Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди
Шрифт:
Серед трактирів-гербергів, які, немов поганки, обсіли Краківський шлях, заїжджий двір «Під кляштором» вважався одним із найчистіших і найдорожчих. До ціни пансіону тут входили послуги невеликого загону охоронців, які за потреби перевіряли глейти [5] , відганяли злодіїв та вгамовували надто шумливих постояльців. Тому у пивній залі того поважного гербергу не було чути п'яних сороміцьких співів, а гості не боялись трапезувати тут разом з родинами.
Того вечора у пивній залі зібралось аж три компанії. За найбільшим столом насолоджувалась смаженою бараниною, волоськими горіхами і пивом купецька сім'я. У темному кутку гомоніла про свої ґешефти зграйка гебрейських бачмажників, а під
5
Глейт — перепустка, подорожня грамота.
— Так ви, Григорію, все ще сподіваєтесь побачити у Львові екзорцизм? — запитав співрозмовника світловолосий молодик.
— Мені не вийшло побачити цього у Пресбурзі [6] , — відповів темноволосий. — Тамтешній біскуп офіційно висловив недовіру до міського екзорциста і заборонив йому дбати про біснуватих.
— Біскуп мав рацію. Сучасні люди не вірять, що сатана є персоною. А виганяти з людського тіла абстрактне поняття якось не випадає. Ви не згодні?
6
Пресбург — Братислава.
— Ні, кавалере, не згодний, — Григорій поправив шкарлатну подушку, яку підклав собі під поперек. — Тим більше, що у двадцять одному правилі «Ритуалу вигнання диявола» від тисяча шістсот чотирнадцятого року чітко й недвозначно вказано, що впевненість у присутності демона не є обов'язковою умовою для здійснення екзорцизму.
— Тобто вас цікавить саме дійство? Спектаклюс?
— Вважайте, що так.
— Самі не пробували писати пієси?
— Колись, може, й спробую, — усміхнувся Григорій. — До речі, ви, Зормозе, учора обіцяли розповісти про знамениту пожежу у Санкт-Петербурзькій академії. Такий спектаклюс максимус, як на мене, є цікавішим за якесь там вигнання біса. Справжня пригода віку сього.
— Пригода ізрядна. Тут з вами важко сперечатись, друже. Хоча до минулорічної московської пожежі їй, кажуть, далеко. Погоріло в Академії немале число книг анатомічних, галерея з речами сибірськими і китайськими, готторпський великий глобус, оптична камера і канцелярія з паперами старого щура Шумахера. Я на власні очі бачив, як пішов з димом славетний глобус. Це, брате Григорію, скажу вам, була знатна ілюмінація. В тому глобусі професор Крузіус ховав пляшки з медовухами і виморозками. Він заховав там з півсотні великих товстостінних бутлів. Знаєте, напевне, у такому шклі хіміки тримають міцні отрути і кислоти. Як ті бутлі почали вибухати! Слово честі, друже: турецькі бомби над Каменецькими куртинами не вибухали з таким сатанинським гуркотом. Навіть у Римі, під час весілля небожа кардинала Урбіно, фойєр-мейстерам не вдалось влаштувати таких вухоломних вибухів. Чи бачили ви колись справжню велику ілюмінацію?
— Шість років тому, коли імператриця приїжджала до Києва на прощу. Тодішньою ілюмінацією завідував фойєрмейстер Йоган із Дрездена. Славний був майстер. Йому добре вдались вогняні вихори і зірчані куполи.
— Над палаючою Академією зірчаних куполів я не бачив, але вогняний вихор піднявся вище від шпиля Петропавлівського собору. Такий був вихор, що шматки даху, немов пекельне птаство, летіли аж до Сіверсівської верфі. Там усю ніч поливали водою ребра недобудованих шнав. Згоріла також ціла Кунсткамера, яку ми з Ломоносовим намагались порятувати. Дарма. Майже все згоріло. Я власноручно виніс з вогню опудало якоїсь двоголової почвари. Кажуть, що те опудало цар Петро свого часу виміняв на стофунтову малахітову брилу. У почвари вже з обох пащ ішов дим, коли я її виніс на першпективу й покропив водою. Завдяки цій пригоді я навіть потрапив до «Відомостей». Здобувся, так би мовити, на золоту посмішку слави. От лише моє прізвище перебрехали. Нарекли вони мене у тій циркулярії «мандрованим мальтійським кавалером Загромозою». Як воно вам? За-гро-мо-за! Якось незручно входити до анналів людства під таким гарматно-громовим іменем [7] .
7
Згадка про цю подію та участь у ній мальтійського кавалера Загромози місіться у матеріалах до біографії М. В. Ломоносова, зібраних П. C. Білярським.
— А чи не поновити нам вмісту наших кухлів? — Григорій похитав порожньою пивною гальбою. — Тим більше, що тутешні ізманатчики нарешті навчились варити пиво не гірше від пресбурзького.
— А я б не порівнював, — не погодився кавалер. — До пресбурзького цьому ще далеко. Але пити можна.
Коли й наступні кухлі було випито, кавалер наблизив своє обличчя до обличчя Григорія і стишеним голосом сказав:
— Я чув, що майстер Пафлагонець запропонував вам вступити до братства. Цілковито підтримую таке його рішення і хочу, щоби ви про це знали.
— Я вдячний за довіру, кавалере, але ще не відчуваю себе готовим. Людина, як той знаменитий колькотар [8] старих алхіміків, має пройти через всі необхідні стадії, щоби у визначений час перетворитись на істинне золото. Не можна перестрибувати через стадії.
— Дуже метафорично, — посміхнувся кавалер. — Ніби відмова, а ніби й не відмова. Але ж хтось має принести Світло у степи Тартарії.
— Тяжке сіє ярмо.
— Але ж міцні рамена.
8
Колькотар — триокис заліза, що слугував напівфабрикатом для виробництва алхімічного золота.
— Маю переконання, що люди дарма вважають, ніби для заснування чогось позитивного треба брати на себе якийсь тягар або проходити важке випробування. Погодьтесь, кавалере, така філософія більше пасує віслюкам та іншій тягловій худобі. Для заснування чогось важливого міцні рамена не потрібні. Засновувати треба через розпруження волі, смирення і священне мовчання, а зовсім не за допомогою героїчних виправ. Так нас вчать святі афонські старці… Але як би там не було, я вдячний і вам, і Пафлагонцеві, — Григорій поклав на стіл монетку. — Тепер мушу йти. Маю ще справи.
— Вже глупа ніч. Я б не радив у такий час мандрувати гостинцями.
— Навіть мордирі погидують нужденними барваками [9] бідного школяра, — тихо промовив Григорій, вклонився кавалерові і попрямував до виходу.
Зормоз критично подивився услід довготелесому хлопцеві. Він краще за інших знав, що від нічних розбишак ані дірява кишеня, ані залатана свита не рятують. Навпаки, їхнє розчарування може легко перетворитись на кинджальне лезо, застромлене між ребра подорожнього.
9
Барваки — штани.
«Хоча, він може мати рацію, — вирішив Зормоз. — Таких як він параклітів [10] охороняють вищі сили. Було б дивним, якби було інакше. Це ж не логічно послати в наш страшний світ мрійника і залишити його тут без захисту. Зовсім не логічно. А Великий Будівничий у всі епохи вважався абсолютним джерелом логіки».
На порозі гербергу Григорій на хвилину затримався. Холодне повітря миттєво знесло гіркуваті пивні памороки. Свідомість знову стала ясною, а зірки над його головою вибудувались у систему дороговказів.
10
Паракліт — утішитель (грец.).