В зоряні світи
Шрифт:
Настрій у професора покращав. Тепер він сам почав розмову:
— Уявляєте, друзі, яке це буде велике і справді історичне звершення, коли людство оживить цю планету!
— Так, Іване Макаровичу! Це буде величезна лабораторія Землі…
— І не тільки лабораторія! — гукає професор у мікрофон. — А й велика скарбниця. Тут же стільки мінералів…
Машина мчала беззвучно, то вихоплюючись на пагорби, то обминаючи гори, що лежали, неначе скам’янілі гігантські бронтозаври, а пасажири вели розмову про перспективи опанування Місяця, про корисні копалини і астрономічні обсерваторії, археологічні розкопки і кам’яні книги.
Проскочили чорну густу тінь в межигір’ї, перед очима розкинувся вже не такий дикий краєвид: око милувала космічна ракета, що срібною голкою вганялася в чорне небо. Трохи лівіше виблискувала й друга, повалена вибухом.
— Гарна-таки штука, цей всюдихід! — не втерпів один із прибулих, зіскакуючи з кузова біля ракети.
— А ви взяли? — спитав Загорський.
— Ні. Вистачить і цього. А натомість ми взяли ще двох чоловік.
— Значить, вас прибуло…
— …Шестеро!
— Оце добре, — похвалив Іван Макарович.
Один за одним піднялися по металевих щабелях у кабіну. Поскидали скафандри.
— Отепер здрастуйте, товариші! — Іван Макарович обнімав і цілував кожного. — Поздоровляю вас з успішним перельотом!
П’ятьох Плугар добре знав: це були працівники їхнього інституту, а шостий…
— Де я вас бачив? — зупинився він біля нього. — Мені здається, що ми десь зустрічались…
У веселих очах огрядного чоловіка заграв усміх:
— Так, ми зустрічалися з вами, Іване Макаровичу, напередодні вашого вильоту… Пам’ятаєте? Я — селенограф… Приносив топографічний альбом — детальні карти поверхні Місяця…
— А… пригадую! Так вам таки вдалося?..
— Як бачите — прорвався!
— Радий вас вітати тут, на Місяці! — Іван Макарович потиснув селенографу руку.
Радисти настроїли телевізійний передавач, інші члени екіпажу поралися біля мумії.
— А ви ставляйте її перед екраном, — порадив Плугар. — Включайте, Миколо!
— Готово! Увага, увага! Говорить Місяць. Починаємо телевізійну передачу… Ось професор Плугар…
Іван Макарович підійшов до мікрофона і, тамуючи хвилювання, заговорив:
— Здрастуйте, дорогі друзі в усьому світі! Разом з усіма вами зараз ми переживаємо історичний момент: на Місяці розпочалася ера людської цивілізації…
І він розповів про роботу експедиції, глибинне місто, Діка, плани дальших досліджень. Половина експедиції знову лишиться на довгу ніч на Місяці, а одна ракета повернеться на Землю, щоб доставити сюди все необхідне для досліджень, нову апаратуру для добування кисню.
Тим часом товариші підсунули мумію. Широке обличчя селеніта мало серйозний вигляд, тільки колір його був невиразний, але це, очевидно, пояснювалось бальзамуванням.
— Чи ви бачите цю істоту, друзі? Хто ж тепер вагатиметься, що тут не може розквітнути життя? І воно розквітне, якщо народи візьмуться за це, якщо вони рішуче приборкають бізнесменів війни!
Через безодню, що відділяє Місяць од Землі, посилав передавач радіохвилі, а вони ніби на крилах несли хвилюючі Плугареві слова, кидали на мільйони екранів образ селеніта — тремтливий і від того наче живий.