Вовки Кальї. Темна вежа V
Шрифт:
— Друзяко, я сказав би, що це неможливо, якби щойно не пересвідчився на власні очі, — пробурмотів Едді на вухо Джейкові.
З шістдесяти ярдів Марґарет Айзенгарт схибила. Розаліта піднесла тарілку над правим плечем (вона була шульгою), на мить застигла, потім закричала: «Різа!» — і кинула тарілку. Навіть гострозорий Роланд не встиг роздивитися, чи то тарілка зачепила редиску, чи то її скинув вітер. Але Розаліта переможно здійняла кулаки над головою і, сміючись, потрясла ними.
— Ярмарковий гусак! Ярмарковий гусак! — загукала Марґарет, і всі решта до неї приєдналися. Навіть Каллаген — і той невдовзі почав скандувати.
Роланд підійшов до Рози й обійняв, ненадовго, проте міцно. І прошепотів, що ярмаркового гусака в нього немає, але інший гусак із довгою шиєю ввечері знайдеться.
— Що ж, — усміхнулася вона у відповідь, — з віком ми вчимося задовольнятися тими призами, які в нас під рукою. Еге ж?
Залія глянула на Марґарет.
— Що він їй сказав? Ти не знаєш?
Марґарет Айзенгарт усміхалася.
— Будь упевнена — нічого такого, чого б ти не чула від чоловіка.
Жінки пішли. Отець Каллаген теж вирушив кудись у справах. Роланд з Ґілеаду сидів на нижній сходинці ґанку, дивлячись туди, де щойно відбулося змагання. Коли Сюзанна запитала, чи він задоволений, стрілець кивнув.
— Так, думаю, все добре. Маємо на це сподіватися, бо часу вже обмаль. Тепер усе розвиватиметься блискавичними темпами. — Насправді він ще ніколи не опинявся в ситуації такого колосального збігу обставин… але відколи Сюзанна зізналася в своїй вагітності, він трохи заспокоївся.
«Бо твій ледачий розум доречно згадав, що всім керує ка, — подумав він. — І це сталося тому, що ця жінка продемонструвала таку мужність, яка будь-кому з нас і не снилася».
— Роланде, мені повертатися на «Рокінг Б»? — спитав Джейк.
Обдумавши питання, Роланд знизав плечима.
— А ти хочеш?
— Так, але цього разу хочу ще взяти з собою «рюгер». — Джейкове обличчя порожевіло, але голос залишався рівним. Він прокинувся з цією думкою, неначе бог снів, якого Роланд називав Нісом, подарував її йому уві сні. — Я покладу його на дно спальника і загорну в запасну сорочку. Ніхто не знатиме, що він там. — Хлопчик помовчав. — І це не для того, щоб похвалитися ним перед Бенні, якщо ти про це подумав.
Роланду навіть на думку це не спадало. Але що було на думці в Джейка? Стрілець поставив це питання, і Джейк відповів так, наче ретельно продумав усю розмову.
— Ти питаєш як мій дін?
Роланд розтулив рота, щоб відповісти ствердно, потім побачив, як пильно дивляться на нього Едді та Сюзанна, і передумав. Між тим, щоб тримати щось у таємниці (як кожен з них по-своєму замовчував Сюзаннину вагітність) і керуватися своїм чуттям, як це називав Едді, була суттєва різниця. Під Джейковим питанням крилася дуже проста причина — він хотів, щоб Роланд трохи подовжив йому повідець. Авжеж, хлопчик заслуговував на певну самостійність. Це вже був не той Джейк, який прийшов у Серединний світ наляканим, дрижачим і майже голим.
— Ні, не як твій дін, — відповів Роланд. — Що ж до «рюгера», ти можеш брати його з собою коли й куди завгодно. Хіба ж не ти приніс його тету?
— Поцупив, — опустивши погляд на коліна, уточнив Джейк.
— Ти просто взяв те, що потрібно було тобі для виживання, — запевнила Сюзанна. — Це не крадіжка. Послухай, котику, ти там нікого не збираєшся підстрелити?
— Не збираюся.
— Будь обережний, — нагадала вона. — Не знаю, що в тебе на думці, але будь обережний.
— І хай там що ти замислив, краще розберися з цим упродовж наступного тижня, — додав Едді.
Джейк кивнув і подивився на Роланда.
— Коли ти плануєш скликати всезагальні збори?
— За словами робота, до приходу Вовків лишається десять днів. Тож… — Роланд швидко щось підрахував. — Міські збори за шість днів. Тебе влаштовує?
Джейк знову кивнув.
— Ти точно не хочеш поділитися з нами своїм задумом?
— Ні, якщо ти не запитуєш як дін. Роланде, може статися, що це пусте. Правда-правда.
Роланд із сумнівом кивнув і заходився скручувати нову цигарку. Курити свіжий тютюн було надзвичайно приємно.
— Є ще якісь питання? — спитав він. — Якщо ні, тоді…
— Є одне, взагалі-то, — сказав Едді.
— Питай.
— Мені потрібно повернутися в Нью-Йорк. — Едді промовив це таким буденним тоном, наче йшлося про те, щоб сходити в магазин по солоні огірки чи лакричні палички. Але його очі горіли від збудження. — І цього разу я маю податися туди у власному тілі. Тобто це означає, що треба буде використати кулю. Чорну Тринадцятку. І, Роланде, я дуже сподіваюся, що ти знаєш, як це робиться.
— Чому тобі потрібно в Нью-Йорк? Про це вже я питаю як твій дін.
— Авжеж, — погодився Едді, — і я тобі розповім. Бо ти маєш рацію: часу в нас мало. Бо Вовки Кальї — не єдині, через кого нам треба непокоїтися.
— Я зрозумів, — вставив Джейк. — Ти хочеш побачити, скільки часу залишилося до п'ятнадцятого липня. Так?
— Ага, — кивнув Едді. — У тодеші ми всі побачили, що час в тому Нью-Йорку сімдесят сьомого року біжить швидше. Пам'ятаєте дату на тому шматку «Нью-Йорк Таймз», який я знайшов?
— Друге червня, — пригадала Сюзанна.
— Саме так. І ми вже точно знаємо, що не варто навіть пробувати потрапити саме в той час, з якого ми пішли. Щоразу, коли ми там опиняємося, виявляється, що час уже суттєво просунувся вперед. Правда?
Джейк енергійно закивав.
— Бо той світ не схожий на інші… хіба що це хибне відчуття, яке давала нам чорна Тринадцятка, відправляючи в тодеш.
— Я так не думаю, — сказав Едді. — Той шматочок Другої авеню від пустиря і, мабуть, аж до Шістдесятої вулиці, дуже важливий. Я думаю, це двері. Одні великі двері.