Чтение онлайн

на главную

Жанры

Юлія або запрошення до самовбивства
Шрифт:

— Мені не треба, а тобі треба? — так само пошепки відповіла вона.

— Я ж тобі казав, як шукав тебе і як знайшов тепер…

— Ось не вигадуй! Всі чоловіки однакові. Все в них неправда і самий стид.

— Я не всі.

— Тобі легко казати. А я — як усі вдови. А вдовицька путь і і сліз у сльози, із рук у руки… А я не хочу цього!..

— Хіба я тебе змушую?

— А чого ж ти хочеш?

— Щоб ти була ближче до мене…

— Навіщо?

— Ну, просто ближче і…

— Ти не думай, що можеш мене зламати!

— Я й не думаю.

— У мене руки он які сильні!

— Бачу.

В тебе долоні наче й не чоловічі. Як шовк.

— Я ж тепер інтелігент.

— А я вся в руках, ними і спасаюся. Роблю, роблю, роблю, ось уже заморююся, так наче й умерла б, а зостаюся сама — і тіло мов не знає спокою, плаче, стогне і… радіє… Такий гріх, а воно радіє…

— Бо молоде… Іди до мене!

— Ось слухай сюди, не пробуй зламати мені руки, бо я сильніша за тебе! Я сильніша за всіх чоловіків!

— За всіх сильніша, а йди до мене!

— Ось слу…

— Я все чую. Іди до мене!

— Ось…

Він не зламав її твердих рук, все сталося само собою, однаєдина мить, а в ній цілі тисячоліття туги і жури, і ось біля тебе найбільше з чудес світу, небесне світіння прекрасного жіночого обличчя, її плечі, її руки, її лікті і її губи, як і тоді, в Азії, безмежно безсоромні, але тепер ще зневажливі на додачу. Вона пригорнулася до нього безтямно, віддано, від плечей до самих колін, але одразу злякано відсахнулася, знов наставила йому в груди свої тверді руки.

— Що я роблю? Хіба ж можна? Ні, ні, цього не можна!

— Але чому? Олю! Чому?

— Ти не знаєш. У вас, чоловіків, воно все не так… Ти не можеш знати, як воно в жінок…

— Ну, що в жінок? Як? Про що ти?

— Нам не можна… Мені не… Може, десь мій Грицько…

— Майже десять років, як про нього не чути… Вже його не буде, зрозумій… А тобі треба жити…

— Жити? А я жила заради нього… Жила і ждала, ждала і жила…

— Ну, немає ж його… Мертві не вертаються…

— Ти ж вернувся?

— Ну, не знаю… Може, мене послано від імені мертвих…

— То ти такий сильний?

— Не дуже… Сила в тобі. Знала б ти, яка в тобі сила!

Вони й досі стояли посеред кімнати біля столу. Шульга опустився на коліна, обійняв Олині ноги, її коліна, її стегна; вона не пручалася, але й не піддавалася, стояла мов задубіла, не пробувала відтрутити його, але й не подавала жодного знаку жіночої капітуляції.

— Ось слухай сюди, не треба отого нічого!

— Але чому, чому? Коли я знайшов тебе… Коли ми знайшли одне одного… Повір мені… Вже на світі немає двох ближчих за нас з тобою… Повір мені!..

Він знов обіймав її ноги, занурювався лицем в первісні світи, де було заповідання втечі й спасіння від долі й недолі, але тверда долонька лягла йому на палаючу голову, і голос, ще твердіший, без жіночої ласкавості, з якоюсь майже чоловічою розсудливістю, пролунав над ним, вирок, що не підлягає оскарженню:

— Ось не балуйся! Встань уже, бо я не можу!..

Він ще не випускав її ніг, звів до неї очі.

— Олю! Але ж ми обоє… Олю!

— Не можна! Я не можу… Оце ми з тобою, а тоді тебе не буде, а мені знов… Як мені відвикати? Ти не знаєш, як воно…

— Але чому відвикати? Звідки ти це взяла?

— Ну, не відвикати — то забувати… А воно однаково… Ти ж був, та й нема, а мені воно…

— Я буду з тобою завжди!

— Всі так кажуть. У мене кум у Покровському, тож такий… Все лащиться: ти мені, а я тобі… Прибіг і побіг… І ти ось…

Станеш інженером, поїдеш кудись на стройки… А тут… Підуть аборти… А в мене діти… Що люди казатимуть? Ні, ні!.. Оце побули — і все… Ти й не приходь більше, бо воно нінащо… Чуєш мене? Чуєш?

Він чув і не чув. Підводився з колін, випростувався і розпростувався, а душа його й далі стояла навколішки перед цією жінкою, яка так нічого й не зрозуміла. Може, колись зрозуміє?

— Не забороняй мені приходити до тебе, — тихо мовив Шульга. — Не будеш?

— Та хіба я знаю? — зітхнула вона, а сама міцніше загорталася в благий халатик, так ніби остерігалася нового чоловічого натиску, перед яким уже несила буде вистояти.

Він рвучко нахилився, швидко поцілував її плече і швидко пішов. По той бік Дніпра горіло небо від мартенів, а в нього горіла душа. Чи думав тоді, в темному азіатському місті, де безслідно загубилася його любов, що віднайде її через багато років серед оцих вогнів, у місті привабливому й страшному, прекрасному й жахливому, в місті, де на деревах замість листя тріпотіли горобці, а заводи поглинали все повітря і люди задихалися, ходили зі сплющеними легенями, пласкі й темні, Мов тіні. Місто чавуну і сталі. Урочисте місто для урочистих громадян. Урочисто йдуть на роботу. Ще урочистіше повертаються з роботи. Почуття добре виконаного обов’язку і спільноти з так званим трудовим колективом. Надзвичайно урочисто святкують Перше травня і день Жовтневої революції. Урочисто живуть в комунальних квартирах, тісних, мов мурашники. Де вони там сплять, як харчуються, як розмножуються, навіщо живуть. Хіба це має якесь значення для суцільної електрифікації?

Мати прислала листа. Просила приїхати. Щось там з садибою. Шульга написав заяву в деканат, тоді побіг до Олі, не застав, як завжди, написав цидулку й для неї, ввіткнув у щілину між дверима й одвірками. Що там писав — не пам’ятав уже за годину, коли трясся в кабіні пошарпаної колгоспної тритонки, до якої «проголосував» за містом, на тій самій нікопольській дорозі, де ще зовсім недавно побачив Юлію–Олю розсміяною між двома міліцейськими чинами в кузові трофейного «доджа». Пощастило на місце в кабіні, а міг би хапати дрижаки й у кузові; тому Шульга на всяк випадок надяг танкістський шкіряний реглан на хутрі, а тепер це викликало неприховано заздрісний погляд водія, неголеного сільського дядька в засмальцьованій чорно–сірій кухвайці, у ватяних штанях і розтоптаних кирзяках.

— Мать, льотчик чи танкіст? — поспитав водій.

— Танкіст.

— Не згорів, значить.

— Не згорів.

— Повезло.

— Повезло.

— І мені повезло. Два годи на передовій за баранкою, а не зачепило ні разу. Двічі контузило. Тобі до Запоріжжя, значить?

— До Запоріжжя. Мати в мене там. Батько пропав на війні. Мене випустило, батька — ні.

— Матір провідати — це добре. Бо вже як і без матері, тоді воно що ж? Тоді вже нічого й не зостається… Я до Марганця, а тебе у Великій Хортиці скину, там машини ходять на Запоріжжя…

Популярные книги

Инициал Спящего

Сугралинов Данияр
2. Дисгардиум
Фантастика:
боевая фантастика
8.54
рейтинг книги
Инициал Спящего

Его наследник

Безрукова Елена
1. Наследники Сильных
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
5.87
рейтинг книги
Его наследник

Проклятый Лекарь. Род II

Скабер Артемий
2. Каратель
Фантастика:
городское фэнтези
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Проклятый Лекарь. Род II

Мерзавец

Шагаева Наталья
3. Братья Майоровы
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
короткие любовные романы
5.00
рейтинг книги
Мерзавец

Курсант: назад в СССР 2

Дамиров Рафаэль
2. Курсант
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
6.33
рейтинг книги
Курсант: назад в СССР 2

Совок 4

Агарев Вадим
4. Совок
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
6.29
рейтинг книги
Совок 4

Инферно

Кретов Владимир Владимирович
2. Легенда
Фантастика:
фэнтези
8.57
рейтинг книги
Инферно

Идеальный мир для Лекаря 4

Сапфир Олег
4. Лекарь
Фантастика:
фэнтези
юмористическая фантастика
аниме
5.00
рейтинг книги
Идеальный мир для Лекаря 4

Грешник

Злобин Михаил
1. Пророк Дьявола
Фантастика:
фэнтези
6.83
рейтинг книги
Грешник

Бастард

Осадчук Алексей Витальевич
1. Последняя жизнь
Фантастика:
фэнтези
героическая фантастика
попаданцы
5.86
рейтинг книги
Бастард

Всплеск в тишине

Распопов Дмитрий Викторович
5. Венецианский купец
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.33
рейтинг книги
Всплеск в тишине

Игра со смертью

Семенов Павел
6. Пробуждение Системы
Фантастика:
боевая фантастика
постапокалипсис
5.00
рейтинг книги
Игра со смертью

Лучший из худших-2

Дашко Дмитрий Николаевич
2. Лучший из худших
Фантастика:
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Лучший из худших-2

Черное и белое

Ромов Дмитрий
11. Цеховик
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Черное и белое