Я не я!
Шрифт:
Вона круто розвернулася і пішла всередину цитаделі. Від погляду Дункана не вислизнула мить, коли її шатнуло. Не виказувати, що зламана – це в дусі Маргарет МакКоул!
Однак він пам'ятав їх тяжке прощання. Її ніжність і несвідому ласку, готову чоловіка звести з розуму, її трепетні обійми, що перетворилися в ланцюгові кайдани в останні хвилини розставання. Обітниця кохати його вічно не дивлячись ні на що …
Дункан слідом вів коня за вуздечку. Поруч, не намагаючись вивільнитися з обіймів брата, слідувала радісна Ліліас.
– Дункан, ти знову нас покинеш надовго! – надула губки сестричка. –
– Ліліас! Він твій брат! – докорив Дункан дівчину.
– Чи не починай знов, братик! Краще розкажи, поки немає бідолахи-Маргарет, про Гордонів. Ти тепер одружений? – не стала більш стримувати свого живого інтересу сестричка, не відриваючи від нього уважного погляду.
Дункан лише згідно кивнув головою.
– І це все? Який же ти бездушний! – награно серйозним голосом помітила Ліліас. – Я згораю від цікавості, а ти кивнув й годі! Яка вона, Дункан? Ця леді Равенна? Чи правду кажуть, що вона дещо дивна і до непристойності освічена? Можна її назвати красунею? – засипала питаннями брата Ліліас.
– Коли побачиш її і заговориш з нею, сама знайдеш відповіді на всі свої питання, хитрунка! Залишилося недовго! Локслі доставить її вже зовсім скоро в Крейгміллар. Чи можна тобі довірити організувати все до її приїзду? Не хочу турбувати Маргарет …
– Тепер вона твоя дружина! А ти ні слова не сказав про неї! Як до неї ставитися? Адже вона все так само залишається з клану Гордонів!
– В першу чергу вона моя дружина, як ти сама сказала! Прошу ставиться до неї так, як того вимагає її положення і титул, сестричка! У другу – наш шлюб – запорука припинення ворожнечі між кланами, як бажає цього наш король! Не забувай про це!
– Але вона розбила серце Маргарет і твоє! Хіба це не береться до уваги?
– Не намагайся, мила, змінити наші долі! Ні тобі, ні мені, ні кому б то не було не дано це зробити! Залиш все на суд Богам! Будь розумницею! Тобі я доручаю налагодити відносини між Маргарет і леді Равенною, поки мене не буде з вами! Я знаю, це буде нелегко! Але ти впораєшся, моя обожнювана сестричка! Ти полюбила в свій час складну натуру Маргарет! Твоя душа позаземна, безмежна! Ти – рідкість!
– Ти так говориш, ніби встиг покохати свою дружину! Дивись, брате, не минути нам біди, якщо це так! Навіщо ти прийняв таке рішення? Нехай жила б в своєму замку! Мені дуже шкода Маргарет! Чи витримає вона цю щоденну муку – споглядати суперницю і не сміти нарікати на долю-злодійку?
– Я обіцяв Річарду дозволити розпоряджатися Даннотаром відтепер! Це його військовий трофей! Це він допоміг нам пробратися всередину замку під час його недавньої облоги! Батько і брат леді Равенни загинули в ту ніч! Їй довелося поступитися і вийти за мене заміж! Їй теж нелегко, повір мені!
– Це твоя душа чиста, як у ангела! Тому ти занадто м'який, дорогий брате! Але я так тебе люблю, що ніколи не посмію тебе засмутити! Я зроблю все, що в моїх силах, рідненький Дункан! Тільки повертайся скоріше з поля бою цілим і неушкодженим! – вона ще міцніше пригорнулася до Дункана МакКоула. І майже весь час, що подорожні провели в замку, не відходила від нього ні на крок.
Маргарет тримала слово: побратими по зброї були задоволені частуванням і прийомом в цілому. Однак веселощі не іскрилися на їхніх обличчях. Може бути, виною була думка про найближчі бої, від яких всі втомилися (за останнє десятиліття кордони Шотландії палали вогнем, знемагали від меча), а, можливо, їх лякав незвичний настрій їх головнокомандувача, Дункана МакКоула.
Господар під час застілля майже не розмовляв, був задумливий і сумний. Він не доторкнувся до їжі. Потім він раптом встав і покинув трапезну зовсім. Його охопило нестримне бажання пройтися коридорами замку, заглянути в свої покої. Дивне передчуття його турбувало, ніби він не скоро побачить рідні стіни фортеці! Ліліас, яка слідувала сьогодні за ним по п'ятах, бо боялася швидкої розлуки, він зробив жест, що хоче побути один.
Дункан бродив по замку, безперестанку натикаючись на слуг, їм ніби кимось був даний указ не втрачати його з поля зору. Але в цю мить його ніщо не турбувало. Він був сліпий і глухий до всього навколо. Господар спокійно і розмірено мав намір минути ще один коридор, який зберігає родові таємниці … Цей коридор привертав увагу картинною галереєю з сімейними портретами. Але полотна з предками стали нашіптувати йому свої неповторні життєві історії, немов не бажаючи прощатися з ним скоро. Тутож лежали пращурівські реліквії – фігури з лицарськими обладунками.
Потім емоційно утомлений Дункан, не поспішаючи, відкрив масивні дубові двері до своїх покоїв і ступив вперед. Шкода, що невблаганний час не дозволяв йому годинку-другу відпочити в них як слід! Він не збрехав своїй дружині, його кімната нагадувала своїм виглядом спальню її покійного брата Арчібальда. Він зауважив, що на величезному ліжку рясніло нове вогненно-червоне покривало. «Справа рук Маргарет!» – він впізнав її кричущий смак …
Не встиг Дункан МакКоул про це подумати і відчув на своєму плечі дотик ніжної руки, а слідом відчув знайоме ласкаве тертя об свою спину голови, яка шукала трепетної відповіді.
– Маргарет, зупинись! Прошу тебе! – ще не бачачи її, але дізнавшись по діям, благав Дункан бідолаху. – Чи не рви душу!
– Тобі? Або собі? – м'яко докоряла Маргарет коханого. – Адже ти так ніколи і не сказав таких простих, але примусових завмерти серце слів «Кохаю тебе!».
Вона обійшла Дункана кругом і встала обличчям до обличчя, бажаючи бачити очі коханого, коли буде звучати відповідь.
– Навіщо цю розмову затіяла, Маргарет? Все сталося! Немає шляху назад! Змирися, як зробив я! – спробував дати раду засмучений до глибини душі Дункан.
– Змиритися! І це просиш ти, кого я так люблю! Немає нічого страшнішого за цих слів! – по щоці Маргарет спустилися дві величезні, як неогранений алмаз, сльози.
Дункан стер кожну з них великим пальцем правої руки.
– Маргарет … – він хотів притиснути її голову до своїх грудей, але побоявся, що вона неправильно розцінить його жалість до неї. Вона немов прочитала його думки. Розуміючи, що він, непохитний у своєму рішенні, ніколи не поступиться тепер її жіночим чарам, Маргарет мимоволі розлютилася: