Вінні-Пух та його друзі
Шрифт:
– Отже, так,– торочила своє Сова,– ми напишемо оголошення і розклеїмо його по всьому Лісі.
– Ковточок меду,– пробурмотів собі під ніс ведмедик,– або... або, у крайньому разі, обійдемось і без нього.– Він тяжко зітхнув і спробував прислухатися до того, що казала Сова.
А Сова говорила та говорила якісь довжелезні слова, і ті слова ставали дедалі довші й довгіш...
Нарешті вона повернулася туди, звідки почала, і заходилася тлумачити, що написати це оголошення має Крістофер Робін.
– Це ж він порозписував таблички в мене при вході. Ти їх бачив,
Пух уже давно заплющив очі й відповідав лише "так" і "ні" на все, що казала Сова. А через те, що останнього разу він сказав: "Так, так", – цього разу він промовив: "Ні, ніколи!"– хоч і не мав уявлення, про що саме йдеться.
– Як? Ти їх не бачив? – здивувалася Сова.– То ходімо подивишся!
І вони вийшли надвір.
Пух подивився спершу на дзвоник із кнопкою та на табличку під ним, далі він глянув на дзвіночок зі шнурком та на табличку під ним, і що довше він придивлявся до шнурка на дзвіночку, тим глибше відчував, що десь уже бачив щось дуже і дуже схоже... Десь зовсім в іншому місці, колись раніше...
– Гарний шнурочок, га? – сказала Сова.
Пух кивнув головою:
– Він мені щось нагадує,– сказав він,– але я не можу пригадати, що саме. Де ти його взяла?
– Одного разу я летіла Лісом, а він висів на кущику. Я навіть подумала, що там хтось живе, і смикнула за нього, як за дзвінок. Проте нічого не сталося, і тоді я подзвонила голосно-голосно, так що шнурочок лишився в мене. А потім мені здалося, що він нікому не потрібен, і я взяла його собі, принесла додому й оце...
– Сово,– сказав Пух урочисто,– ти помилилася. Він комусь дуже потрібний!
– Кому?
– Іа. Моєму другові Іа-Іа. Він... він дуже любив його.
– Любив його?
– Він був міцно із ним пов'язаний,– сумно промовив Вінні-Пух.
Із цими словами він зняв шнурок із гачка і відніс його справжньому господареві, тобто осликові Іа-Іа.
І коли Крістофер Робін прикріпив хвоста на місце, Іа-Іа з вибриком подався до Лісу і з таким захватом вимахував хвостом, що Вінні-Пухові залоскотало геть усюди. Отож він і мусив чимдуж гайнути додому, щоб підкріпитися.
А за півгодини, витираючи губи, він уже гордо виспівував:
Хто знайшов хвістНайкращого друга?Я, Вінні-Пух!Була майже друга -Саме обідня пора.Ура!(Хоч справді була пів десята).Я знайшов хвіст,Хлоп'ята!ПРИГОДА П'ЯТА,
У якій Паць зустрічається зі Слонопотамoм
Одного разу, коли Крістофер Робін, Вінні-Пух та Паць сиділи рядком і вели тиху розмову, Крістофер Робін проковтнув те, що було в нього в роті, й сказав ніби між іншим:
– Чуєш, Пацику, а я сьогодні бачив Слонопотама.
– Що ж він робив? – спитав Паць.
– Та просто так, кудись слонопотамив,– відказав Крістофер Робін.– По-моєму, він мене не помітив.
– Колись і я з одним здибався,– сказав Паць.– І по-моєму, то був саме він. А може, й не він. Хтозна.
– І я одного якось бачив,– озвався Вінні-Пух, хоча сам собі подумав: "Цікаво, який же він є, отой Слонопотам?"
– От тільки рідко вони трапляються,– недбало зауважив Крістофер Робін.
– А надто зараз,– докинув Паць.
– А надто саме о цій порі року,– підтримав друзів Вінні-Пух.
Отак вони поговорили про се та про те, а тоді Пухові й Палеві настав час збиратися додому.
Вони пішли разом.
Спочатку, поки вони чалапали вузенькою стежкою, що в'юнилась понад Дрімучим Пралісом, обидва мовчали. Та коли вони підійшли до струмка і, підтримуючи один одного, по камінцях перебралися на той бік, а далі рушили лікоть у лікоть поміж зарослів вересу, між ними виникла така Глибокодумна Розмова:
– Розумієш, Пуше, як це цікаво! – казав Паць.
– Я й сам так подумав: дуже цікаво,– бубонів Вінні-Пух.
– Та знаєш, Пуше, треба поміркувати ще,– казав Паць.
– Твоя правда, Пацю, бо про це я на хвильку й забувся,– відповідав Вінні-Пух.
І ось саме тоді, коли вони наблизилися до Шести Сосен, Пух озирнувся довкола й, упевнившись, що їх ніхто не підслуховує, сказав глибоким урочистим голосом:
– Пацю, я щось надумав.
– Що ж ти надумав, Пуше?
– Я надумав зловити Слонопотама!
Сказавши це, Вінні-Пух кілька разів кивнув головою. Він чекав, що Паць скаже: "Ти що?", або "Що ти!", або "Пуше, не може бути!", або дасть іншу корисну пораду, проте Паць не сказав нічого.
Щиро кажучи, Пацеві було трохи прикро, що не йому першому стрельнула в голову така чудова думка.
– Я хочу спіймати його в пастку,– сказав Пух, хвильку почекавши.– Це мусить бути дуже хитра пастка, і коли б ти, Пацику, мені допоміг...
– Пуше,– сказав Паць, ураз повеселівши, і знову відчув себе цілком щасливим,– ти мій друг, і я тобі допоможу.
А далі він сказав:
– А як ми це зробимо?
І Пух сказав:
– Ось у цьому і вся штука – як?
І вони сіли, щоб разом обміркувати все до дрібниць.
Перше, до чого додумався Пух,– це викопати Глибоченну Яму, а потім Слонопотам піде гуляти і впаде в цю Яму, а вони...
– Чого? – спитав Паць.
– Що – чого? – спитав Пух.
– Чого він туди впаде?
Пух почухав лапкою кінчик носа і сказав, що дуже просто – ну, піде Слонопотам гуляти, почне наспівувати пісеньку та поглядати на небо, чи не збирається там на дощ, от і не помітить Глибоченної Ями, поки не звалиться в неї, а тоді вже буде пізно!