Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
Келен не знала, чи вірити маренні Оуена. Не було сенсу отруїти людину, а потім його рятувати.
— Що за протиотрута? — Запитала вона.
— Ось, — Оуен квапливо вийняв пляшечку з кишені. — Ось ліки. Прошу, Мати? Сповідниця, — він простягнув Келен грановану пляшечку. — Це треба дати лорду Ралу. Будь ласка, поквапся, або він помре.
— Або це прикінчить його, — вимовила Келен.
— Якби я хотів убити його, то зробив би це, коли підсипав отруту в міх. Я міг би підсипати більше або не приходити з протиотрутою. Присягаюся,
Оуен не вселяв довіри. Келен не могла йому повірити. Якщо вона зробить невірно, розплатою за помилку буде життя Річарда.
— Треба дати Річарду протиотруту, — прошепотіла Дженнсен.
— Спроба навмання? — Запитала Келен.
— Ти казала, що інколи немає іншого вибору, крім як діяти негайно, але і тоді ти повинна прийняти правильне рішення, використовуючи свій досвід і знання. У возі я чула, що Кара сказала тобі, що Річард може не дожити до ранку. Оуен говорить, у нього є протиотрута. Я думаю, що настав час діяти.
— Можна мені сказати? — Тихо попросив Том. — Я б на вашому місці погодився. Не бачу іншого вибору. Якщо є можливість врятувати лорда Рала інакше, треба нею скористатися.
У Келен не було альтернативи, окрім як їхати до Ніккі, але це ставало все більш і більш схожим на безплідну надію.
— Мати-Сповідниця, я згоден з Томом, — тихим голосом продовжив Фрідріх. — Якщо ти дасиш йому протиотруту, ми всі будемо знати, що це було найкраще, що можна було зробити.
Якщо зілля вб'є його, вони не звинуватять її. Ось що хотів сказати Фрідріх.
Дженнсен підійшла до Оуена, тягнучи за собою Бетті.
— Якщо ти брешеш щодо протиотрути, то відповісиш мені, і Карі, і Матері-Сповідниці, якщо що-небудь ще від тебе залишиться після зустрічі з однією з нас. Зрозумів?
Оуен стиснувся, повернув голову набік і швидко закивав, уникаючи дивитися на Дженнсен і Бетті. Келен подумала, що він боїться Дженнсен більше, ніж кого? Небудь з них.
— У нього дійсно є протиотрута, — пошепки сказала Кара, підійшовши до Келен. — Інакше навіщо йому брехати і наражати себе на небезпеку? Навіщо повертатися, якщо він просто хотів отруїти лорда Рала? Він отруїв його і повернувся. Мати-Сповідниця, треба дати протиотруту Річарду, і як можна швидше.
— Але навіщо він його тоді отруїв? — Прошепотіла Келен у відповідь. — Який сенс у тому, щоб отруїти людину, а потім принести протиотруту?
Кара роздратовано зітхнула.
— Не знаю. Але якщо зараз лорд Рал помре… — охоронниця не договорила фразу.
Келен подивилася на лежачого без свідомості Річарда. Ноги підкошувалися, коли вона замислювалася про те, що він може ніколи не прокинутися. Як вона буде жити без Річарда?
— Скільки нам потрібно дати йому? — Запитала Келен Оуена.
Хлопець кинувся до неї, минаючи Дженнсен.
— Все. Треба, щоб він випив все, — з пристрасною переконаністю сказав він, вкладаючи пляшечку в долоню Келен. — Поквапся, будь ласка.
— Ти заподіяв йому шкоду, — з неприхованою загрозою вимовила Келен. — Твоя отрута змусила його страждати. Він кашляв кров'ю і мучився від болю. Якщо ти думаєш, що я коли-небудь забуду про це, нехай навіть ти прийшов з протиотрутою, то ти помиляєшся.
— Але я намагався встигнути до вас, — Оуен нервово облизав губи. — Я ніс протиотруту, щоб цього не сталося. Я намагався, але ви вбили всіх тих людей.
— А… тобто це ми винні? — Як би уточнюючи, перепитала Келен.
Оуен трохи посміхнувся і кивнув головою. На його обличчі з'явилася слабка посмішка задоволення тим, що його нарешті зрозуміли, що це їх вина, а не його.
Поки Дженнсен стежила за Оуеном, Том — за солдатом, а Фрідріх — за Бетті, Келен і Кара опустилися на коліна і підняли Річарда, щоб він зміг випити протиотруту. Кара поклала його собі на коліна, а Келен тримала його голову на руках.
Відвернувши кришку зубами, вона виплюнула пробку. Обережно, щоб не пролити рідину, Келен приклала пляшечку до губ чоловіка і нахилила. Вона побачила, як рідина змочує губи. Вона трохи повернула голову Річарда, щоб рот розтулився трохи більше, і влила ще трохи зілля. Прозора рідина стікала в рот.
Келен не знала, протиотрута чи ні в цій бульбашці. Зілля було безбарвним і виглядало як вода. Річард облизав губи і проковтнув рідину. Келен понюхала пухирець, рідина слабо пахла корицею.
Вона влила ще зілля в рот Річарда. Він закашлявся, але проковтнув. Кара підчепила пальцем збіглу крапельку і торкнулася губ Річарда.
Серце Келен калатало, поки останні краплі падали в рот Річарда. Затиснувши вже порожню пляшечку між великим і вказівним пальцями, іншою рукою вона підняла підборіддя Річарда і нахилила його голову назад, щоб він проковтнув.
Жінка полегшено зітхнула, коли він кілька разів ковтнув, проковтнувши все зілля. Вона дала йому випити все до краплі.
Келен і Кара обережно поклали Річарда назад. Коли охоронниця встала, Оуен кинувся до них.
— Ви дали йому випити все? Він випив пляшечку до дна? — Зі стурбованим обличчям хлопець понісся до Річарда.
Ейдж Кари моментально опинився в її кулаці, і вона з силою вдарила Оуена ейджем по плечу.
Він похитнувся і відступив назад.
— Прости. — Хлопець потер плече. — Я тільки хотів подивитися, як він, і не хотів нічого поганого. Мені треба, щоб з ним було все в порядку, клянуся.
Келен з подивом розглядала Оуена. Кара теж приголомшено подивилася спочатку на свій ейдж, потім на чоловіка.
Ейдж не подіяв на нього. Він несприйнятливий до магії.
Навіть Дженнсен втупилася на Оуена. Він такий же, як вона — Стовп Творіння, народжений без дару, і не володіє навіть іскрою магії. Дженнсен це вже знала, а Оуен, схоже, ні. Він вирішив, що Кара просто сильно стукнула його, щоб він не підходив до Річарда.
Дотик ейджа повинен був щонайменше кинути його на коліна.