Витязь у тигровій шкурі
Шрифт:
Образ Тінатін уявний серце левня розважа. Каже він:
«Тебе я кинув. О недолі клята лжа!
В тебе - лік, що зцілить рану, слід отруйного ножа.
Чом, розлуко, трьох.героїв розлучивши, не даси їм утіх?
Камінне серце!
– наче скеля, ти єси,
Бо тебе не можуть вразить навіть вбивчі три списи.
Ради тебе, діво, зрікся світу світлої краси!»
З чотирма рабами їде Автанділ над морем там,
Скрізь розшукуючи ревно Таріелові бальзам,-
І
Не цінніший за солому світ здававсь його думкам.
Всіх на березі морському він питав, чи тії люди
Сонця десь не зустрічали; так сто день блукав усюди.
Якось з пагорба побачив: стали валкою верблюди,
Караванники в задумі хилять голову на груди.
Караван стояв над морем, де шляхи - в усі кінці;
Чи стояти, чи рушати - завагались мандрівці.
На вітання левня чемно відказали люди ці:
Почали тоді розмову. Він спитав: «Хто ви, купці?»
Був Усам, людина мудра, ватажком їх каравану,
Склав хвалу він Автанділу, гідну виявив пошану,
Мовив: «Сонце, ти віщуєш радість, з неба нам надану,-
Ти зійди з коня, послухай, як попали ми в оману.
Ідемо з Багдада,- люди торговельного ми роду,
Магометової віри, що не п'ють маджарі зроду;
До царя морського в місто йшли, щоб там продать народу
Не якесь шовкове шмаття - ліпший крам всім на догоду.
Тут надибали над морем знепритомнілу людину,-
Він стогнав. Ми милосердно втерли з нього кров і піну;
Я спитав його: «Ти звідки? Як попав сюди, мій сину?»
Відповів: «Не йдіть у море - згинете, як я ось гину!»
Розказав він: «Ми з Єгипту йшли великим караваном,
Навантажили баркаса крамом, шовком злототканим,
Та наскочили пірати, потрощили нас тараном,-
Все пропало! Як не трапив я тим нелюдам поганим?»
Леве й сонце! Ця причина нас примушує стояти;
Як назад вернем,- зазнаєм ми стократної утрати,
Якщо рушимо у море,- пограбують там пірати;
Отже, зважитись не можем: чи спинитись, чи рушати».
Витязь мовив: «Гріх великий втратить в тузі блиск надій,
Бо ніхто з нас не уникне небом суджених подій.
Вашій крові запорука - яв могутності моїй:
Я ступлю меча свойого, як наскочить лиходій».
Караванники відчули захват з подивом навпіл:
«Не страшні, як нам, пірати левню, сповненому сил,-
Угамуймо ж наше серце, не марнуймо наших діл!»
Увійшли всі на баркаса й залишили суходіл;
Все сприяло, щоб спокійно кораблем верстати шлях;
Автанділ їх вів сміливо, витязь, звиклий до звитяг.
Корабель піратів раптом, довгий викинувши стяг,
Появився в морі,- грізно свій таран вперед простяг.
Підпливав він з гуком, з криком - кожен виє, кожен свище.
Караванники злякались, вгледівши таке тлумище.
Витязь мовив: «Не жахайтесь, що клятущий ворог рище:
Чи тут смерть свою здобуду, чи дощенту всіх понищу.
Доля схоче - хай хоч всесвіт військо шле шибайголове,
А не схоче, то на мене вже десь ратище готове,-
Не врятують ні фортеці, ні бійці, ні ви, братове;
Хто, як я, це знає, в того кріпне серце буйнокрове.
Ви - купці, ви - боягузи, вам не стати вояками!
Щоб не встрелили стрілою, заховайтесь за кутками
І дивіться, як один я всіх левиними руками їх понищу,
аж поллється кров з човна того струмками».
Мов кігтистий тигр, метнувся, одягнувся у кольчугу,
Меч рукою міцно стиснув, булаву ж - у руку другу;
На кормі став корабельній, власну чуючи потугу,
Міряючи гнівним зором зграю здирців недолугу.
їхнє військо голосило, вило, скиглило весь час
І таран свій повернуло, щоб улучити в баркас.
На кормі стояв сміливець,- булавою він потряс
І, махнувши нею міцно, розломив таран ураз.
Автанділ, таран зломивши, ціло корабель зберіг.
Ворог зляканий ховався хто куди, де тільки міг,
Та не випередить левня,- він на їхній човен вбіг,
Бив навколо себе, нищив; ворог трупами поліг.
Військо гинуло, мов кози, по його страшному вступі -
Тих топив у морі, інших в корабельній бив халупі,
Вісім кидав він на дев'ять, дев'ять гнав з вісьма укупі;
Хто живий ще був - сховався там, де труп лежав на трупі.
Як його бажало серце - так дісталась перемога.
Неповбивані благали: «Пожалій нас, ради бога!»
їх не вбив, в полон забравши, в кого жити є ще змога.
«Жах - творець любові»,- каже річ апостолова строга.
0 людино! Не пишайся з моці власної, мов п'яний!
Сила вся твоя змарніє, як захоче бог коханий,
Бо й густі діброви нищить рій іскринок полум'яний.
Бог зрівняти в силі може меч і пакіл дерев'яний.
Витязь в склад піратський глянув: склад був повен цінним кладом,
Він позвав купців, баркаси встановивши вправно ладом.
1 зрадів Усам, спинившись над до краю повним складом,
І сказав хвалу сміливцю, пишну словом, гарну складом.
Язиків сто сот потрібно, щоб прославить Автанділа,
Але й тим всієї вроди змалювати ще несила.
Караванники казали: «Ласка божа нас укрила,