Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
Енн почула, як жінка поруч судорожно зітхнула. Їй здалося, що сусідка зараз впаде, втративши свідомість, і вона взяла її під руку.
— Все в порядку, мила?
Сусідка в усі очі дивилася на жінку в червоній шкірі.
— Так. Мені пора. Я спізнююся. Мені треба йти. Можна?
— Звичайно. Тобі краще піти, — запевнила її висока блондинка.
Жінка квапливо вклонилася і, пробурмотівши «На добраніч», кинулася вниз по коридору, обернувшись тільки раз.
— Ну, я рада, що ви мене знайшли, — глянула Енн в обличчя блондинці. — Не терпиться побачитись з Натаном. Пробачте… з Чарівником Ралом.
— Тобі
— Маєш на увазі, мені не сьогодні вночі нададуть… аудієнцію з ним.
Енн намагалася бути ввічливою, але найбільше вона хотіла б побити чарівника, звернути йому шию, і чим раніше, тим краще.
— Мене звати Найда, — представилася жінка.
— Приємно познайомитися…
— Знаєш, хто я? Я Морд-Сіт, — не чекаючи відповіді, додала вона. — Попереджаю тебе з ввічливості. Тільки один раз, так що слухай уважно. Ти прийшла сюди з ворожими намірами щодо Чарівника Рала. Тепер ти моя полонянка. Будеш використовувати магію проти мене, я її прийму. А потім я або моя сестра Морд-Сіт тебе покараємо. Дуже-дуже боляче.
— Боюся, тут моя магія не сильна, — зізналася Енн. — Мала трохи. Так що, як бачиш, я досить нешкідлива.
— Мене не турбує твоя магія. Навіть якщо ти спробуєш запалити з її допомогою свічку, твоя сила перейде до мене.
— Ясно, — вимовила Енн.
— Не віриш мені? — Схилилася Найда. — Я змушу тебе напасти на мене. Не часто мені доводилося оволодівати магією відьми. Це повинно бути… забавно.
— Дякую, але я дуже втомилася сьогодні, і від подорожі і від всього іншого, щоб на кого-небудь нападати. Може, пізніше?
— Чудово, — посміхнулася Найда і Енн зрозуміла, чому люди так бояться Морд-Сіт. — Значить, пізніше.
— Ну і що ти збираєшся робити зі мною, Найда? Закрити мене в одній із милих кімнаток палацу?
Найда не відповіла на питання і кивком покликала двох чоловіків. Вони підхопили Енн під руки, виростаючи, ніби величезні дуби з кожного боку її тендітного тіла.
— Ходімо, — Найда пішла попереду.
Стражники рушили за нею, тягнучи Енн. Її ступні торкалися підлоги кожен третій-четвертий крок. Люди в коридорі відсахувалися від Морд-Сіт, втискаючись в стіни подалі від жінки в червоному. Хтось ховався у відкриті лавках, звідки тайкома спостерігав за процесією. Всі роздивлялися невисоку жінку, яку тягли два амбали з палацової охорони у блискучих обладунках. За спиною Енн чула брязкіт зброї.
Вони повернули в невеликий зал і пішли між колон. Один із охоронців кинувся вперед відчинити двері. Через вузький дверний отвір вони просочилися, як вино крізь тканину.
Коридор за дверима був темний і вузький — зовсім несхожий на широкі галереї, по яких прогулюються мешканці. Потім вони спустилися по сходах. Сходинки сходів важко скрипіли під дубовими кроками охорони. Стражники по черзі освітлювали шлях Найді ліхтарями. Звук кроків розносився луною в темряві.
Коли вони спустилися, Морд-Сіт повела їх через лабіринт брудних кам'яних коридорів. У сирих залах стояв запах цвілі. Підійшовши до наступних сходів, вони знову стали спускатися по квадратній шахті вниз, у глибини Народного Палацу. Енн думала про те, скільки людей в минулому йшли цим же шляхом і вже ніколи не поверталися. І батько Річарда, Даркен Рал, і батько його батька, Паніс, відрізнялися особливою жорстокістю. Для таких людей життя інших людей нічого не значило.
Річард все змінив.
Але зараз його немає в палаці. Зате тут оселився Натан.
Енн знала Натана вже дуже давно — близько тисячі років. Велику частину цього часу вона, як аббатиса, тримала його замкненим у власних кімнатах. Пророкам не можна дозволяти вільно переміщатися. Але тепер він на волі. І, що ще гірше, він зміг захопити владу в палаці — будинку предків Дому Ралів. Він — предок Річарда. Він — Рал. І він чарівник.
План Енн здався їй самій раптом неймовірно дурним. Просто підловити його, коли він буде без охорони. Накинути і звести кінці нашийника на шиї. Така можливість ще представиться, і він знову буде в її владі.
Жінка підбадьорилася, вирішивши, що її план набуває якогось сенсу.
В кінці спуску Найда повернула праворуч і пішла по вузькому коридорі із залізними поручнями зліва. Енн намагалася хо щось розгледіти, але ліхтар освітлював тільки чорноту внизу. Вона боялася й подумати про те, наскільки глибока шахта. У неї не було думок щодо боротьби зі своїми викрадачами, але Енн лякалась того, що вони можуть поставити її на край кам'яного колодязя і просто скинути вниз.
Їх послав Натан. А Натан, яким би він не був часом запальним, не наказав би скинути її в шахту. Енн згадала, як тримала його в плині століть під замком, які екстраординарні заходи обережності робила, щоб утримати Натана під контролем. Вона знову схилилася через перила над чорнильною темрявою.
— Натан чекає нас? — Як можна дружелюбніше запитала Енн. — Я б хотіла поговорити з ним. Є одне дільце, яке треба обговорити.
Найда кинула через плече важкий погляд.
— Чарівникові Ралу нема про що говорити з тобою.
Морд-Сіт вела їх по тісному кам'яному коридору. Те, з якою похмурою рішучістю на обличчі вона йшла вперед, лякало не менше, ніж сам коридор.
Нарешті Енн побачила попереду світло. Вузький прохід вивів їх до маленької площі, до якої сходилися кілька залів. Скрізь круто йшли вниз воронкоподібні сходи. Енн почали стягати по сходах, і вона вчепилася в перила, боячись втратити рівновагу, але в цьому не було необхідності — її міцно тримали під руки і не дозволили б упасти або втекти.
Внизу в проході з низькою стелею Найда, Енн і охорона зупинилися. Слабке світло смолоскипів, уткнутих в підставки, давало можливість озирнутися. Закопчена кімната була наповнена димом. Стояв огидний запах застарілого поту і сечі. Енн подумала, що свіже повітря ніколи не проникає в підземелля Народного Палацу.
Праворуч почувся сухий, уривчастий кашель. Вона вдивилася в темряву і помітила двері в стінах. Чиїсь пальці вчепилися в залізну решітку крихітного дверного віконця. Інших звуків, окрім кашлю, з кліток, де нудилися зневірені люди, не долинало.
Громила у формі чекав біля залізних дверей зліва. Він виглядав так, наче був сам виліплений з того ж каменю, яким виклали стіни. В інший час Енн вирішила б, що він досить симпатичний хлопець.
— Найда, — вітав охоронниця чоловік. — Хто тут? — Ввічливо вклонившись, запитав він глухим голосом.
— Ще одна ув'язнена, капітан Лернер, — Найда підтягла Енн за плече вперед і показала капітану так, як показує фазана щасливий мисливець. — Небезпечна ув'язнена.
Чоловік швидко окинув Енн поглядом з голови до ніг.