Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
У нього немає шансу. Він — її.
Келен бачила, як хлопець застиг, спостерігаючи за тим, як вона наближається, бачила його широко розплющені блакитні очі, сльози на щоках. Келен відчула холодний витік сили, що вимагала звільнення. Поки її рука піднімалася до того, хто заподіяв шкоду Річарду, вона нічого не хотіла так сильно, як того, що збиралася зробити.
Він — її.
Раптом між ними зявилася Кара.
Келен перестала бачити Оуена за Морд-Сіт. Сповідниця хотіла відштовхнути Кару, але та була готова і твердо стояла на землі.
— Ні. Мати-Сповідниця, ні! — Кара схопила Келен
Келен все ще дивилася на Оуена, нехай навіть вона його і не бачила.
— Зійди з дороги, — наказала вона охоронниці.
— Ні. Зупинися.
— Забирайся! — Келен намагалася штовхнути Кару, але жінка не зрушила з місця. — Кара!
— Ні. Послухай мене.
— Кара, іди під…
— Послухай мене! — Морд-Сіт затрясла Келен з такою силою, що жінці здалося, що її шия ось-ось зламається.
— Що?! — Келен задихалася від люті.
— Послухай, що він скаже. Оуен навіщось сюди прийшов. Коли він повідомить те, що хотів, ти зможеш, якщо захочеш, застосувати свою силу або накажеш мені, і він буде волати так, що вуха на місяці згорнуться трубочкою. Але спочатку нам потрібно почути, що він скаже.
— Скоро я дізнаюся все, що в нього є за душею, дізнаюся правду. Коли я його торкнуся, він розповість все.
— А якщо в підсумку Річард помре? Життя лорда Рала висить на волосині. Перш за все треба думати про це.
— Я й думаю. З чого ти взяла, що я збираюся його вбити?
— Що якщо твоя сила вб'є його з невідомих нам причин? — Зашепотіла Кара, потягнувши Келен ближче до себе. — Пам'ятаєш недавні події? Пам'ятаєш Марліна Пікара, який заявив, що прийшов убити Річарда? Тоді це було так само легко, як і зараз, — в голосі дівчини була пристрасна переконаність. — Подумай, чи варто тобі торкатися цього чоловіка; а раптом це пастка, в яку нас заманюють наживкою особливого роду? Що, якщо наші вороги підштовхують тебе до того, щоб ти це зробила? А якщо вони таким витонченим способом змушують тебе стати інструментом їх плану? Це буде непоправно. Якщо лорд Рал помре, ми не зможемо повернути його, — гнівні блакитні очі Кари були мокрі. Сильні пальці вчепилися в плечі Келен. — Чому б спочатку не вислухати його, а вже потім торкатися? Ти зможеш зробити це потім, якщо вирішиш, що це необхідно, але спочатку вислухай. Мати-Сповідниця, я — Сестра по ейджу, прошу тебе, заради життя лорда Рала, почекай.
Небажання Кари застосовувати силу зупинило Келен більше, ніж що-небудь інше. Тому що якщо і був на світі хтось, готовий вдатися до сили заради захисту Річарда, так це Кара.
У тьмяному світлі лампи Келен вивчала вираз обличчя охоронниці. Незважаючи на слова Кари, Келен не знала, чи стала б сама Морд-Сіт коливатися.
— А якщо ця спроба марна? — Запитала з-за спини Келен Дженнсен.
Келен озирнулася на сестру Річарда і побачила, що дівчина схвильована.
Колись Келен зробила помилку, не зреагувавши швидко, і Річарда схопили і забрали від неї. Тоді помилка коштувала Річарду свободи, на цей раз — може коштувати життя.
Але Келен знала й те, що незважаючи на важкі наслідки тодішнього її коливання, зараз можливо і не бути необхідності в негайних діях.
Вона знову подивилася в очі Каре.
— Добре. Послухаємо, що він скаже, — великим пальцем вона стерла сльозу з щоки Кари, сльозу смертельного страху за життя Річарда, страху втратити його. — Спасибі, — прошепотіла Келен.
Кара кивнула і відпустила її.
— Тобі краще не розчаровувати мене в тому, що я зупинила її, — розвернулася вона до Оуена, склавши руки на грудях і прикувавши його поглядом до місця.
Хлопець дивився на них — Фрідріха, Тома, Дженнсен, Кару, Келен і навіть на ту людину, якої торкнулася Келен, лежачої недалеко на землі.
— Спочатку я хочу знати, як ти міг отруїти Річарда? — Запитала Мати-Сповідниця.
Оуен облизав губи, боячись говорити, але саме для цього він і прийшов. Чоловік втупився в землю.
— Коли я побачив пил, що піднімається возом, то зрозумів, що ви вже недалеко, і вилив воду зі своїх міхів. Коли лорд Рал знайшов мене, я попросив напитися. Він дав мені води, а перед тим, як повернути його міх, я підсипав отруту. Потім я побачив, що з'явилася і ти, і вирішив отруїти вас обох, лорда Рала і тебе, Мати? Сповідниця. Але у тебе був свій міх, і ти відмовилася ковтнути води, коли лорд Рал запропонував тобі. Але я подумав, що це вже неважливо. Все повинно було спрацювати відмінно.
Келен не знала, що відчувати після такої сповіді.
— Значить, ти збирався вбити нас обох, але вийшло отруїти тільки Річарда?
— Убити?.. — Оуен підняв голову, приголомшений цією думкою. Він рішуче захитав головою. — Ні, ні, нічого такого. Мати-Сповідниця, я намагався прийти до вас раніше, але ці люди напали на вас першими. Я повинен був дати протиотруту лорду Ралу.
— Бачу. Ти хотів врятувати його, після того, як отруїв, але коли ти прийшов, ми вже покинули табір, — саркастично сказала вона.
В очах хлопця знову заблищали сльози.
— Це так жахливо. Всі ці трупи — кров. Я ніколи не бачив такого жорстокого побоїща, — він скривив рот.
— Це могли бути ми — наші трупи, якби ми не захистили себе, — нагадала Келен.
— І ви пішли — пішли геть. Я не знав, куди ви подалися, — розповідав Оуен, розгойдуючись і зажмуривши очі, немовби не чув її. — Важко було йти слідами воза в темряві, але мені довелося. Я біг, щоб зустріти вас. Я так боявся, що на мене нападуть птиці, але знав, що повинен встигнути до вас цієї ночі. Мені не можна було чекати. Я дуже боявся, але прийшов.
Історія здалася Келен безглуздою.
— Значить, ти той, хто розпалює вогонь, кричить «пожежа!», А потім допомагає згасити її, і тоді ти перший герой.
— Ні, ні, не так. Не так, клянуся, — злякано затряс головою Оуен. — Ненавиджу так робити. Я так робив раніше, і ненавидів це.
— Навіщо тоді ти отруїв його?!
Оуен м'яв одяг, по його щоках бігли сльози.
— Мати-Сповідниця, ми повинні дати йому протиотруту, або він помре. Вже й так пізно, — він склав руки в благає жесті і підняв голову до неба. — Великий Творець, не допусти, щоб було пізно, прошу тебе. — Хлопець рушив до Келен, благаючи, сподіваючись переконати її в своїй щирості, але, глянувши їй в обличчя, відступив назад. — Часу немає, Мати-Сповідниця. Я намагався прийти до вас раніше, клянуся. Якщо ми зараз не дамо йому зілля, він помре. І все буде марно — все, все!