Вінні-Пух та його друзі
Шрифт:
– Агов, Пуше! – закричав Паць.– Привіт! Що ти там робиш?
– Полюю,– відповів Пух.
– Полюєш? На кого?
– Когось вистежую! – таємниче відповів Пух.
– Кого ж ти вистежуєш?
– Оце мене й цікавить,– сказав Пух.– У тому вся й штука: хто це?
– І що ж ти скажеш – що воно таке?
– Доведеться почекати, доки я з ним зустрінуся,– відповів Вінні-Пух.– Глянь-но сюди.– Він показав на сніг перед собою.– Що ти тут бачиш?
– Сліди,– сказав Паць.– Відбитки лап! – Паць навіть кувікнув від
– Можливо,– сказав Пух.– Іноді начебто він, а іноді наче й не він. Хіба розберешся в цих слідах?
Він замовк і знову рушив на лови, а Паць, трохи потупцявши на місці, кинувся за ним навздогін.
Раптом Вінні-Пух став мов укопаний і, зігнувшись, спантеличено втупився у сліди.
– Що таке? – запитав Паць.
– Неймовірна річ,– сказав Вінні-Пух.– Здається, їх стало вже двоє! До оцього – Невідомо Кого – прилучився інший – Невідомо Хто, і зараз вони йдуть парою. Знаєш що, Пацику? Ходімо зі мною, бо раптом виявиться, що це Злі Істоти?!
Паць хоробро почухав вухо і відповів, що до п'ятниці він зовсім вільний і з великою радістю піде з Пухом, а надто якщо в Лісі бродить справжній Бабай.
– Ти хочеш сказати, якщо там бродять Два Справжніх Бабаї? – уточнив Вінні-Пух.
Та Паць сказав, що це все одно, бо до п'ятниці йому зовсім-зовсім нічого робити.
І вони пішли далі удвох.
Сліди вели навкруг маленького вільшаного гайка. Отже, Два Бабаї, якщо це були вони, теж ішли довкола гайка, і, ясна річ, Пух та Паць подалися й собі довкола гайка.
Щоб було веселіше, Паць дорогою оповідав Вінні-Пухові різні пригоди, які траплялися з його дідусем "Стороннім В", наприклад, як дідусь лікував собі ревматизм після полювання, а на старості літ мучився від задухи, та інші цікаві історійки.
А Пух сушив голову над тим, який же із себе був той Паців дідусь. І йому спало на думку: а що, як раптом оце зараз вони полюють на Двох Дідусів, і що буде, коли вони спіймають цих Дідусів,– чи зручно буде взяти хоча б одного додому й тримати в себе,– і цікаво, що скаже на це Крістофер Робін...
А сліди все йшли і йшли поперед них...
Раптом Вінні-Пух знову закляк на місці.
– Поглянь! – стривожено прошепотів він і показав на сніг.
– Куди? – так само пошепки сказав Паць і аж підскочив від ляку. Та щоб показати, ніби він підскочив не від ляку, а просто так, Паць підскочив ще кілька разів, ніби йому просто закортіло пострибати – стриб, стриб, стриб!
– Нові сліди! – сказав Пух.– До тих двох приєднався ще хтось третій!
– Пуше! – вереснув Паць.– Як ти гадаєш, невже це ще один Бабай?
– Ні,– сказав Пух,– бо сліди зовсім інші... Це може бути Два Бабаї й Один, ну, скажімо... скажімо, Бабайчик... Або ж, навпаки, Два Бабайчики й Один, скажімо... ну, Бабай... Та однак треба їх наздогнати...
І вони рушили далі, починаючи трохи хвилюватися, бо як-не-як,
І Пацеві до плачу захотілося, щоб його любий дідусь "Стороннім В" був зараз тут, а не деінде. А Пух думав про те, як було б гарно, аби вони раптом, ну зовсім-зовсім випадково зустріли зараз Крістофера Робіна, – звісно, тільки тому, що він, Пух, так любить свого друга!..
Та ось зненацька Пух утретє завмер на місці й облизав кінчик свого носа – йому раптом зробилося нестерпно гаряче – перед ними були сліди ЧОТИРЬОХ БАБАЇВ!
– Поглянь-но сюди, Пацику! Стало Троє Бабаїв й Один Бабайчик! Іще Один Бабай до них приєднався!
Так воно, певне, й було! Щоправда, сліди подекуди плутались, набігали одні на одні, та все ж це були сліди чотирьох пар лап.
– Знаєш що? – сказав Паць, облизавши й собі кінчик носа і впевнившись, що це мало допомагає.– Знаєш що? Здається, я згадав. Авжеж, так і є! Я згадав про одну справу, яку я забув зробити вчора і не зможу зробити завтра... Словом, мені треба негайно піти додому й зробити цю справу!
– Давай-но зробимо її по обіді, – сказав Пух,– я тобі поможу.
– Та розумієш, це не така справа, що її можна робити по обіді,– квапливо сказав Паць.– Це така суто ранкова справа. Її будь-що треба зробити вранці, найкраще – годині о... Як ти казав, котра зараз година?..
– Та десь, мабуть, дванадцята,– мовив Пух, глянувши на сонце.
– От-от, саме так! Цю справу треба робити якраз о дванадцятій годині. Точніше – від дванадцятої до п'яти хвилин на першу. Так що ти, любий Пуше, на мене не ображайся, якщо я... Ой, ой! Хто там?
Пух подивився на небо, а тоді, знову почувши свист, глянув на великого дуба і побачив когось на гілці.
– Та то ж Крістофер Робін! – сказав Пух.
– Ага, ну, тоді все гаразд,– сказав Паць.– З ним ти в цілковитій безпеці. Бувай!
І він щодуху задріботів додому, невимовне радіючи з того, що скоро опиниться поза всякими страхами.
Крістофер Робін неквапливо зліз із дерева.
– Дурненьке ведмежа,– сказав він,– і що ти ото робило? Я дивлюся, аж ти двічі обійшов довкола гайка – спершу сам, а далі Паць побіг за тобою, і ви почали ходити удвох... Зараз ви намірялися учетверте обійти ці дерева по своїх власних слідах!..
– Помовч хвилинку,– сказав Вінні-Пух, піднявши лапу.
Він сів навпочіпки й задумався – глибоко-глибоко. Тоді приклав одну свою лапу до одного сліду, а другу – до другого... Тоді двічі почухав кінчик носа і звівся на рівні ноги.
– Так і є,– сказав Вінні-Пух.– Тепер мені стало все ясно... Це ж треба бути таким смішняком – ходити по власних слідах і думати, що то сліди Бабая!.. Чи є ще у світі такий пустоголовий ведмідь?!
– Ти зовсім не пустоголовий,– утішливо сказав Крістофер Робін.– Ти – найкращий ведмедик у світі!