Замкнена кімната
Шрифт:
Навіщо Маурітсон набив його камінням, обмотав мотузкою й поклав у шафку?
Вона уважніше оглянула портфель. Справжня шкіра, мабуть, новим він був дуже гарний і дорого коштував. Вона заглянула під накривку — прізвища власника не було. І ще її здивувало те, що хтось обрізав гострим ножем чи лезом усі чотири ріжки портфеля, і то недавно, бо зрізи були зовсім свіжі.
Раптом вона здогадалася, що Маурітсон надумав зробити з портфелем. Ну звичайно, хотів утопити його в морі! Ну, може, не в морі, то в затоці. Але навіщо?
Моніта нахилилась і почала витягати з портфеля шиферні плитки. І поки складала в купку на підлозі, то згадала, де їх бачила. Внизу в під'їзді, біля тих дверей, що виходять на подвір'я. Видно, ними мали мостити подвір'я, і він там їх набрав.
Біля самого дна пальці її торкнулися чогось гладенького й твердого. Вона витягла його з портфеля і завмерла, тримаючи в руці. І в її голові почала набирати чітких форм думка, що давно вже підсвідомо визрівала там.
А що, може, це й був вихід, може, в цьому блискучому металі втілена її воля, про яку вона так давно мріє.
Пістолет був завдовжки близько двадцяти сантиметрів, мав широке дуло і важке руків'я. На блискучій синюватій поверхні над запобіжником була вибита марка: «Лама».
Моніта зважила його в руці. Важкий. Вона вийшла до передпокою і сховала пістолет у сумку. Тоді повернулась до кухні, склала плитки назад у портфель, обмотала його мотузкою, намагаючись зав'язати її так, як вона була зав'язана, і поставила портфель туди, де він стояв.
Потім узяла віник, позмітала у вітальні черепки, винесла в коридор і висипала в сміттєпровід. Повернувшись, вона вимкнула програвач, поклала на місце платівку, знов зайшла до кухні, забрала із зливальниці недопалок, укинула його в унітаз і спустила воду. Далі надягла пальто, застебнула сумку, перевісила її через плече і наостанці ще раз оглянула квартиру, перевіряючи, чи все стоїть так, як було. Вона помацала, чи ключ є. в кишені, захряснула двері й побігла сходами вниз.
Прийде додому і все обміркує докладно.
XXV
У п'ятницю сьомого липня Гунвальд Ларсон устав дуже рано. Звичайно, не з сонцем — це вже було б занадто. Адже того дня сонце з'явилось над стокгольмським обрієм за одинадцять хвилин до третьої.
До пів на сьому він устиг прийняти душ, поснідати й одягтися, а ще за півгодини стояв уже на східцях того самого типового будиночка на Сонгарвеген у Солентунь в якому чотири дні тому побував Ейнар Ренн.
Тієї п'ятниці заповідалось багато подій: по-перше, мала відбутися нова зустріч Маурітсона з Бульдозером Ульсоном, і, видно з усього, не така приязна, як раніше. А по-друге, може, пощастить нарешті спопасти Мальмстрема й Мурена і розладнати їхню велику операцію.
Та поки спецгрупа візьметься до праці, Гунвальд Ларсон хотів з'ясувати невеличку загадку, яка цілий тиждень муляла його. В загальних подіях це була дрібничка, просто порошинка. Але він хотів її скинути з голови, а крім того, хотів довести самому собі, що розмірковував слушно і прийшов до правильних висновків.
Стен Шегрен не вставав разом із сонцем. Довелося довго чекати, поки він відчинив, позіхаючи і плутаючись у довгому купальному халаті.
Гунвальд Ларсон відразу приступив до справи.
— Ви збрехали поліції, — спокійно сказав він.
— Я збрехав?
— Минулого тижня ви двічі змалювали прикмети грабіжника банку, начебто схожого на жінку. Крім, того, докладно змалювали машину, «рено-шістнадцять», якою грабіжник немовби втік, і двох спільників, що були в тій машині.
— Правильно.
— У понеділок ви слово в слово повторили те саме старшому, слідчому, який приїздив сюди побалакати з вами.
— І це правильно.
— Правильно й те, що майже всі ваші слова — чистісінька брехня.
— Я змалював ту біляву особу так, як бачив її.
— Авжеж, тому що інші свідки також бачили її. І ви ще враховували те, що в нас може виявитись кіноплівка з кінокамери в банку.
— Але я все-таки думаю, що то була жінка.
— Чому?
— Не знаю. Адже можна чуттям угадати жінку.
— А от цього разу чуття зрадило вас. Та я прийшов не тому. Я хочу, щоб ви підтвердили, що Історія з машиною і двома чоловіками — ваша вигадка.
— А навіщо вам це?
— Мої мотиви вас не стосуються. Тим паче, що вони особисті.
Із Шегрена відразу злетів сон. Він пильно подивився на, Гунвальда Ларсона і спроквола мовив:
— Наскільки мені відомо, неповне чи хибне свідчення не вважають злочином, якщо його не дано під присягою.
— Цілком правильно.
— У такому разі я не бачу сенсу в нашій розмові.
— Зате я бачу. Я хочу з'ясувати одну справу. Скажімо, я дійшов якогось висновку й хочу знати, чи він правильний.
— І що це за висновок?
— Що ви морочили поліції голову не з корисливих міркувань.
— У нашому суспільстві досить таких, що дбають тільки про свою користь.
— Але ти не дбаєш про свою користь?
— Принаймні намагаюся не дбати. Мало хто мене розуміє. Наприклад, дружина не розуміла. Тому я тепер сам.
— Ти вважаєш, що грабувати банки добре й що поліція — природний ворог народу?
— Десь так вважаю. Тільки в тебе це виходить надто спрощено.
— Пограбувати банк і вбити директора спортивної школи — аж ніяк не політична акція.
— У цьому випадку — ні. Але треба враховувати й ідейні мотиви. А також історичну перспективу. Часом пограбування банку викликане політичними причинами. Наприклад, під час революції в Ірландії. Але воно може бути й неусвідомленим протестом.