Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

ний гетьманом Запорізького війська і (1621-1686). почав

Визволь-

ну війну українського народу 1648-1654 років про-

ти польсько-шляхетського панування. У цій тривалій

кровопролитній війні активну участь брав Сірко. Піс-

ля смерті Богдана Хмельницького Сірко з 1657 по 1680

рік, бувши полковником і кошовим отаманом Запорізь-

64

кої Січі, перебував у центрі воєнних і політичних под-

ій, що відбувалися в Україні.

Його діяльність співпала

з дуже важким для України часом. Між Московською

державою, Польщею і Туреччиною точилася безпе-

рервна боротьба за володіння Україною. Україна була

розірвана на Лівобережжя і Правобережжя, а поміж

ними знаходилася Запорізька Січ — організація воле-

любних професійних військових людей, запорізьких

козаків. Усередині України тривала безперервна бо-

ротьба за володіння гетьманською булавою.

Історична заслуга Сірка, який був щирим патріотом

і безмежно любив свою батьківщину, полягає в його

змаганнях за її волю і незалежність усіма доступни-

ми йому засобами. Тому він заради вільностей укра-

їнців і незалежності України вступав у союзи з різ-

ними політичними силами. Йому доводилося битися

проти турецького султана і кримського хана і воювати

з ними спільно, діяти на користь московського царя і

проти нього, воювати з польським королем і за короля,

боротися з одним гетьманом проти іншого і навпаки.

З часів Богдана Хмельницького запорізькі козаки хоча

і визнавали над собою протекцію московського царя,

але вважали себе людьми вільними і ні від кого неза-

лежними. Як далекоглядний політик, Сірко розумів, до

чого повинен привести протекторат Москви над Запо-

ріжжям і Україною, і кидався з одного боку в другий,

щоб забезпечити їх незалежність, кажучи при цьому,

що «нужда закон зминяє».

У 1658 році подільські козаки обрали Сірка Він-

ницьким (Кальницьким) полковником. 1660 року геть-

ман Юрій Хмельницький підписав із Польщею Слобо-

65

дищівський трактат, за яким Україна виходила з-під

протекторату Московської держави, повністю втрача-

ла свою політичну незалежність і перетворювалася на

провінцію Польщі. Сірко не погодився з цим, залишив

свою посаду полковника і подався на Запоріжжя.

Від 1663 року його багато разів обирали кошовим от-

аманом Запорізького війська. У 1664-1665 роках Сірко

підтримав селянсько-козацьке повстання під

прово-

дом кальницького полковника В.Варениці на Право-

бережній

Україні проти шляхетської Польщі. У 1668

році він здійснив чотири походи проти Кримсько-

го ханства. Потім залишив Січ і виїхав у Слобідську

Україну, де козаки обрали його полковником Зміївсь-

кого полку. Тут він зі своїми козаками брав участь у

повстанні проти утиску царських воєвод. Під Харко-

вом повстанці зазнали поразки, в бою загинув син Сір-

ка Петро. Сам Сірко повернувся на Правобережжя.

У 1670-1671 роках запорожці на чолі із Сірком

здійснили успішні походи на турецькі фортеці Оча-

ків і Ісламкермен. Тоді ж він підтримав селянську вій-

ну в Московії під проводом донського козака Степана

Разіна, листувався з ним і планував спільний похід на

Москву, але здійснити цього не вдалось.

У березні 1672 року гетьмана Лівобережної Укра-

їни Дем'яна Многогрішного позбавили влади і засла-

ли у Сибір. Управління Україною було доручено трьом

старшинам: Петру Забілі, Івану Самойловичу та Івану

Домонтовичу. Знаючи, які користолюбці брали до сво-

їх рук гетьманську булаву, Сірко вирішив добитися

гетьманства для себе особисто. Звістка про це дійшла

до Москви, яка, знаючи про його вплив на запорожців і

66

його прагнення до цілковитої незалежності, вирішила

не допустити цього. Новий Лівобережний гетьман Іван

Самойлович і його прихильники наприкінці квітня 1672

року арештували Сірка, закували в залізо і відправили

до Батурина, а звідти доправили до Москви, потім —

до Сибіру, в місто Тобольськ.

Навесні 1672 року 300-тисячна армія Туреччини при

підтримці кримського хана і Правобережного гетьма-

на Петра Дорошенка вторглася на Поділля. Вторгнен-

ня загрожувало як Москві, так і Польщі. Відсутність у

Запоріжжі Сірка послабило опір турецько-татарській

агресії. У липні 1672 року до Москви прибув польсь-

кий посол Христофор Ковалевський з настійним про-

ханням негайно відпустити Сірка і відправити його під

Білу Церкву для відсічі противника. Клопоталися за

повернення славного лицаря і запорожці. Цар змуше-

ний був повернути Сірка із Сибіру, поставивши йому

вимогу скласти клятву на вірність. На початку літа

1673 року Сірко прибув у Запоріжжя і негайно почав

військові дії проти Кримського ханства, заважаючи

татарам пройти на Поділля, аби допомогти туркам.