Забутi письмена (на украинском языке)
Шрифт:
А скаржитися на свою долю йому нема чого. Вона була милостивою до нього: i ранiше, пiд час сходжень на вершини (якби ж тiльки не загибель доньки!), i в науковiй дiяльностi, i в родинному життi.
З цiєю втiшною думкою вiн i заснув.
4
Уранцi Кодар вийшов зi своєї кiмнатки до снiданку. Вiн був неголений i, як здалося Мiкейросу, мав стомлений, навiть трохи змарнiлий вигляд.
– Як вам спалося, докторе Мiкейрос?
– привiтав вiн господаря фразою, якою годилося б почати розмову не йому.
– Чудово, пане Кодар. Сподiваюсь, i вам теж? Прошу до столу. Чи, може, спершу душ? Знаєте, вiн у нас тут примiтивний. Ми самi грiємо воду.
– Я
– I скiльки ж їх?
– не втримався вiд цiкавостi Мiкейрос.
– Троє. На щастя, всього троє. Як ми й передбачали. I це вiдповiдає вiдомостям, якi ми мали, починаючи нашу операцiю.
– Отже, я не помилився: ви все ж таки з таємної полiцiї?
– Нi. Здається, я вже казав вам це. Але тепер можу повiдомити, що ми налагодили контакти з вашою полiцiєю, бо сама вона з цiєю справою не впоралася б. Люди Крiшни мають величезний досвiд замахiв i пограбувань. Вiн найняв їх у Гонконзi. Прийомами дзю-до, джiу-джiтсу й карате вони володiють з такою вправнiстю, що нiж чи пiстолет їм практично не потрiбнi.
Пiсля снiданку доктор Мiкейрос запросив Кодара прогулятися.
– Напевне, вас цiкавить, про що ми говорили з Крiшною?
– спитав доктор, коли вони вийшли з будинку.
– Я мiг би попросити вас переказати вашу розмову. Однак не буду приховувати: її записано на магнiтну плiвку.
– Навiть так?
– вражено зиркнув на нього Мiкейрос.
– Ви хочете сказати?..
– Не хвилюйтесь, досi вас нiхто не пiдслуховував. Магнiтофон я встановив тiльки вчора. Вашi особистi таємницi нас не цiкавлять. Та й не в наших це правилах. А от з доктором Крiшною у нас свої рахунки.
– Тодi дозвольте ще одне запитання. Коли ми з Крiшною вийшли на подвiр'я, я помiтив якусь постать, що метнулася попiд скелею. Це були ви?
– Нi, докторе. Можливо, це була людина, яка за iнших обставин повинна була вбити вас.
– Убити?!
– нервово сiпнув плечима доктор Мiкейрос.
– За що?
– Ви неуважнi. Доктор Крiшна уже все пояснив вам. Вiдмовившись спiвробiтничати з ним, ви пiдписали собi вирок.
– Ага, так, розумiю...
– пробурмотiв доктор Мiкейрос.
– Знаєте, я альпiнiст i звик до ризику. Але той ризик був завжди пов'язаний з горами, снiговими лавинами, одне слово, з природою, стихiєю. I кожна людина в горах завжди сприймалася як шанс на допомогу, як надiя, порятунок. До речi, що ви мали на увазi, кажучи: "За iнших обставин?"
– От цього я не знаю. Напевне, за якихось iнших, анiж склалися тодi. Можливо, той чоловiк чекав сигналу Крiшни. Або вашої появи на подвiр'ї самого. Хтозна...
– Невже це так важливо для них: знищити плити? Знищити мене? Люди, якi живуть десь у Тiбетi, в Гiмалаях... Що їм до того, що тут лежать "забутi письмена". Та й вам, сеньйоре Кодар, що до цього? Чому ви тут? Що привело вас сюди? Давайте вже вiдверто. Доктор Крiшна, цей гангстер чи хто вiн там, уже висповiдався передi мною. Може, то в них така звичка, така манера: висповiдуватися перед жертвою, а потiм спроваджувати її на той свiт?
– Говорiть тихше, пане Мiкейрос. Он iде панi Олiвейра. Навiщо їй чути про такi страхи?
– Мiкейрос озирнувся i побачив дружину,
– Так от, ви вже знаєте про таємне товариство "стражiв Землi", яке представляє доктор Крiшна. Щоб багато не розводитися, скажу: ми, люди, якi прийшли вам на допомогу, займаємо у вже вiдомих вам питаннях протилежну позицiю i тому є найзапеклiшими ворогами "стражiв". Кiлька рокiв тому було засноване товариство "братiв по космосу". Дослiдивши чимало старовинних книг, лiтописiв та легенд, засновники його дiйшли висновку, що практично всi цi джерела в той чи iнший спосiб засвiдчують: Землю вже не раз вiдвiдували посланцi iнших планет, вони мали контакти з землянами i зараз продовжують стежити за розвитком нашої цивiлiзацiї. Але не втручаються у нашi справи, чекаючи такого рiвня технiчного розвитку землян, який дасть змогу вступити в контакт, не боячись негативних наслiдкiв. На жаль, поки що бiльшiсть людства скептично ставиться до цього. Навiть тi факти, що здаються незаперечними, втрачають свою цiннiсть через прагнення газетярiв до сенсацiй, через усiлякi правдивi й неправдивi свiдчення вчених. А от вашi плити - неспростовний доказ того, що на Землi вже iснувала високорозвинена цивiлiзацiя.
I, врештi, не так уже й важливо: є цi, як ви кажете, "забутi письмена" кам'яними вiзитками iнопланетян чи їх слiд вважати заповiтом високорозвиненої цивiлiзацiї землян. Так чи iнакше, ми, члени органiзацiї "космiчних братiв", кровно зацiкавленi в iснуваннi вашої колекцiї, у науково-технiчному прогресi i в пропагандi iдей космiчного братства. Проте ми нiколи не вдавалися нi до яких брудних акцiй, як це роблять члени органiзацiї "стражiв". I прийшли сюди лише тому, що дiзналися: вашим плитам загрожує знищення. Ми не можемо допустити, щоб "стражi" постали перед суспiльством у виглядi принципово нової соцiальної сили. Такої собi полiтичної партiї поза полiтикою.
– Але ж i ви до цього прагнете, - в'їдливо докинув доктор Мiкейрос. йому вже добряче остогидла вся ця гра, в яку його так уперто намагаються втягнути.
– Не заперечую, прагнемо, - стенув плечима Кодар, незворушно дивлячись на Мiкейроса.
– Проте, хоч би як ви ставилися до "стражiв Землi" i до нас, допомагати мусите нам. Це у ваших iнтересах. Та й усiєї науки. Розраховуючи на вашу допомогу, ми виходимо саме з цього.
5
Мiкейрос почув цей страшний зойк у напiвснi, впiзнав голос Олiвейри i, вже остаточно прокинувшись, ще якусь мить лежав iз заплющеними очима, вважаючи, що то йому причулося. Невдовзi крик повторився, але то вже кричала не Олiвейра. З подвiр'я, звiдкись вiд ущелини, долинув до нього через вiдчинене вiкно короткий i хрипкий крик, схожий на ричання смертельно пораненого звiра. Пiдхопившись, Мiкейрос кинувся до вiкна, проте нiчого не побачив.
– Ей, хто там?!
– крикнув вiн i, не чекаючи вiдповiдi (бо й чи варто було чекати її, стоячи отак бiля вiкна?), зiрвав зi стiни ще звечора заряджену рушницю й кинувся сходами на перший поверх. У будинку було тихо. Рiзким ударом ноги вiн вiдчинив дверi й уже з ганку роззирнувся. Неподалiк вiд водоспаду, над кручею, двоє чоловiкiв люто кидались один на одного. Схоже було, що двобiй iшов не на життя, а на смерть.
Не зводячи погляду з тих двох, що билися над прiрвою, вiн зiйшов з ганку й обережно, пригинаючись, наче мисливець, що пiдкрадається до небезпечного звiра, почав наближатися до них. А вони чи не помiчали його, чи просто не бажали помiчати, навiть якщо вiн з рушницею. I зброя їх не лякала, - обидва так захопилися своїми вбивчими прийомами, що нiяка iнша зброя уже не справляла на них жодного враження.