Я не я!
Шрифт:
Паркенс одягнули з двох принесених нарядів в зовсім простеньку сукню. Друге, не займане, як їй сказали «Поки!» також навряд чи можна було назвати вінчальним, тому що було не звичним білим або іншого кольору вишуканим, а скоріше національним, з картатої спідницею.
Волосся їй також не стали укладати в зачіску. Лише стягнули в якийсь безформний вузол, накривши щільною однотонної косинкою.
Коли Джессіка глянула на себе в дзеркало, майнула думка: «М-да! Незавидна доля середньовічної нареченої-леді! Я уявляла собі трохи інакше її весільне вбрання! Як же тоді виглядали простолюдинки-наречені?! » Пухкенька служниця Гленна, як ніби прочитала міркування Джессіки, зробила, на її думку, заспокійливе зауваження:
– Радійте, леді, що вам, хоча б, на щастя, чи не доведеться ніколи випробувати муки «Права першої ночі»,
Паркенс мимоволі ковтнула повітря, згадавши все, що знала про згадану Гленною жорстоку традицію тих страшних варварських часів, коли існувало право землевласників і феодалів після укладення шлюбу залежних селян провести першу ніч з нареченою, позбавляючи її невинності.
Після таких моторошно картинних слів Гленни, Джесс вже вирішила, що стерпить усе що завгодно до самого кінця! Хіба може бути щось гірше того, що пригадала Гленна?! Нагородою їй буде – особистий вдалий «подарунок» нареченому, коли він свою першу шлюбну ніч проведе в обнімку з вишитою подушкою! А вона, Джессіка Паркенс, в цей час буде добиратися до Англії на попутках і репетирувати, що вона скаже Семюелу при зустрічі! «А може бути, я поспішаю з висновками? І це було б моє останнє випробування? Може, в цей самий момент з'явитися Сем і нарешті зізнається в своєму розіграші, нехай і невдалому?! Не може ж Дункан МакКоул і справді її примусити до плотських шлюбних утіх! »
Поки вона тішила себе цими думками, її дружною юрбою вивели у двір фортеці. Двір вона ще жодного разу не бачила, якщо не брати до уваги один раз вночі (чи багато в темряві побачиш!) після прибуття в замок і другий – з висоти кріпосних стін – коли її перелякану в той же перший пізній вечір волокли до поручнів кам'яного балкона, щоб оголосити про її згоду стати Равенной МакКоул.
Двір був широким, багатолюдним. У центрі майданчика, якраз навпроти згаданого балкона, стояв поміст. Ймовірно, зроблений для проголошень волі господарів замку або для місця покарань за провини, можливо, і страт. Біля нього зібралося багато роззяв, що сміялися, і потішалися. Причому більша частина з них були подані МакКоула або васали-союзники. Там був і Локслі, і Донован, і МакКоул-молодший, і Ленокс. Коли низка слуг супроводила наречену ближче до цього видовища, Джесс розгледіла крізь натовп біля ганебного стовпа помосту прив'язаного чоловіка в «чудовому костюмі Адама». Коли її погляд повільно піднявся від м'язистих стегон до обличчя володаря красивого нагого тіла, Джесс зніяковіла, бо зустрілася очима зі своїм уявним нареченим, Дунканом МакКоулом! Але як же це, можливо?! Воїни-чоловіки раділи, вигукуючи різні підбадьорливі фрази в честь нареченого. Джессіка боялася знову підняти очі на Дункана, не здогадуючись про причини його ганебного полону біля жердини. Врятувала становище Норміна, служниця якимось чином опинилася поруч, а може вона вже давно її супроводжувала, а Джесс від щохвилинних потрясінь могла її і не помітити. Норміна, бачачи її перелякані очі, прошепотіла, що так чоловіки святкують останню холосту ніч нареченого, і це її традиційні наслідки. Зазвичай жених або напивається в крайній раз в устілку, або виснажений різними способами: тренувальною битвою з рівними на мечах, непосильною працею, навмисним дводенним безсонням, нарешті, в сонному «вирубі» піддається такому жартівливому випробуванню.
Паркенс вперто відмовлялася дивитися, що за цим піде далі. І тому не бачила, як Дункана звільнили від пут мотузок і, все так же радіючи, накинули кілт з хутряною накидкою на його плече. Дункан стійко тримався, не здригнувшись жодним м'язом, немов одружувався неодноразово у своєму житті по середньовічним звичаям.
Зате вона відчувала незручність всій цій ситуації, і фарба сорому залила її щоки. Раптом вона відчула сильні руки Гленни і ще пару рук слуг-чоловіків на своїх передпліччях, які її насильно потягнули до тієї ж жердини покарання. Натовп почав дружно викрикувати:
– Очорнити наречену!
– Очорнити! – підхоплював кожен по черзі це страхітливе слово.
Джесс забилася в паніці. Що ж тепер з нею зроблять нелюди? Якщо таке запросто творили з Дунканом, васалом короля! Вона, не усвідомлюючи себе, стала кричати:
– Відпустіть, божевільні! Пустіть!
Побачивши мотузку в руках мучителів, вона стала кусатися і вириватися дужче. Потім голосно заридала, проклинаючи Сема, Дункана і інших присутніх. І затихла лише тоді, коли відчула, що її, пов'язану до стовпа, «просто» закидають яйцями, овочами, іншими харчовими продуктами. Заливають її одяг (який слава Богу залишилася на ній!) кислим молоком, якоюсь сморідною рідкої кашкою, а, можливо, і відходами для свиней. Джессіка ледве стримувала блювотні позиви від запаху «снарядів». І подумки подякувала слуг, які вранці їй не дали наїстися досхочу, щоб не зганьбитися вдвічі більше. Так ось, що значить обряд «Очорнити наречену»!
Ось цього вона-то не знала! Не знала, що робилося це з метою перевірити стійкість майбутньої дружини. Якщо наречена змогла витримати випробування «нечистотами» (їй, леді, видно, пощастило, що це були лише помиї, а не нечистоти в прямому сенсі цього слова), то в подальшому їх подружньому життю нічого не загрожувало і всі тяготи заміжжя наречена перенесе з високо піднятою головою.
Потім замучену Паркенс чекав двогодинний відпочинок, якщо відмивання її тіла від «благодаті» огидного обряду нареченої можна було так назвати. Прислуга постаралася на славу, відтираючи шкіру леді Равенни, і до кінця купання Джессіка стала схожою на щойно приготованого молоденького порося до запікання на рожні.
Її волосся, обличчя, руки за допомогою ароматних масел і трав'яних відварів приємно пахли. Чарівником цих стійких і привабливих пахощів, гідних користування осіб королівської крові, був старець-монах Іеген. Він як подарунок майбутньої нареченої підніс кілька пляшечок своїх чудових ароматних творінь.
Тепер їй довелося надіти другий наряд з незмінною шотландської тканиною в клітку. На подив Джесс, національний костюм був їй до лиця. Однотонний верх, чи не дуже довга картата спідниця, що дозволяла бачити весільне взуття, яким стали м'які і зручні ручної роботи мокасини, розшиті пурпурової вишивкою з оригінальним орнаментом і з мудрованою шнурівку практично до колін.
Її волосся лише злегка торкнулася рука покоївки. Після сушіння локонів, які самі вилися від природи у Паркенс, їх старанно розчесали гребенем, химерної форми, і залишили спадати по спині пишною копицею. Збоку біля скронь був заплетен вінець з тонких кісок її ж волосся. Цей природний вінець був прикрашений якимись живими дрібними бузковими квіточками, своїм виглядом схожих на ромашки.
Вся процедура весільного вбрання нареченої супроводжувалася обрядовими піснями, частіше сумними, що наганяли в вдвічі більше хвилювання Паркенс. Їй не терпілося залишити її похмурі покої і подихати свіжим і чистим повітрям гірського краю.
На площі фортеці жителів замку і навколишньої села чекав ще один старий звичай, creeling the bridegroom – «Плетений кошик». Сенс цієї традиції полягав в тому, що наречений ніс на спині великий плетений кошик для свіжозловленої риби, але в реальності заповнену камінням. І так він ходив з одного кінця села в інший з важкою ношею, а зупинити його могла тільки наречена, що нарешті зважилася вийти на зустріч і подарувати поцілунок. Романтично! Нічого не скажеш.
І на цей раз нареченому пощастило, тому що про цей звичай добре знала Джессіка Паркенс: він і донині в такому ж вигляді дійшов до сучасних традицій весіль, які святкують у шотландському стилі. Інакше б довго довелося тягати важезні каміння цьому горе-нареченому. Зрозуміло, Джесс досить «помучила» Дункана МакКоула в очікуванні рятівного поцілунку. Скільки з неї попили крові Сем Декер, Дункан МакКоул і всі солідарні з ними учасники цього туристичного шоу? Зглянулася наречена лише на дванадцятому колі тяжких ходінь МакКоула-старшого. І то завдяки Норміні, яка безцеремонно виштовхнула її з натовпу зівак, безмовно нагадавши тим самим Джесс про те, що просила підіграти їй у своєму смиренні перед неминучим шлюбом, якщо леді бажає втекти благополучно.
Джессіка повільно і невпевнено йшла назустріч уявному «трудівнику» морського узбережжя. «Благо зараз наречений змінив костюм Адама на більш пристойний наряд», – при цій думці Джесс раптом густо почервоніла. Так, Дункан непогано складений, що і говорити. Зовнішність голлівудська! Про що тільки думав Семюел, коли вирішив грати з нею в ці дивні ігри. А якби МакКоул розбудив її так довго сплячу в незайманому тілі справжню пристрасть? Хіба про це він не подумав? Але цього не буде! Однією сексуальної зовнішності мало для Джессіки Паркенс, їй потрібні почуття, кохання, неземне і чисте, взаємне і вічне. Тільки так!