Вибух
Шрифт:
Толкунов дихав йому на вухо.
— Переберемося до сарая, а звідти до дому раз плюнути…
— А якщо вони в сараї?
— Начебто не повинні…
— Начебто…
Бобрьонок угледів, що трохи правіше від кущів до сарая тягнеться глибокий рівчак. Можливо, по ньому спускали з садиби стічні води. Хоч і не надійне, та все ж укриття. Наказав:
— Я спробую проповзти там, бачиш, рівчак за кущами. А ви з Мохнюком прикриєте мене. Потім по черзі за мною.
Толкунов схвально кивнув.
Бобрьонок повз, тримаючи автомат у витягнутій правиці і відчуваючи, що весь, мов на долоні. Але нічого не сталося, і вони обрали, мабуть, єдино правильний
6. Розмова відбулася у віллі під Берном, зовні начебто нічим не примітній, схожій на інші, двоповерховій віллі в респектабельному селищі, в центрі якого мешкали люди заможні — банкіри, промисловці, власники великих магазинів, — які вважали себе елітою суспільства. Одну з цих вілл, далі від людських поглядів та цікавих очей агентів різних розвідувальних служб, котрі буквально заполонили нейтральну Швейцарію, і придбало Управління стратегічних служб, як дещо пишномовно й не зовсім конкретно охрестив американську розвідку її шеф генерал Донован. Віллу під Берліном він, правда, ще й разу не відвідав, там полюбляв відпочивати й призначав конфіденціальні зустрічі його найближчий помічник і резидент Управління стратегічних служб у Швейцарії Аллен Даллес, саме тут починалися найсекретніші переговори з есесівським генералом Вольфом про сепаратну мирну угоду із західними союзниками. Даллес не любив згадувати це — треба ж таке, росіяни зуміли пронюхати про переговори й все лопнуло, як мильна булька… Та все ж комфорт, тиша, бар, повний пляшок з різноманітними напоями, надійна охорона приваблювали найвищих офіцерів розвідки, і зручні покої вілли рідко коли лишалися порожніми.
У низькому шкіряному кріслі сидів молодявий чоловік з різкими, брусуватими рисами обличчя, розумними пронизливими очима, в сірому костюмі, не зовсім новому, але ще елегантному, пошитому в дорогого кравця. Він тримав пещеними пальцями кришталеву склянку, зрідка відсьорбуючи з неї віскі. Манера триматися — ввічлива, але вільна й навіть недбала, владність жестів і впевненість, з якою вів розмову, свідчили, що він звик грати першу скрипку в найвишуканішому товаристві, знає собі ціну й взагалі ставиться до своєї персони цілком серйозно. Його партнер сидів у такому ж кріслі й пив віскі з точно такої ж кришталевої склянки, був він трохи старший за чоловіка в сірому костюмі і офіційно займав у розвідці вищу ієрархічну сходинку, та почувався трохи скуто, хоч намагався не виказувати цього, голосно реготав, удавано недбало погойдував ногою і з насолодою затягувався димом справжньої гаванської сигари.
— Мати з вами справу, Хейг, воістину задоволення, — сказав чоловік у сірому костюмі. — Я прилетів з Парижа заради цієї розмови, і, сподіваюсь, не витрачу час даремно.
Хейг посміхнувся радісно й відверто, хоч і подумав, що цей молодик безсоромно бреше. Проте хто зараз каже чисту правду? Особливо в їхніх колах. А якщо це син самого Деллона, який, либонь, має не менше мільярда, то йому можна вибачити будь-яку брехню.
— Мені дуже приємно почути те ж саме від вас, Роберте, — знову посміхнувся сліпуче, хоч і подумав, що синки мільярдерів, улаштовані батьками до Управління стратегічних служб і сповнені до краю власної гідності, ніколи не сягнуть рівня кадрових офіцерів розвідки. Однак що вдієш! Сильні світу сього тому й називаються сильними, бо звикли, щоб усі навколо підкорялися їм. Хоча, зрештою, Робертові Деллону не можна не підкоритися, особливо якщо зважити на зовсім уже близьку повоєнну ситуацію. Певно, значною мірою саме від нього залежатиме майбутній розподіл посад у розвідці, до того ж і в Деллоновому концерні завжди знайдеться тепленьке місце для відданої та розумної людини.
— Маємо обговорити з вами, Дональде, деякі аспекти нинішньої ситуації, — мовив Деллон, міцно стискаючи наполовину спорожнену склянку. — І наші з вами завдання, що випливають з неї.
Хейг схвально нахилив голову, хоч і звик до мало не щоденних розмов, присвячених саме цим проблемам: Аллен Даллес дещо зловживав часом своїх підлеглих, збираючи їх для обговорення іноді не дуже суттєвих питань. Видно, Деллон помітив ледь вловимий іронічний блиск в Хейгових очах, бо визнав за можливе додати:
— Конкретні й найближчі завдання, Дональде. Я чув, ви встановили контакти безпосередньо з офіцерами РСХА…
Хейг відповів не одразу. Хто його зна, що хоче від нього Деллон і як він насправді ставиться до ділових стосунків з есесівцями. Дехто й досі в полоні старомодних уявлень про роль СС у третьому рейху й вважає, що треба суворо дотримуватися угоди про денацифікацію. Правда, Деллона ніколи не можна було запідозрити в обмеженості поглядів, проте…
Про всяк випадок Хейг відповів ухильно:
— Не зовсім точна інформація, Роберте. Усього лише з одним офіцером, до того ж, можна сказати, він зараз в опалі.
— Проте чув, він зберіг старі зв’язки, і можна скористатися з того.
У цих словах уже відчувався прямий натяк, Хейг змірял Деллона уважним поглядом, ковтнув зі склянки й пояснив:
— Йдеться про таємні документи особливої команди “Цепеліна”. Списки агентів, закинутих німцями до росіян, зокрема до промислових центрів.
Деллон повільно відрізав кінчик сигари, непоспішливо розкурив її.
— Це дуже серйозно, — сказав, — і мені прикро, що я тільки тепер почув таку новину.
— Містер Даллес у курсі, — пояснив вибачально Хейг, — і я не винен, що така інформація досі не потрапила до вас.
— Не маю наміру звинувачувати особисто вас, Дональде, — заперечив Деллон. — Отже, документи “Цепеліна”… В якій стадії все це?
— Штурмбанфюрер Краус, який запропонував цю комбінацію, другий день у нашому розпорядженні. Під Бреслау, в якомусь маєтку графа чи барона, на нас чекають шеф особливої команди “Цепеліна” і якийсь росіянин-білогвардієць, визначний спеціаліст по документах. Потрібен маленький літак, бажано російський, який би міг приземлитися там і забрати їх.
— І все залежить від літака?
— Сьогодні повідомили: виникли якісь непередбачені труднощі.
— Дурниці, завтра вранці за будь-яких умов літак буде. Але він зможе взяти лише двох. Краус має летіти туди?
— Без нього пілот навряд чи знайде місце посадки.
— Шеф команди “Цепеліна” й російський спеціаліст… — сказав Деллон. — Третій — штурмбанфюрер з Головного управління імперської безпеки. Кимось із трьох доведеться пожертвувати.
— Гадаю, спеціаліст по документах переважить навіть генерала СС.