Забутi письмена (на украинском языке)

Сушинский Богдан Иванович

– А вони самi, автори цих послань, загинули?

– Я вважаю, що велика група вчених тiєї цивiлiзацiї зумiла врятуватися на космiчних кораблях, якi стартували з космодрому на плато Наска. Ви чули про нього?

– Нiхто не може сказати що це був саме космодром.

– Так, нiхто. Але я глибоко переконаний у цьому. Передбачаючи загибель Атлантиди, називатимемо її умовно так, цi вченi разом з тисячами своїх землякiв перебралися сюди, на американський континент, де жили тодi ще дуже слабо розвиненi племена (порiвняймо для прикладу сучасний розвиток суспiльства у Сполучених Штатах i Європi з розвитком племен, що проживають на Папуа - Новiй Гвiнеї), i збудували тут космодром. А в слушний час їхнi кораблi вирушали до однiєї з планет,

яка вже була їм вiдомою i на якiй встигли побувати їхнi астронавти. Але перед тим як. полетiти, вченi намовили тисячi своїх побратимiв день при дневi висiкати на кам'яних плитах малюнки, схеми та всiлякi зображення, смислу яких тi рiзьбярi, можливо, й не розумiли. I рiзьбярi "списали" пiктограмами п'ять, шiсть, а може, й десять тисяч плит, розкидавши їх по континенту. Цi послання не могла "написати" одна людина чи навiть невеличка групка людей. Зображення на них, так само, як i гiгантськi зображення на плато Наска, могли створювати лише тисячi людей, якi вже не дбали про свiй прожиток. Адже не стане проста людина, яка дбає про щоденний шматок хлiба, ось так, знiчев'я, марудитись над якимись там плитами. I оцей космодром на плато Наска, то, власне, теж велетенська плита, гiгантський лист iз минувшини.

– Логiчно, пане Мiкейрос, логiчно.

– Ясна рiч, я не здатний зараз сказати з певнiстю, що саме вiдбувалося в тi часи. Припускаю лише, що вся науково-технiчна елiта або загинула, або подалась у космос, а тут залишилися тiльки представники нижчих верств, серед яких було надзвичайно мало високоосвiчених людей. Так само може iснувати кiлька версiй щодо того, який вплив тiєї цивiлiзацiї зазнали мiсцевi iндiанськi племена. Але те, що iнки успадкували вiд тiєї цивiлiзацiї культуру i деякi науковi досягнення, то це безсумнiвно. Хоч, на жаль, далеко не вся iнформацiя була доступною навiть їм.

– А не могла технiчна елiта навмисне приховувати вiд тубiльцiв певну науково-технiчну iнформацiю, щоб спрямувати їхнiй розвиток на спiвiснування з природою, на виявлення власних бiологiчних можливостей? Вам нiколи не спадало таке на думку, пане Мiкейрос?

– Чесно кажучи, я припускаю, що могло статись i таке. Але є в цiй версiї щось... Щось антигуманне. Це все одно, що ми, розвинутi країни, раптом вирiшили б iзолювати африканський континент чи країни Океанiї вiд технiчного прогресу, примусивши їх i далi залишатися десь там, на рiвнi кам'яного вiку. Невже таке рiшення мало б якесь виправдання?

– Тут я з вами не згоден, - твердо вiдповiв Крiшна.
– Те, що людство пiшло по шляху технiчного розвитку суспiльства, а не власного фiзичного й духовного вдосконалення, є, на наш погляд, фатальною помилкою.

– На наш?
– перепитав доктор Мiкейрос.
– Отже, ви все-таки не однi. Ви когось представляєте. Що це за органiзацiя? Ну кажiть уже, кажiть...

– Звичайно, представляю, - стенув плечима Крiшна.
– I взагалi, час вiдкривати карти. Все одно наша розмова i нашi взаємини складатимуться так, що я змушений буду говорити правду. Ясна рiч, я репрезентую цiлу мiжнародну органiзацiю...

Мiкейрос пiдвiвся, взяв iз журнального столика запальничку i, присiвши бiля камiна, пiдпалив жмутки сухої гiрської трави, на якi було покладено дрова. Крiшна уважно стежив за кожним його рухом. Кiлька хвилин вони сидiли мовчки, i лише коли в камiнi зародилося благеньке вогнище, Мiкейрос заговорив:

– I що ж ви тепер пропонуєте людству? Я маю на увазi - ваша мiжнародна органiзацiя? Знищити всю технiку, зректися набутих знань i повертатись у лiси та до печер, братися за кам'янi сокири?
– Зараз, при вогнi, вiн вiдчув себе впевненiше.
– Як це, по-вашому, може виглядати в реальному життi?

– Так, ми радили б людству вдатися навiть до таких крайнощiв. Задля його ж таки спасiння, задля врятування планети, яка, на наш погляд, є живою iстотою, а отже, головним витвором природи. Оскiльки ми, люди, руйнуємо свою екологiчну нiшу, згубно впливаємо на структуру самої планети, то нам уже тепер слiд замислитися i над тим, як зупинити це руйнування, рятуючи i Землю, i рiд людський. А для цього треба повернутися до первiсного способу життя, як одного разу ми вже поверталися - ви самi стверджуєте це своєю гiпотезою. От тiльки навряд чи ми можемо розрахувати на те, що людство послухається нас. Вiд технiчного прогресу воно не вiдмовиться i технiку не знищуватиме. Але загальмувати процес технократизацiї планети, розповсюдження технiчного прогресу на Африку, Азiю й Океанiю, припинити польоти в космос, якими ми "продiрявлюємо" атмосферу, завдаючи планетi великої шкоди - це ми в змозi зробити, це не виходить за межi наших реальних можливостей. З часом прихильникiв нашої фiлософiї ставатиме все бiльше, ми будемо всемогутньою мiжнародною органiзацiєю, яка, регулюючи численнiсть населення Землi i пiдтримуючи певний рiвень технiчного розвитку суспiльства, водночас спрямує всi його зусилля на розвиток психофiзiологiчних можливостей кожної особи, як це роблять, наприклад, йоги.

– Он воно що!
– похитав головою Мiкейрос. Увесь цей час господар "гiрського гнiзда" дивився на вогонь, i могло здатися, що вiн просто забув про свого спiвбесiдника. Проте доктора Крiшну це анiтрохи не турбувало.

– До речi, ви замислювалися над таким дивним явищем: по всьому свiту розкидано племена чи просто групи людей - залишки древнiх племен i народiв, якi самим своїм iснуванням нiби проводять певний експеримент. Мета цього гiгантського експерименту - виявити й показати людинi, якi безмежнi можливостi для виживання в мудрому спiвiснуваннi з навколишнiм свiтом, вона має. Ми певнi, що врештi, грунтуючись на цих досягненнях, людство створить якiсно нове суспiльство суспiльство титанiв фiзичної сили i духу, здатне виживати за будь-яких катастроф, катаклiзмiв i природних аномалiй, а головне, як я вже казав, воно мудро спiвiснуватиме з самою природою планети.

– Усе це декларацiї, докторе Крiшна. А декларацiями мене не здивуєш. Хоча, чесно кажучи, про товариство, яке ви репрезентуєте, я чую вперше. Хто ж його заснував, де воно, так би мовити, базується, що спричинилося до його появи? Коли це, звичайно, не таємниця, яку не можна розголошувати пiд страхом жахливої смертної кари.

– Авжеж, таємниця. Принаймнi вiдповiсти на бiльшу частину вашого запитання я не зможу. Але дещо все ж таки поясню. Тому що ви - вчений, в iменi якого ми дуже зацiкавленi. Нам хотiлося б, щоб ви були з нами - ось що ви повиннi усвiдомити передусiм, докторе Мiкейрос. Ви, певне, чули, що колись, у давнi часи, в свiтi було товариство, яке ставило своїм завданням знищувати й руйнувати всi види зброї?

– Так, дещо чув. Здається, до нього належали навiть декотрi європейськi монархи, якi намагалися не допустити розповсюдження алебарди, а згодом кулемета... Ось, власне, все, що я знаю.

– Уже немало, - пiдбадьорливо мовив доктор Крiшна.
– А заснували це товариство тiбетськi монахи. I ми, вихованцi монастирiв, пам'ятаємо про це. Багато древнiх рукописiв, чи їхнiх копiй з описами технiчних досягнень минулих цивiлiзацiй, досi лежать у пiдземеллях гiрських монастирiв. Час вiд часу в пресi з'являються повiдомлення про те, що в древнiх вавiлонських, арабських, персидських манускриптах є описи повiтряних боїв на лiтальних апаратах, запуску ракет i таке iнше. Але ми робимо все можливе, щоб таких публiкацiй з'явилось якомога менше, аби не привертати уваги до наших рукописiв.

– Не бачу причини, щоб не сказати людям правду, докторе Крiшна. Якщо вже ми не здатнi передбачити свого майбутнього, то принаймнi повиннi мати уявлення про те, що дiялося з родом людським у минулому. I якщо в монастирських сховках справдi припадають пилом древнi книги, в яких iдеться про розвиток загиблих цивiлiзацiй, то люди, котрi приховують їх, чинять страшний злочин.

– Шкода.

– Чого вам шкода?
– досить рiзко перепитав Мiкейрос.

– Що не вдалося переконати вас.