Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

підтверджував це звання шість разів. У 1905-1909 ро-

ках гастролював у Франції, Бельгії, Німеччині, Італії і

країнах Африки.

Піскорський Володимир Костянтинович (1867,

Одеса — 1910, поблизу Казані, Росія) — видатний

український історик. У 1890 році закінчив Київсь-

кий університет і був залишений в ньому при кафедрі

всесвітньої історії для підготовки

до професорсько-

го звання. У 1896-1898 роках стажувався за кордоном

(Франція, Іспанія, Німеччина, Англія). З 1901 року —

професор Ніжинського історико-філологічного інсти-

туту, з 1906 року — професор Казанського університе-

ту. У 1901-1910 роках відвідує наукові центри Європи,

бере участь у міжнародних конгресах істориків. Вияв-

ляв науковий інтерес до історії Франції, був удостоє-

ний почесного звання члена Французького історичного

товариства. Часто відвідував Францію, жив і працював

у Парижі, Перпіньяні та інших містах. У 1895 році на-

писав статтю «Олександр Дюма-син» для газети «Ки-

евское слово».

Подолинський Сергій Андрійович (1850, с. Ярос-

лавка, тепер Черкаської області — 1891, Київ) — вче-

ний в галузі гігієни і екології, революційний демократ.

Його вважають засновником української соціальної ет-

529

ногігієни. Після закінчення природознавчого факуль-

тету Київського університету у 1871 році виїхав за кор-

дон, де приймав активну участь у діяльності російської

революційної еміграції. З 1877 року жив у Франції.

У 1879 році виступив на конгресі лікарів у місті Монпе-

льє (Франція) з доповіддю «Санітарний стан населен-

ня Київської губернії». У 1880-1881 роках опубліку-

вав у «Паризькій медичній газеті» дослідження «Села

в Україні. Демографічний етюд» та «Замітка з етногра-

фії, статистики й санітарного стану України».

Полісадів Володимир (близько 1885, Петербурґ —

близько 1940, південь Франції) — живописець, скульп-

тор, письменник. 1906 року виїхав до Франції.

Порик Василь Васильович (1920, с. Соломірка, те-

пер с. Порик Вінницької області — 1944, Аррас, Фран-

ція) — учасник французького Руху Опору. Національ-

ний герой Франції і України (1964). 22 липня 1944 року

потрапив у засідку гестапо і був розстріляний. Похова-

ний на кладовищі шахтарського містечка Енен-Льєтара.

Похитонов Іван Павлович (1850,

с. Мотронівка,

тепер с. Зелений Гай Кіровоградської області — 1923,

Льєж, за іншими даними Брюссель) — живописець.

Навчався в Парижі. З 1913 року жив в Україні. 1919

року емігрував.

Прокопович В'ячеслав (1881, Україна — 1942, Па-

риж) — український громадський і політичний діяч,

публіцист, педагог, історик. У роки визвольних зма-

гань України (1917-1920) був членом Центральної і

Малої Ради УНР, міністром освіти, в травні-вересні

1920 року очолював Раду Міністрів УНР. З 1921 року

і до кінця життя був однією з найпомітніших постатей

530

в українській політичній еміграції. З 1924 року працю-

вав в Парижі і після трагічної смерті С.Петлюри став

головою екзильного уряду УНР (1926-1939).

Прокоф'єв Сергій Сергійович (1891, с. Сонцівка,

тепер с. Красне Донецької області — 1953, Москва) —

композитор, піаніст, диригент. У 1918-1932 роках жив

у США і Франції. Його творчість здобула всесвітнє

визнання.

Пулюй Іван Павлович (1845, с. Гримайлове, тепер

Тернопільської області — 1918, Прага) — видатний

вчений в галузі фізики і електротехніки, громадський

діяч другої половини 19-го — початку 20-го століття.

У 1875-1876 роках вивчав електротехніку в Страс-

бурзькому університеті і здобув наукову ступінь до-

ктора філософії (спеціалізація з фізики).

Пускова Ольга Олександрівна (1857, Київ — 1911,

Одеса) — співачка (контральто). Удосконалювала май-

стерність в Парижі у М.П. Віардо-Ґарсіа.

Пустовойтова Ганна Теофілівна (1843, Верховиш-

ки поблизу Житомира — 1881, Париж) — револю-

ціонерка. Учасниця польського повстання 1863-1864

років. Після поразки повстання жила в еміграції (Ав-

стрія, Швейцарія, Франція). Учасниця Паризької ко-

муни 1871 року, була сестрою милосердя у військово-

му шпиталі. Останні роки життя жила в Парижі.

Пфейффер Георгій Васильович (1872, с. Соки-