Я не я!
Шрифт:
Джессіка зазнала збентеження і страх, що не знає потрібних рухів весільного танцю. Вона раптом стала обережно припиняти Дункана і тихо зізналася йому, не приховуючи своєї розгубленості:
– Я не знаю, як танцювати цей танець, змилуйтесь наді мною!
Дункан стиснув її руку міцно і проникливо, додавши у відповідь:
– Довіртеся провидінню. І мені … – його рот прикрасила чарівна посмішка.
Розділ 8. Помилка небес
Мелодія, під яку довелося танцювати новоявленому подружжю, була воістину чудова і чарівна. Уже з перших її акордів хотілося кружляти в такт приємних звуків, забувши про все на світі. Рухи Дункана були розмірними, плавними: Джесс встигала підхопити сенс весільних па. Тіла молодят торкалися лише передпліччям схрещених рук, в такому положенні одружені робили коло, дивлячись один одному в очі. Потім змінювали напрямок кроку. Витягали кисті правих рук над своїми головами, утворюючи «віконечко» з них, і то підступали один до одного, то відходили назад.
Потім зустрічалися спинами, не розмикаючи уз з пальців, знову «розлучалися», тут же в наступних діях «відшукуючи один одного». Джессіці несподівано захотілося запам'ятати риси обличчя Дункана МакКоула. Навряд чи вони побачаться коли-небудь ще! А якщо і побачаться, то вона не впевнена, що пізнають один одного в сучасних шатах: в рваних джинсах, футболках з написами або в чомусь подібному.
Решта руху танцю також здалася Паркенс простою і немудрованою, вона приносила трепет і невимовне хвилювання.
У той час, коли новоспечені чоловік і дружина кружляли в танці, гості підхопили ваблячий ритм і приєдналися до молодої сім'ї.
Приємним сюрпризом для Джесс були ряджені (guizers) – молоді привітні люди в костюмах з соломи, прикрашені кольоровими стрічками. Виконавши завзятий і театральний танець, вони піднесли подарунок нареченій – декоровану місцевим ковалем підкову. «Як добре, – подумала Джессіка, – що, щоб зрозуміти сенс цього подарунка, зовсім необов'язково бути шотландцем або жителем середньовіччя».
Гості веселилися і пригощалися святковими стравами довго, волинщики і скрипалі грали до світанку.
Але розділити радість їх гуляння Джесс і Дункану не довелося – їх чекала перша шлюбна ніч.
Перед тим, як відпустити молодят до своїх покоїв, здійснювали останній обов'язковий ритуал «Омовіння ніг невісти». Під час весілля молодий повинен був омити нареченій ступні – як знак того, що вона вступає в нове життя. Зазвичай це перетворювали на випробування – зловити молодицю серед гостей і обполоснути водою її босі стопи. Дівчина, звичайно, чинила опір, але, врешті-решт, поступалася. Про це Джессіка дізналася заздалегідь від Норміни, яка попередила Паркенс про те, що це буде сигналом про готовність до запланованого побігу. Спільницями було домовлено, що, якщо в подружніх покоях подавати ритуальний посуд для обмивання ступень буде Норміна, то все гаразд, і Джесс вже чекають біля потайного виходу з замку супроводити через лабіринт рятівних печер. Джессіка так само пам'ятала, що в цей же час священик повинен був благословити ложе молодят.
Останній ритуал перетворився під завзяті жартівливі наспіви волинки в веселу гру «Кішки-мишки». Джесс ухилялася від полону нареченого, як могла, хитрувала і юліла, лукавила і заплутувала, чим викликала дружний регіт чоловіків-горян і задоволений сміх інших гостей. Вона тягнула час для Норміни і вдалої втечі, як могла. Але Дункан вже через п'ять хвилин прорахував її подальші дії, (Джесс не чекала такого стрімкого розвитку) і полонив, безцеремонно підхопивши свою дружину таким чином, щоб переможно перекинути через плече, не звертаючи уваги на невдоволення і чортихання полонянки.
Під улюлюкання присутніх МакКоул ніс свою трофейну ношу сходами нагору. Слава Богу, честі супроводжувати молодят до подружнього ложу нікому не випало. Священик, який виконав свій обов'язок перед новоспеченим подружжям, вже спускався по сходах, що вели з хазяйських покоїв замку в головний зал. Він лише провів молодих благословенним поглядом.
Дункан МакКоул заніс Джесс в спальню, одним рухом посадив її в уготоване біля палаючого каміна крісло, обтягнуте виробленою хутряною баранячою шкіркою. Джессіка з хвилину приходила до тями після ненормального становища – перекинуту головою вниз її не так часто носили. Тут вона помітила поруч з кріслом чашу з водицею для омовіння її ступень. Джесс гарячково почала шукати очима Норміну, відчуваючи що, серце б'ється швидше, безжально погрожуючи дозволити їй вдаритися в ганебну паніку.
Тим часом МакКоул став розв'язувати її шнурівку весільного взуття, розшитих м'яких мокасин. Він поставив її ніжку собі на коліно, і не поспішаючи розшнурував одну ногу, потім так само зволікаючи – другу. Що й казати, це був один з найромантичніших моментів життя цнотливої Джессіки Паркенс. Дункан обпікав її вогненним поглядом. Джесс вчепилася руками в підлокітники крісла, розриваючись між зрадницьким бажанням залишитися на місці і вскочити, стрімголов тікаючи від солодких і томних, запаморочливих і п'янких нових відчуттів тіла.
Вода в чаші виявилася теплою. Дотик рук Дункана під час омовіння ступень, нагадали Джесс умілий масаж. Після закінчення ритуалу він швидко висушив ноги нареченої за допомогою приготовленої заздалегідь вовняної тканини. Потім встав на повний зріст, простягнув їй руку і вимовив оксамитовим голосом:
– Мені дуже шкода, що ви з клану Гордонів і що, ми не зустрілися з вами при інших обставинах! Але ми стали подружжям в очах сотні гостей: друзів, наших підданих і короля. Назад шляху немає…
Побачивши її замішання, зростаючий страх в очах, він одночасно ніжно і владно взяв її кисть руки і змусив підвестися. Він не дав часу схаменутися Джесс, підхопив її на руки і поніс до подружнього ложу…
Слова стали марними, сльози теж.
У цю ніч Джессіка Паркенс зрозуміла, що небеса також роблять помилки…
Розділ 9. Гроза
Джесс розбудив гуркіт грому, що наближався. Через проникаюче світло в віконця-бійниці було незрозуміло, який настав час доби: небо стягнуло грозовими хмарами. В покоях ясно палав камін, головешки дров потріскували і іскрилися. Джессіка прокинулася в ліжку одна. Чергове пробудження в цьому замку в сум'ятті почуттів і думок! Вона «істинно» стала дружиною Дункана МакКоула! Але хто ж він, спокусник – Дункан Маккоул?! Актор? Божевільний? (Як і всі інші мешканці замку). Або справжній середньовічний горець-шотландець?
Раптом пролунав з страхітливою силою новий гуркіт грому, громовиця блиснула, зацікавлено заглядаючи в вікно покоїв новоспеченої замішаної супруги.
Джессіку Паркенс на мить засліпила крива лінія блискавки. І в свідомості Джесс, як за помахом чарівної палиці, спалахнув образ манускрипту, знайдений нею в перший день після прибуття в замок. Так ось де криється розгадка останніх подій! Чи мислимо таке?! «Стародавні заклинання! Здається, так було написано на титульному аркуші! Що ж ще було там написано? По-моєму, Непідвладні часу долі … Так-так! Потім в середині книги: щось про кохання і про час: … час вчить бути сильніше … і час змінює все!!! Навіщо я тільки прочитала ці рядки?! Напевно, це і було якесь закляття! »