів Чупчуренко. — Ти б у мене не водою, а кров'ю вмився, бовур клаповухий.
Він гидливо відвернувся, щоб не бачити круглих, мов ґудзики, нахабних голубих очей.
«Видно, салага німецька або курсант, — подумав Чупчуренко. — Куртку морську носить і під бобрик підстрижений».
На затоптаному лінолеумі, що покривав палубу, нерухомо лежав мічман Кльоцко. Із його напіврозкритого рота зрідка вилітав хрипкий подих, а на губах при цьому з'являлася тоненька цівка крові. Старий задихався.
— Гей ти, сарделько чортова! — сказав Чупчуренко до гітлерівця. — Підніми мічманові голову.
«Чортова сарделька», видно, зрозумів чорноморця, бо підійшов до Кльоцка, штурхнув його ногою і, шкодливо озирнувшись, витяг із кишені коробку сірників. Присівши навпочіпки, він запалив одразу два сірники і підніс до вуст старого.
Чупчуренко вилаявся і від люті спробував звільнити здорову руку з такою силою, що стілець затріщав.
Це сполохало гітлерівця. Він підскочив до нього, але переконавшись, що руки росіянина прив'язані міцно, дав щигля в ніс Чупчуренкові.
— Штіль! Сучий син.
Чупчуренко вдав, що покірно знесе все, але сам був насторожі. Коли гітлерівець відійшов од нього, він раптом різко повернувся і з усієї сили вдарив його в живіт кованим носком чобота.
Гітлерівець присів. Чупчуренко ще раз дотягся до нього і вдарив ногою так сильно, що весельчак заорав носом у палубу.
Гітлерівець схопився стогнучи. Він прошипів якусь лайку і забігав по каюті. На очі йому попався графин з водою. В шаленій люті він схопив його двома руками і опустив на голову Чупчуренка…
Кость не зміг ухилитися від удару. Світло електричної лампи мигнуло червоною блискавкою, і кают-компанія заповнилась туманом.
Чижеєв спершу плив легко, навіть перегнав Восьмьоркіна. Потім він почав задихатися і відставати. Це був наслідок дводобового голодування, плавання в морі і глибокої непритомності.
Відстань між друзями зростала. Незабаром голова Восьмьоркіна зовсім зникла за хвилями.
Чижеєв ліг на спину і підняв догори праву руку, щоб вона обсохла на вітрі. Потім він заклав два пальці в рот і свиснув. Пронизливий свист долинув до берега, сколихнув скелі, і ті відгукнулись багатоголосою луною.
Сеня свиснув ще раз: і не просто, а особливо. Так вони пересвистувалися з Восьмьоркіним на Південному Бузі, коли треба було подати один одному сигнал. Скелі знову відгукнулися, і тепер свист вирізнився так чітко, що Чижеєву здалося, ніби Восьмьоркін уже доплив до берега і в свою чергу відповідає йому: «Жди, зараз виручу»,
Береги зліва і справа були спокійні: вдалині злітали мерехтливі ракети, і блідоголубе жало прожектора розтинало на заході темряву.
Сеня поплив у найтемнішу частину узбережжя, де, здавалося, скелі стояли півколом, створюючи таким чином затоку. Він плив довго. Свідомість паморочилась від одноманітних рухів. В очах миготіло, руки й ноги Чижеєва дерев'яніли.
Він уже плив, мов у гарячці, майже несвідомо перевертаючись то на спину, то на бік, то на груди. І байдужість до своєї долі щораз більше опановувала його, послаблюючи волю до опору. Сені навіть було приємно, що холод з глибини моря проймає його кров, паралізує м'язи, туманить мозок.
Чижеєв стрепенувся, розтер собі груди, боки і поплив, перемагаючи втому. Зір знову вернувся. Він побачив над собою велику навислу скелю. Біля її підніжжя гойдався пінявий пруг.
Тут не можна було вийти на берег. Він поплив уздовж безмежної, здавалось, падаючої на нього стіни, як плавають у важкому сні, не відчуваючи ні ваги свого тіла, ні холоду, ні пружності води.
Сеня вдивлявся у хвилі, і йому здавалося, ніби з фосфористої глибини за ним стежать блимаючі очиська якихось потвор, що причаїлися. Тоскний страх охопив плавця, і він мимоволі перевернувся на спину. У висоті кружляли зорі, вони роїлися і згорали на льоту. Мерехтливий пил всесвіту падав на воду, засліплював очі. Він зажмурився і раптом почув тонкий закличний свист. Так свистіти могла тільки вона, Ніна.
«Приверзлося», вирішив він і у відчаї забовтав руками й ногами по воді.
Потім він побачив невиразний силует шлюпки. Його стиха покликали. «Шукають… Мене шукають», зрозумів Сеня і хотів відповісти, але в нього не було голосу.
Все, що було далі, він сприйняв немов крізь сон: чиїсь дужі руки підхопили його, втягли в шлюпку, хтось розтирав йому груди, хтось укутував і вливав у рот рідину, що теплом розливалася йому по тілу.
Сеня збожеволів би від радості, коли б зрозумів, чиї теплі губи торкнулися його чола, коли б знав, чиї руки розминають, масажують його затверділі м'язи.
Він поринув у щасливе забуття і не бачив, як шлюпка, обігнувши дві скелі, що стирчали з води, пройшла під склепіння звивистої печери, освітленої вглибині голубуватим сяйвом.
Кость Чупчуренко прийшов до пам'яті вже не на катері, а в сирій камері. Голова розвалювалася від болю, горло стискала нудота. Він важко розплющив очі і побачив над собою змучене вусате обличчя боцмана. Старий стояв навколішки і з батьківською дбайливістю змивав з його обличчя кров.
— Пити! — попросив Кость.
— Ну, слава богу, ожив, — зрадів Кльоцко. — Зараз, Костику, я тобі свіжої водички роздобуду.