Загублена земля. Темна вежа III
Шрифт:
— Тоді ви відправитеся в пекло разом зі мною, а я вам двері потримаю, — сказав чоловік у жовтій хустці, гигикнув і помахав піднятою рукою в повітрі. — Мені однаково, що так, що інак.
І Роланд зрозумів, що він не бреше. Вигляд пірата красномовно свідчив, що жити йому лишилося щонайбільше рік… і останні кілька місяців, мабуть, будуть дуже неприємними. Кровоточиві виразки, що вкривали його обличчя, не мали нічого спільного з радіацією. Якщо тільки Роланда не ввели в оману, цей чоловік перебував зараз на останній стадії хвороби, яку лікарі називали мандрусом, а в народі вона звалася просто «лярвиними квіточками».
— Знаєте, що у мене тут, дорогесенькі мої? — спитав пірат. — Знаєте, що потрапило до лап старого Ґешера? Це граната. Така чудова штучка, яку нам залишили Древні, і я вже зняв з неї ковпачок, бо ж неввічливо знайомитися, не знявши головного убору,ги–ги!
Погигикавши трохи, він ураз став серйозним і спохмурнів. Складалося таке враження, що десь у надрах його запаленого мозку повернули тумблер, бо весь гумор зник безслідно.
— Я утримую загвіздок пальцем, мої любі, пальцем, і більше нічим. Якщо ти в мене вистрілиш, то буде великий бабах. Тебе й тую сучку в тебе на спині розірве так, що й шматків не зостанеться. І шмаркача теж. А той молодий засранець, шо цілиться мені в лице своєю пукалкою в тебе з–за спини, може, й виживе, але ненадовго. Поки не долетить до води. Бо цей міст висів на волосині останні сорок років і щоб його поваляти, досить буде одного маленького поштовху. Так що сховай свій револьвер, бо ми поїдемо у пекло на одній тачці.
Роланд на мить замислився, чи не спробувати йому вибити кулею предмет, який Ґешер назвав гранатою, але побачив, як міцно той його стискає, і сховав револьвер у кобуру.
— О, молодець! — враз звеселившись, закричав Гешер. — Я знав, що ти файний хлопак, тільки–но на тебе глянув! Так–так! Еге ж!
— Що тобі треба? — спитав Роланд, утім, наперед знаючи відповідь.
Ґешер підняв вільну руку і тицьнув брудним пальцем у Джейка.
— Шмаркач. Віддайте мені малого, і можете йти на всі чотири боки.
— А може, ти підеш і сам себе відтрахаєш? — миттєво відреагувала Сюзанна.
— Чом би й ні? — гигикнув пірат. — Дайте мені уламок дзеркала, і я його відріжу й запхаю собі в гузно. Бо він мене вже замучив. Я навіть віділляти не можу як слід, бо пече, зараза, як у пеклі! — Говорячи це, він ані на мить не відводив погляду своїх очей, що мали дивний спокійний відтінок сірого, від Роландового обличчя. — Що скажеш, друзяко?
— І що з нами буде, якщо я віддам тобі хлопчика?
— Та підете собі, ми вас і пальцем не зачепимо! — швидко відказав чоловік у жовтій хустці. — Сам Цок–Цок дає вам слово. Він переказував це через мене. А Цок–Цок, щоб ви знали, — файний хлоп, і він не порушує обіцянок. Про Юнів нічого сказати не можу, але Цок–Цокові Сиві вас не зачеплять.
— Що ти таке говориш, Роланде, бодай тобі? — закричав Едді. — Ти жартуєш? Не може бути, щоб ти таке надумав!
Роланд не дивився на Джейка, але пробурмотів, не ворушачи губами:
— Я обіцяв, і я дотримаю слова.
— Так… я знаю, — так само непомітно сказав Джейк. А потім підвищив голос і сказав: — Едді, сховай зброю. Я сам вирішу.
— Джейку, ти геть з глузду з'їхав!
Пірат радісно захихотів.
— Та ні, дурнику! Це ти з глузду з'їхав, якщо не
Сюзанна чула коротку потаємну розмову між Джейком та Роландом. Більше того, вона збагнула, що в нинішній ситуації іншого вибору в них не було.
— Сховай пістолет, Едді.
— А звідки нам знати, що ти не жбурнеш у нас гранату, коли хлопчик опиниться у тебе? — гукнув Едді до пірата.
— Я розстріляю її в повітрі, — сказав Роланд. — Він добре знає, що мені це до снаги.
— Може, й так. Виглядаєш ти грізно, не заперечую.
— Якщо він каже правду про ту штукенцію, — вів далі Роланд, — то йому кінець, навіть якщо я не влучу в його іграшку, бо міст упаде і він загине разом з нами.
— Дуже мудро, сину мій! — сказав Ґешер. — А ти не тіко грізний, а ще й мудрий. — Він хрипко розсміявся, а потім знову набув серйозного вигляду і довірчим тоном повів далі: — Розмову закінчено, старий друже. Вирішуй. Ти віддаєш мені хлопця чи на цьому наша дорога життя уривається.
Не встиг Роланд і слова вимовити, як Джейк прослизнув повз нього. Досі тримаючи Юка в правій руці, він виставив уперед скривавлену ліву.
— Ні, Джейку, що ти робиш! — у відчаї заволав Едді.
— Я прийду по тебе, — так само тихо сказав Роланд.
— Я знаю, — повторив Джейк. Знову налетів вітер, міст застогнав і хитнувся. Тепер Сендом бігли баранці шумовиння й вода біло вирувала довкола руїн синього монорейкового поїзда, що стирчав у річці.
— Розумнику ти мій! — протуркотів Ґешер. Його губи розтулилися в широкій усмішці, оголяючи кілька зубів, шо самотньо стирчали з білих ясен, наче напівзруйновані надгробки. — Ти мій хлопчику! Ходи–но зі мною.
— Роланде, а раптом він блефує! — закричав Едді. — То може бути обманка!
Але стрілець не відповів.
Коли Джейк підійшов до протилежного краю доріжки, Юк вишкірив зуби й загарчав на Ґешера.
— Викинь цей балакучий мішок лайна у річку, — наказав Ґешер.
— Пішов ти, — не підвищуючи голосу, відповів Джейк.
Пірат на мить сторопів, а потім кивнув.
— Твій улюбленець, ге? Дуже добре. — Він відступив на два кроки назад. — Як станеш на тверде, постав його на землю. І якщо він на мене кинеться, то я так йому наваляю, що мізки вилетять через його ніжну сраку.
— Сраку, — сказав Юк крізь вишкірені зуби.
— Замовкни, Юк, — пробурмотів Джейк. Він вчасно встиг дійти до того місця, де знову починався бетон, бо міст шарпонув черговий сильний порив вітру. І цього разу звуки, з якими рвалися нитки кабелів, залунали звідусіль. Джейк озирнувся і побачив, що Роланд і Едді чіпляються за поруччя. А Сюзанна дивилася на нього з–поза Роландового плеча, і її туге кучеряве волосся шарпав вітер. Джейк підняв на прощання руку. Роланд відповів йому так само.
«Ти більше мене не покинеш? Не даси мені впасти?» — якось спитав він. «Ні, більше ніколи не дам», — пообіцяв Роланд. Джейк вірив йому… але він дуже боявся того, що може статися, поки Роланд по нього прийде. Він поставив Юка на землю. Тієї ж миті Ґешер рвонув уперед, заміряючись щосили вдарити тваринку ногою. Щоб уникнути важкого чобота, Юк сахнувся вбік.