У задзеркаллі 1910—1930-их років
Шрифт:
Американо-радянська трагедія
Як на мене, художник завжди у вигнанні: чи то в робочому кабінеті, а чи в спальні, біля настільної лампи.
Випадок Теодора Драйзера унікальний хоча б тим, що, на відміну від решти зарубіжних письменників, фінансово зацікавлених в симпатії до них Країни Рад, у «справі» автора «Американської трагедії» (1925) — так само, як в історії В. Беньяміна — складно замішані політика й любов, світоглядні зміни і звичайнісінькі аспекти побуту. Відвідини Т. Драйзером СРСР також демонструють більш загальні механізми візитів іноземних інтелектуалів до Країни Рад — механізми, що вивчені менш ретельно, ніж політичне низькопоклонство.
Отже, Т. Драйзер був запрошений
Хай там як, але приїхавши 1927-го року в СРСР, 58-річний Т. Драйзер, відвідавши Москву, Ленінград, Нижній Новгород, Київ, Харків, а також Крим і Закавказзя, знайшов тут чергове своє кохання. Ним стала 34-літня американка Рут Кенел, з якою письменник познайомився в Москві і яка мешкала тут уже п’ять років, займаючись перекладами Драйзера в Держвидаві та бібліотеці Комінтерна. «Безпартійна спеціялістка» і «не зовсім радянська жінка», як рекомендувала її своєму партійному начальству голова ВОКС О. Каменєва, на прохання самого Т. Драйзера повинна була супроводжувати його в подорожі Радянським Союзом, а згодом редаґувати подорожні нотатки.
Враження американського письменника від побаченого в Країні Рад, які він одразу почав фіксувати у своєму щоденнику і які згодом, а саме 1928-го року, вийшли окремою книгою «Драйзер дивиться на Росію» (1928), разюче різнилися від решти панегіриків з-під пера його зарубіжних колеґ-візитерів. У першу чергу це стосується важливої для Т. Драйзера теми національного характеру й загалом мотиву «Азії». У той час, коли Радянський Союз сприймався ним у якості потенційно проґресивного суспільного експерименту, сама «Росія» видавалася країною захоплюючою та екзотичною, але також відсталою, примітивною, азіятською і неохайною. Зокрема питання чистоти й санітарії, тема жахливо низької якости їжі й житла в СРСР, а також описи жалюгідного вигляду радянських людей займають у щоденнику Т. Драйзера значне місце. « Якщо ви знайомі із сьогоднішньою Росією, принаймні, якщо ви ретельні у питаннях санітарії, — зауважував письменник, — ви завжди будете обурюватися повсюдним брудом, і вас ніколи не буде залишати одна нав'язлива думка — про те, що в постелі можуть виявитися клопи, а в супі — тарган».
Зокрема аналіза поїздки Т. Драйзера допомагає оцінити найважливіший зв’язок між політикою і повсякденністю, чи пак побутом. Саме з «азіятськими» звичаями й умовами повсякденного життя в СРСР у першу чергу стикалися західні візитери, і ці явища одразу ж викликали в них асоціяції з економічною, культурною, «азіятською» відсталістю. Втім, мало хто з них, фінансово зацікавлених у миролюбному фіналі поїздки, висловлювався пре це вголос — на відміну від Т. Драйзера, чиї повсякденні враження від Росії безпосередньо й щоразу впливали на зміни в його політичних оцінках.
Так, спочатку Т. Драйзер прямо й опосередковано порівнював усе, ще бачив у Країні Рад, із промисловою цивілізацією Америки, себто тим, ще він активно захищав за кордоном і не менш активно засуджував удома. Саме тому, що Радянський Союз прагнув до модернізації, у результаті якої мусила зникнути багатовікова відсталість, — що мало для Т. Драйзера ще більше значення, ніж захист Радянським Союзом пригноблених, — письменник розбавляв різку критику і скарги з приводу умов життя СРСР численними похвалами на адресу радянської країни. « Я, звичайно, над ними злегка жартую, але мене в них щось інтригує, — нотував американський сибарит. — Вони мені позитивно подобаються. Я прощаю їм
Теодор Драйзер. 1918 рік
Натомість згодом, через погіршення його самопочуття, стосунків із коханкою, а також побутових умов за межами столиці Т. Драйзер виявляв усе більшу антипатію до тих самих народних мас, на захист яких він так часто виступав. « Подібні на отару маси викликають у мене відчутті нудоти. Мої враження про Росію назавжди зіпсовані через холод і бруд». Р. Кенел, яка повсюди супроводжувала письменника, згадуючи у своїх власних подорожніх нотатках його розмови « про санітарію, тарганів і клопів», сама зауважує в типово драйзерівській манері те, як їм дали « гуляш, через який Бела Кун розпочав би ще одну революцію». « Так, мене хвилює думка про те, що в Москві — точніше, скрізь у Росії — я не зможу смачно і добре харчуватися, — підтверджував Т. Драйзер. — Після мого приїзду пройшло усього небагато часу, але я починаю усе більше звертатися до горілки — до чистої горілки, до горілки з чаєм, до горілки в десерті — для того, щоб полегшити собі процес харчування».
Таким чином, перебуваючи в СРСР у 1927—1928 роках., Т. Драйзер обурювався тим, що нормальний побут, який сприймався ним за необхідний ступінь комфорту, для радянського населення був неймовірним і видавався буржуазною розкішшю. Зокрема, супроводжуюча Р. Кенел відзначала чіткий зв’язок між змінами в настрої письменника та якістю їжі й житла. Тісний зв’язок між поглядами американського Містера-Твістера на радянську версію комунізму і його сприйняттям російського «бруду» кілька разів доводився до відома ВОКС.
Утім, сам письменник не крився, публікуючи у «Чикаґо дейлі ньюс» 1928-го року свої враження від подорожі Країною Рад. Погляди Т. Драйзера були зведені в цій публікації в одне парадоксальне ціле, що представляло собою типове для письменника дивне сполучення похвал і навмисно різкої критики. Він з перебільшеним ентузіязмом виражав свою «величезну радість» з приводу радянської антирелігійної політики, таланта радянських керівників, розмаху житлового будівництва, а також нових шкіл і наукових установ, що виникали по всій країні. Але тут-таки письменник заявляв, що все це — досягнення « видатного гурту ідеялістів» (тобто більшовицького керівництва), а не влади «трудящих». Заодно він виставляв себе довічним «індивідуалістом», що підтримує « індивідуальне прагнення до удосконалювання». Далі знову пов’язував національний характер, радянську політику й побут.
Харків. Студентське містечко «Толкачевка». 1931 рік
Таким чином, прочитавши ошелешеним радянським господарям лекцію про чистоту, він додавав, що « і російський темперамент, і здійснення радянської програми (а можливо, і те, й інше) містять у собі деякі очевидні дефекти». Щоразу вживаючи слово «росіянин» майже як лайку, Т. Драйзер визначав гігієну не лише за важливу державну справу й запоруку на процвітання країни, але й за « саму суть людської особистости». « Так багато говорите про майбутнє, хоч так багато можна зробити просто зараз, — таврував Т. Драйзер радянських можновладців. — Російське житло, російське обійстя, російська вулиця, російський туалет, російський готель, ставлення кожного окремого росіянина до свого зовнішнього вигляду — усе це повідомляє гостю з Заходу щось таке, що не може робити чести країні, не може сприйматися за здорове явище й не може бути виправдано бідністю. Ваші готелі, потяги, залі й ресторани занадто брудні й занадто погано обладнані. Ви занадто рідко миєте свої вікна… Бас дуже багато живе в одній кімнаті, але ви чомусь називаєте це неподобство комуністичним духом».