Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
— Річард випив всю протиотруту. Почекаємо, поки вона подіє. Я думаю, нам всім потрібно поспати, — Келен кивнула головою. — Будеш стояти першою, Кара? Я залишуся з Річардом.
Кара кивнула, погоджуючись. Вона кинула погляд на Тома. Юнак перехопив його й показав очима, що він її зрозумів.
— Оуен, чому б тобі не піти зі мною і не поспати цю ніч поруч з он тою людиною? — Сказав Том.
Оуен зблід, підняв очі на величезного д'харіанця і зрозумів, що вибору в нього немає.
— Так, звичайно, — він знову звернувся до Келен. — Я буду молитися,
— Молися краще за себе, — відповіла Келен.
Коли всі пішли, вона прилягла поруч з Річардом. Тепер, залишившись наодинці з чоловіком, вона дозволила собі заплакати. Річард тремтів від холоду, хоча ніч стояла тепла. Келен закутала його ковдрою і поклала долоню йому на плече, міцно обнявши й не знаючи, чи зустрінуть вони новий день разом.
22
Річард відкрив очі і зажмурився, хоча було далеко не сонячно. Фіолетові смуги розкреслювали низьке сіре світанкове небо. Попереду горизонт був затягнутий темними хмарами. Він не був впевнений, що це не захід і відчував себе збитим з пантелику.
Тупий біль бив в голові і віддавав в шию. Груди горіли при кожному зітханні. Горло саднило. Було важко ковтати.
Вимотуюча біль, біль, від якої перехоплювало подих і темніло в очах, потроху відійшла. Пробираючий до кісток холод — теж.
Річард відчував, що втратив зв'язок зі світом на тривалий час, і не знав, як надовго. Здавалося, минула ціла вічність, як якщо б світ його життя був тільки спогадом минулого. Ще він зрозумів, що міг би і не прокинутися. Усвідомлення того, що він міг розлучитися з життям і ніколи не відкрити очей, кинуло його в піт.
Пейзаж навколо змінився, і Річард його не пам'ятав. Попереду піднімалася гостра гряда блідо-жовтих скель. Збоку він зауважив криві ялиночки. Зовсім голі бліді стовбури перемежовувалися з покритими темними голками. Далекі гори тепер були ближче, ніж він пам'ятав, і на навколишніх пагорбах з'явилося більше дерев.
Дженнсен звернулася калачиком біля заднього колеса воза поруч з Бетті. Том спав неподалік від своїх коней. Фрідріх сидів на камені і начебто був на варті. Річард не міг впізнати двох чоловіків, які лежали біля ніг Фрідріха. Річард подумав, що ніби-то один з них — людина, якої торкнулася Келен. Інший здався Річарду знайомим, але він не міг згадати його лиця.
Поруч спала Келен. Меч Істини лежав з його боку ложа прямо під рукою. Меч Келен лежав у піхвах поруч з нею.
Всі Шукачі, добрі і злі, які володіли Мечем Істини до Річарда, отримували разом з магією меча екстракт свого мистецтва. Як справжній Шукач, якому і був призначений меч, Річард навчився викликати цю здатність і робити її своєю, користуватися цим мистецтвом і знанням, як ніхто до нього. Він став господарем клинка, більш сильним ніж хто-небудь до нього, і частина цієї влади прийшла від самого клинка.
Келен навчив поводитися з мечем її батько — король Вайборн Амнелл, що правив спочатку в Галеї, а потім, після одруження на матері Келен, — на її батьківщині. Річард продовжив уроки батька і навчив дружину користуватися мечем так, як умів тільки він. Келен виявилася гарною ученицею і тепер могла битися стрімко і користуватися перевагами свого зросту, а не покладатися тільки на силу, в якій вона навряд чи могла змагатися з досвідченим ворогом-чоловіком.
Голова Річарда розколювалася, біль роздирала горло при кожному зітханні. Він посміхнувся, відчуваючи поруч тепло Келен. Вона так чарівно виглядала, навіть з розпатланим волоссям. Один погляд на дружину змушував його серце битися сильніше. Річард завжди любив її чудове довге волосся, любив дивитися на неї сплячу майже так само сильно, як заглядати в її глибокі зелені очі. Він любив розплутувати волосся Келен і грати з ними.
Річард раптово згадав, як перший раз побачив свою майбутню дружину сплячою на підлозі в будинку Еді, як повільно билася жилка на її шиї. Він згадав, як тоді дивився, вражений життям в ній. Келен була жива, пристрасно наповнена життям. І зараз він посміхався, милуючись нею.
Річард нагнувся і ніжно поцілував Келен в маківку. Вона заворушилася, присуваючись ближче до нього.
Раптом Келен схопилася, сіла і втупилася на нього.
— Річард!
Вона кинулася до нього, поклала голову на плече і обняла, стискаючи щосили. Ридання вирвалося з її горла.
— Я в порядку, — втішав Річард, гладячи Келен по волоссю.
Вона відскочила від чоловіка, дивлячись на нього так, немов не бачила цілу вічність, а потім посміхнулася йому своєю особливою усмішкою.
— Річард… — Келен могла тільки дивитися на нього і посміхатися.
— Хто це? — Все ще лежачи на спині, Річард підняв руку.
Келен озирнулася через плече. Вона взяла руку Річарда в свої.
— Пам'ятаєш того хлопця тиждень тому? Оуена? Це він.
— Здається, я його впізнаю.
— Лорд Рал! — Кара впала на землю з іншого боку від Річарда. — Лорд Рал…
Охоронниця теж не могла знайти слів. Кара взяла його за вільну руку. Це означало для нього цілий світ.
— Спасибі, що наглядала за всіма, — Річард поцілував кінчики двох пальців своєї руки і торкнувся ними щоки Кари.
Дженнсен теж прокинулась і встала, ковдру обвилася навколо її ніг.
— Річард! Протиотрута подіяла! Вона подіяла, добрі духи, подіяла! — Радісно закричала вона.
Річард підвівся на лікті.
— Протиотрута? — Він оглянув трьох жінок перед ним. — Протиотрута від чого?
— Тебе отруїли, — пояснила йому Келен. Вона показала великим пальцем собі за плече. — Оуен. Коли він прийшов до нас перший раз, ти дав йому напитися. У подяку він отруїв воду в твоєму міху. Він збирався отруїти і мене, але пив тільки ти.
Погляд Річарда зупинився на людині біля ніг Фрідріха. Він кивнув головою, підтверджуючи згоду зі словами дружини.
— Одна з тих маленьких помилок, — сказала Дженнсен.