Я не я!
Шрифт:
Погляди нареченого і нареченої зустрілися в мовчазному поєдинку. Натовп продовжував по наростаючому улюлюкати, бажаючи бачити довгоочікуваний поцілунок. Паркенс поклала праву руку на вільне плече МакКоула, так як на другому – лежала непосильна ноша в кошику, тим самим вказуючи на прохання зупинитися подорожнього. Кошик швидко перемістився на тверду землю за допомогою сильних рук її господаря. Джесс довелося підвестися навшпиньки, щоб відобразити поцілунок на гладковибрітої щоці лицаря. Але наречена зовсім не очікувала, що виявиться в міцних обіймах нареченого і буде змушена відповідати на інший поцілунок – пристрасний і гарячий, довгий і запальний. Такий, що викликає у глядачів загальний гучний захват і розчулення романтичною сценою.
«Що ж
Їй повинно бути соромно, але її мозок став порівнювати поцілунки Декера з сьогоднішньої пристрасністю загадкового лицаря. І їй важко було згадати з такого роду «практики» з Семом хоч один випадок, що перевершив її емоційний стан блаженства в цю хвилину.
Поцілунок закінчився так само раптово, як і розпочався. Безцеремонно відірвати Дункана від уст своєї нареченої дозволив собі МакКоул-молодший, Річард:
– Брат, не змушуй мене засумніватися в сказаних тобою не так давно словах, що леді Равенна ще пошкодує про свою появу на світ і витівку – прилюдно виставити тебе, МакКоула, неугодної партією для свого шлюбу.
Недоречні слова Річарда подіяли як холодний душ з відра на Дункана і обімлілу від вольностей нареченого Джесс.
У натовпі пройшовся легкий гомін невдоволення. А вбивчий погляд Дункана Річард витримав сміливо і зухвало. Розрядив обстановку Морай Локслі:
– Друже, Дункан! Ти збираєшся сьогодні напувати гостей віскі? Вмираю від спраги! Чи не час нам кликати священика? Народ вимагає гуляння і веселощів! Хіба можна змушувати всіх довго чекати такого гучного святкування? Сьогодні, нарешті, об'єднається два могутніх клана МакКоулів і Гордонів! Хай живе король! Хай живе велика Шотландія!
Різномастий люд дружно підтримав Локслі:
– Хай живе король!
– Хай живе велика Шотландія!
– Віват! Віват!
Морай Локслі, як справжній друг, знав, які слова повинні були послужити заспокійливим бальзамом для Дункана МакКоула. Річард МакКоул ретирувався, злякавшись загального тріумфу присутніх гуляк різношерстої публіки.
Винуватців очікуваної церемонії в останній раз розвели в різні місця. Дункану довелося знову зробити омовіння тіла після виснажливого обряду «Плетений кошик», а Джесс повинна була очікувати викупу нареченого в своєму будинку, в даному випадку в своїх покоях.
Зазвичай для вимоги видачі невісти з табору нареченого посилали двох чоловіків, дужих і від природи чарівних, з легкістю здатних домовитися про підходящу двом сторонам плату. З цим завданням непогано впоралися кращий друг Дункана – Морай Локслі і Донован, як виявилося згодом наступних подій, дійсно, відданим і вірним слугою свого господаря.
На північному сході Шотландії аж до ХIХ століття в день весілля всі жителі клану організовувалися в процесію, яка приводила щасливу пару до дверей місцевої церкви-Кирхе. Одну службу священик проводив поза церквою, перед нею, на шотландській мові, іншу – всередині, але вже на латинській. У церкві грала урочиста музика.
Цю дивну пару суджених чекала та ж доля.
Джесс хвилювалася, вона не могла зрозуміти своїх почуттів. З нею відбувалося щось незрозуміле. Чому ця екстраординарна і абсурдна гра в Середньовіччя, так на неї діє? Чому з кожною хвилиною, проведеної в замку Данноттар, їй все більше здається, що вона, дійсно, якимось незбагненним чином потрапила в варварські часи? Що саме вона тут і зараз є актрисою «театру абсурду»?
Але коловорот яскравих і незвичайних подій не давав їй розібратися у всьому до кінця.
Джесс і не помітила, як настала черга давати їй першій клятвені подружні обіцянки. Вона дивилася на «судженого» поглядом кролика, що перебував під гіпнозом удава. Слова шлюбної обітниці вилетіли з її вуст самі собою, немов за допомогою якогось незримого чарівництва.
Коли прийшла черга вимовити у відповідь клятву МакКоулу, Дункан якось по-особливому подивився Джесс в очі. Ніби шукав в її щойно сказаних словах щирість, а своїм, готовим вирватися на свободу, – схвалення і милість. Паркенс поглядала на МакКоула з широко розкритими очима. «Може зараз той самий момент, коли все незрозуміле і загадкове закінчиться раптом? Всі актори і актриси знімуть свої маски. В поле зору з'явиться Семюел Декер – мій справжній наречений. І життя піде своєю нормальною і звичною чергою. Але чому тоді мені зараз зовсім не хочеться, щоб все в одну мить припинилося? »
Цей її останній погляд благання від долі чуда Дункан розцінив по-своєму, як німу згоду на волю небес. Наречений гучно промовив очікувані присутніми слова і накинув, згідно шотландським традиціям, на плечі нареченої картату хустку з кольорами свого клану, заколюючи її срібною фібулою 7 , що означало тільки одне: родичі молодого раді весіллю і приймають дівчину в свою сім'ю.
Якби в цей момент Джессіка Паркенс бачила обличчя Річарда МакКоула, то відчула б мимовільний страх. Його рука лежала на рукоятці меча, з яким той не розлучався ні на хвилину, губи були викривлені в подобу сумною посмішки, а щілинки-очі іскрилися ненавистю і злістю.
7
ФІБУЛА, и, жін. Металева застібка для одягу, що вживалася від бронзового віку до раннього середньовіччя.
Але молодиця (тепер уже її можна було називати по праву саме так) не могла бачити реакцію свого дівера, так як брала разом з чоловіком низку гучних привітань присутніх.
У графстві Абердин, як символ достатку і щастя майбутніх дітей, над нареченими розкидалися жмені ячменю, і в решеті несли хліб і сир, потім шматки їх розкидали навколо, а молодь і діти старанно ловила ці «крихти благодаті». Мало хто знає, що сир на весіллях , за народними віруваннями, виступав в ролі апотропея 8 , що може захистити від злої сили. Згодом решето з хлібом і сиром було замінено вівсяним коржом, званим «пирогом нареченої» (bride's cake). Його розламували над головою молодиці, коли та переступала поріг будинку після повернення з церкви, і шматочки розбирали гості. Особливо їм була рада неодружена молодь. Шматочки цього коржа – «благодать нареченої» – гості ретельно зберігали. Вірили, що якщо покласти такий шматочок під подушку, це гарантує приємні сни і щасливу долю.
8
Апотропей (грец. відвертати біду) – магічний предмет, якому в давнину приписували властивості оберігати людей, тварин, житла від злих сил. Апотропеї часто представляли собою зображення страхітливих божеств і звірів: Горгони, карлика Біса, лева, грифона та ін.
Що ж відбувалося далі, коли слова клятви у вірності вимовлені, ячменем молодята всмак засипані, радісною і гучної процесією до порога будинку доставлені? А далі – наставав момент, коли молодий переносив суджену через цей самий поріг на руках, щоб захистити від можливих злих духів, що живуть у приступках будинку. Над головою молодиці розламували частину того самого згаданого вівсяного коржа, а іншу частину роздавали. І все це довелося «пережити» і нашим молодятам. А після цього ритуалу починалося найвеселіше і потішне – весільне гуляння. Волинщики йшли в будинок, де намічалося проведення святкового застілля, тим самим вказуючи людям на вулиці, куди збиратися на бенкет. А музиканти закликали молодят на їх перший сімейний танець. Тому Дункану довелося церемонно взяти молоду дружину за руку і повести в центр залу, щоб продемонструвати всім свою готовність до ще однієї згаданої традиції.