Вогнесміх
Шрифт:
Я дуже далека від точної науки, але те, що папуас розповідав, мене заінтригувало й схвилювало. Відчула, що «математика любові», як назвав її Боголо, має якесь безпосереднє відношення до моїх пошуків і проблем. Хотілося знати, як він прийшов до таких парадоксальних висновків, де вчився, хто його батьки. Мені було незручно розпитувати про це, та Боголо легко й весело згодився задовольнити мою цікавість. Ось що він оповів…
«…Я народився й виростав у джунглях Нової Гвінеї; сучасна назва — Папуа. Моє плем’я називає цю землю інакше, і передати назву вашою мовою або мовою інших європейських народів неможливо. Вас це дивує? Справа в тому, що назва міняється в залежності від настрою і духовного стану того, хто вживає це поняття. Грубо це можна ілюструвати так: ви кохаєте жінку або чоловіка, називаючи об’єкт свого почуття найніжнішими словами; збайдужівши, звертаєтеся до нього спокійно і коректно або, в крайньому
Мій рід етнічно споріднений з племенем фору. Можливо, ви чули що-небудь про нього. Це плем’я прославилося унікальною хворобою куру: хто захворює нею, той починає невпинно сміятися, шалено реготати, і цей сміх неможливо припинити. Такі недужі підлягають табу, вони ізолюються і в конвульсіях сміху помирають у гущавині джунглів. Дивна патологія, навіть з огляду на те, що наше плем’я відзначається глибоким оптимізмом і життєрадісністю. Ви читали про цей феномен? Ах, ви майбутній лікар? Тоді така інформація вам, безумовно, цікава. Проте я ухиляюся вбік, повернуся до розповіді про себе…
Мій рід обнімає певний ареал джунглів і гір у верхів’ях ріки Сепіх (в нашому наріччі назва теж інакша). Ви знаєте географію нашого острова? Це північна сторона, східніше лежить берег Миклухо-Маклая, вашого знаменитого земляка. Хоч наш рід і мешкає в глибині джунглів, але слава великого вченого й друга нашого народу докотилася й туди, для нього у нас є навіть кілька специфічних імен, котрі можна було б перекласти як «великий дух», «людинотворець», «мандрівник над віками» і багато інших. Коли я пізніше познайомився з повною біографією Маклая, то зрозумів, що він справді є одним з найщиріших людей планети, бо, перебуваючи в антагоністичному середовищі, зумів прорвати шкаралупу психічних трафаретів і відчув спів’єдність роду людського. Вперше ступивши на вашу землю, я відчував вдячність до народу, котрий народив нашого вічного друга; у мене було відчуття, що замикається якесь титанічне коло єднання…
Так от, мій рід живе відокремлено від інших родів племені. Тут кілька причин: по-перше, старійшини передають з покоління в покоління легенди про особливе походження нашого роду від зоряних патріархів; по-друге, всі чоловіки роду належать культу вогню. Ви здивувалися? Я коротко поясню. В науково-популярній, а інколи і в науковій літературі зустрічаються описи так званого «феномену вогнеходіння». Все це релікти прадавнього знання, котрі залишилися навіть у Європі. Ви, напевне, читали про «нестинарів» Болгарії? Отож всі чоловіки нашого роду — вогнеходці. Проте цей феномен лише невелика частка всеосяжного культу вогню. О, бачу, що ваші очі загорілися! Це означає, що ваша духовна стихія — полум’я. Та і весь ваш етнотип — сонячний, вогняний. Слухайте ж далі. Коли настає статева зрілість, хлопчиків ізолюють у джунглях і посвячують у таємницю вогняного знання. З вогнем єднаються, спілкуються, розмовляють. Ви вражені? Так, так, у нашого роду є знання мови вогню. Ні, ні, це не символічний ритуал, це справді визнання того, що вогонь, як сутність, наділений розумом, свідомістю, що він діє цілеспрямовано й суверенно. Для нас це поза всякими сумнівами й науковими спекуляціями. Адже ви не сперечаєтесь про необхідність води, повітря, не заперечуєте цілковитої необхідності рослинного світу для життя людей, не повстаєте супроти твердження про центральність Сонця у нашій системі. Так і для нас знання про мудрість вогню, про його примат у бутті світу є вродженим знанням, котре свято оберігається.
Після ритуалу ініціації хлопчиків починають навчати мови вогню. Бувають випадки, коли полум’яна стихія не приймає психічної суті того чи іншого кандидата: старійшини визначають це з допомогою лише їм відомих знаків, і такого хлопчика назавжди відправляють до інших родів. Вважається, що вогненна психосфера роду повинна оберігати монолітність. Такий хлопчик не є ущербний, просто він належить іншій стихії — може, воді, може, повітрю чи землі: в інших родах йому знаходять достойне місце.
Відчуваю ваше недовір’я. Ви не збагнете, що означає «розмовляти з вогнем»? Постараюся пояснити. Мова вогню передбачає опанування таким психостаном, який відповідає цій стихії. Специфіки всього процесу посвячення я не відкрию, це — таємниця роду, і порушити заборону — означає одне: загинути страшною полум’яною смертю. Гине і той, хто зрадив, і той, хто незаконно дізнався про секрети вогнеспілкування. Тут відсутня містика. Просто ви входите до порохового погреба з смолоскипом: про результати можна догадатися. Щоб діяти вміло з високими електронапругами, треба знати техніку безпеки. Така техніка безпеки є і
Тепер про себе. Коли наша група хлопчаків скінчила цикл посвячення, настала пора для завершального ритуалу — вогнеходіння. Це мало відбутися на одному з численних островів архіпелагу Папуа, що лежить на північ, в Новогвінейському морі. Кілька днів нас готували, розмальовували спеціальними барвниками, одягли у балахони, виткані з лика рідкісного дерева чуру. В дорозі ніхто не смів глянути на обличчя учнів.
Протягом тижня ми добиралися до моря, потім пірогами пливли до священного острова. Там проживали тільки хранителі вічного вогню і з десяток воїнів-охоронців ритуального комплексу. Острів всуціль заріс джунглями, лише в центрі його, поміж скелями, викладено велетенське коло з плоских каменів, а довкола — побудовано кілька священних куренів, де мешкають старійшини і учні готуються до вогнеходіння.
Шість днів тривала підготовка. В цей час ми нічого не їли, не розмовляли, повністю поринувши у стан відстороненості від усього побутового, у мрію про вогнекрилість. Так, так, я недарма вжив цей вираз. У нашій мові цей стан називається ще химерніше, але ваше поняття вогнекрилості дуже близьке до того відчуття, котрим повинен опанувати кандидат на вогнедруга. Вогнедруг — ще один специфічний вираз…
Тим часом старійшини розпалили велетенське багаття, що горіло шість днів і ночей. Коли його розгорнули, каміння було розпечене до білого кольору. Самі можете зрозуміти, яка це температура. Звичайні люди неспроможні наблизитися до полум’яного кола навіть на п’ять метрів.
Ми всі перебували в своєрідній дрімоті, з неї нас вивели звуки барабанів і мелодія ритуальної пісні. Найстаріший вогнеходець патріарх Догало звелів учням узятися за руки; танцюючи й співаючи, ми поволі наблизилися до сліпучого кола. Я відчував наростання напруги в усьому тілі, в кожній клітині. Незбагненна сила витискувала з мене страх, хитання, природний інстинкт самозбереження. Натомість вливалося почуття відчайдушності, радості, окриляючої веселості. Полум’яний круг став калейдоскопічно мінитися різними барвами, і я відзначив, що то вже не розпечене каміння, а титанічний вінок з білих лотосів. На пелюстках квітів мерехтіли прозорі, прохолодні росинки, хвилі ніжного запаху сповивали свідомість втіхою й спокоєм. Я взявся за руку Догало і ступив слідом за ним на квіткове поле, ведучи за собою інших учнів. Ми танцювали в потоці ейфоричного фіміаму і приємної прохолоди. Зупинився час, зник довколишній світ. Був лише священний танець, щастя окриленості, радість дивної невагомості, при якій розтає тіло і ти відчуваєш себе вільним. Вільним не від когось чи для чогось, а просто — вільним…
Під час танцю мені було видіння. В центрі квіткового кола виник полум’яний юнак і наблизився до мене. Я збагнув, що це — персоніфікація вогню, бо й раніше таке траплялося зі мною при психоконцентрації. Він сказав… ні, ні, це не були звичайні слова… я просто зрозумів те, що вогонь мені передавав…
— Приготуйся до далекої мандрівки, — промовляв він. — Ти станеш моїм посланцем у світ, здійсниш моє веління. І хай моя воля і твоя будуть нероздільною волею.
— Куди я маю пливти? — Моє запитання викликало у вогню вибух веселощів. — І хто мені скаже, в чому твоє веління?
— Для вогню відсутні поняття — куди й навіщо! Я просто спопеляю те, що горить. Правдиве не згорає, бо вогонь не спалює лише вогню. Чуєш? Поглянь довкола — ти танцюєш на пелюстках лотоса: якого ще веління треба? Вогонь твого розуму й серця стане пахучими квітами для людей. Іди й відкинь страх…
Юнак зник. Потроху затихали барабани. Ми, танцюючи, зійшли з розпеченого каміння. Вслід нам дихнуло нестерпним жаром. Вже за колом пекучості я жахнувся: як моє тіло витримало таке пекло?
Старійшини оглядали наші підошви, обмацували тіла. Догало пильно зазирнув мені в очі, ніби відчував, що я був свідком видіння. Проте промовчав. Ще кілька днів ми проходили завершальний цикл вогняних повчань, про них я не маю права говорити, бо це — таємниця роду.