Яром–Долиною…
Шрифт:
Дорошенко наказав своєму військові зупинитися.
— Хто ви такі? Від чийого імені говорите? — різко запитав він.
— Наш найголовніший баші Кантемір—мурза пішов тобі назустріч, але не зумів спинити тебе. Син Кантеміра—мурзи Іштерек потрапив у полон до хана Магомета й калги Шагіна. Ми говоримо від імені нашого війська, що зараз стоїть біля Бахчисарая, — хвилюючись, говорив найстарший з вершників. — Ми готові здати зброю, аби лиш козаки зберегли нам життя.
Насупився Дорошенко, поглянув на парламентерів.
— А чому ви не здаєтеся ханові Магометові?
— Ми присягали Джанібекові.
— Так от, доведеться присягнути Магометові. І здати зброю йому. І виконувати все, що він вам накаже.
— Він накаже всіх нас порубати.
— Йому видніше.
Татари зійшли з коней і впали на землю:
— Помилуй, пане гетьмане! Візьми нас з собою! Ми підемо на бій проти осоружного Кантеміра!
— Гаразд, — сказав Дорошенко, не сходячи з коня. — Тільки спочатку складіть зброю, а там я вирішу, як з вами бути…
Били барабани, вигравали сурми — козаки вступали в Бахчисарай. Білий кінь Дорошенка Сніжко, мов розуміючи важливість моменту, поважно йшов перед палацом. Народ, військо — в курі рожевої пилючки, просякнутої передзахідним сонцем.
З’явився калга Шагін—Герай. Веселий, усміхнений, щасливий, у військовому парадному вбранні, він вискочив на чорному коні на майдан, скочив на землю — назустріч Дорошенку.
— Я прийшов на твій клич і на клич твого брата, Шагіне! — голосно мовив Дорошенко.
— Рахмет! Спасибі! — відповів Шагін—Герай. — Нехай Аллах пішле щастя нам у спільній боротьбі проти ненависного турецького ярма!
— Нехай!.. — погодився пан гетьман.
Абу Ахмад ібн Аль—Джасас, найкращий друг самого каймакана, прибувши на своїй галері до Кафи, тут же був допущений до ложа пораненого Кантеміра. Наївний торговець коштовностями обіцяв дістати хороброму войов—никові камінь, який сприяє загоюванню навіть найважчих ран. Але, звісно ж, найліпшими ліками для білго—родського мурзи було б визволення його сина Іштерека, з яким він пов’язував дальші плани свого життя й діяльності. Добрий Абу Ахмад ібн Аль—Джасас запропонував Кантемірові:
— Я в політику не втручаюся, мене цікавлять тільки коштовності — то, отже, я міг би прибути на своїй галері до табору гяурів та їхнього союзника — як його? — Шагіна?
— Шагіна, — підтвердив Кантемір. Йому було все—таки важко говорити, а вимовляти ненависне ім’я — й поготів.
— Я поїду до них, запропоную свою торгівлю, стрінуся з їхніми полководцями та й між іншим поцікавлюся долею Іштерека… А може, мені вдасться когось там підкупити? За гроші ж дістати можна все!..
Кантемір хотів дати Абу Ахмадові ібн Аль—Джасасові одну адресу, назвати одне прізвище, та обережність — хоч вона в даному разі й здавалася недоречною — не дозволила йому цього зробити. Та ж сама обережність не дозволила Кантемірові дати наївному торговцеві ще дві адреси. Поспішати не треба! Таке було правило Кантеміра за будь—яких обставин, і зраджувати його навіть зараз він не хотів. Звичка виявилася сильнішою за будь—які емоції…
Допущений до ложа самого Кантеміра, Абу Ахмад ібн Аль—Джасас став шановним серед мурз, які під тримували білгородського войовника, а коли неговіркий араб усе—таки натякнув їм, що має виконати й якусь вельми таємну місію, вони взагалі стали довіряти йому геть усе, крім хіба що своїх гаремів, — ну, та торговець коштовностями цікавився жіноцтвом тільки з погляду мистецтва.
Саме від мурз він і довідався, що незабаром має прибути зі Стамбула новий караван військових суден з яничарами й сипахами і що Кантемір вирішив: караван вночі вийде з Кафи в море, відійде на кільканадцять миль у бік Карадагу — і яничари з сипахами висадяться в тилу козаків і Шагіна—Герая. Наступного вечора вони пройдуть у розташування козацького табора — і… Що може бути за тим «і…», Абу Ахмад ібн Аль—Джасас розумів чудово. І що повинен зробити він, торговець коштовностями розумів нє менш чудово. Але як прибути до козацького табору? Розмови з Кантеміром про те, що Абу Ахмад ібн Аль—Джасас може прибути до гяурів, — то були тільки розмови, до того ж хитрі. Наївний араб не міг прибути в козацький табір тільки тому, що його могли б упізнати запорожці — і тоді вся багаторічна робота цього чоловіка виявилася б даремною…
Отже, треба було знайти людину, яка погодилась би і змогла б передати Дорошенкові — і більше нікому! — таємну цидулу від Абу Ахмада ібн Аль—Джасаса…
Минали дні, минали тижні, козацькі й татарські війська обложили Кафу, але ніяк не могли її взяти. До Шагіна з кожним днем приходили нові війська — кримські мурзи, побачивши, що Кантеміра затиснуто в Кафі, почали перекидатися на бік його супротивника.
Дорошенко не хотів даремно жертвувати життям своїх козаків. Він вирішив зробити таємний підкоп під кріпосні мури Кафи, закотити туди барила з порохом і підірвати. Власне, те ж саме хотів колись зробити в Бахчисараї Іштерек, та ота нічна гроза, яка коштувала йому свободи, зірвала й вибух кріпосного муру Бахчисарая—промокли ґноти, мокрий порох не загорівся…
Ночами козаки рили підземний хід до мурів — і з кожною ніччю підбиралися все ближче і ближче. Дорошенко доручив цю справу Закривидорозі та його хлопцям. Козаки робили підкоп таємно — не тільки від союзників—татар, а й навіть від своїх, яких це не стосувалося. Закривидорозі навіть довелося посперечатися з Мізерницею, до якого все—таки дійшла чутка про цей підкоп, — і він, приїхавши з тилів, де перебував його полк, захотів подивитися, чи правильно козаки копають і куди. Закривидорога заявив, що ніякого підкопу нема і що взагалі він нічого Мізерниці показувати не збирається. Мізерниця, завше такий обережний і делікатний, на цей раз розлютився, схопився за шаблю, почав кричати:
— То є непослух! Та ще й за умов походу! Ти знаєш, що за це тобі належиться?!
— Я все знаю, — спокійно відповів Закривидорога. — Я виконую наказ пана гетьмана. Можеш іти до нього й питати.
Побіг Мізерниця до гетьмана. А гетьман йому:
— Тобі сказано стерегти тили — от і стережи. Закривидорога у твої справи не лізе? Не лізе! То чого ти лізеш до нього?
Сильно набурмосився Дорошенко, аж очі його світлі потемнішали. Якби йому зараз у руки пістоль — то переламав би к бісу.
Шагін—Герай, якому остогид опір оборонців Кафи, вивів під мури міста зв’язаного Кантемірового сина Іштерека. І тут же післав своїх парламентерів з листом: якщо Кантемір не здасть Кафи, Іштерека буде страчено. Кантемір з парламентерами обійшовся ласкавіше, ніж колись Шагін—Герай, він залишив їх живими. Вони принесли йому листа: «Шагіне, ти — невірний раб великого хондкара. Підкорись йому добром. Може, він змилується над тобою і захистить від гніву хана Джанібека, який незабаром посяде належний йому трон. А за сина мого відповідатимеш перед великим султаном, царем світу, перед яким ти — ніщо. Кантемір Дивеєв, мурза білгородської орди, паша Ячакова, Силістрії й Бабадагу, оберігач польсько—турецьких кордонів та князівств».