Замкнена кімната
Шрифт:
— Це вона, — заявив він, тільки глянувши на Маурітсона.
— Добре придивіться, — сказав Ренн. — Щоб не було ніякої помилки.
Бухгалтер хвилину спостерігав, як Маурітсон ходить по кімнаті.
— Вона, я її впізнаю. Та сама хода, постать, волосся… Так, я певен. — Він помовчав і додав — Шкода, така гарна дівчина.
Решту часу до обіду Бульдозер присвятив Маурітсонові. Була вже майже перша, коли він урвав допит, так і не домігшись визнання. Він не мав сумніву, що Маурітсон скоро перестане опиратися, хоч, зрештою, і так було досить доказів. Маурітсонові дозволили подзвонити адвокатові, а тоді відвели його в камеру попереднього слідства.
Загалом Бульдозер був задоволений ранком, і, похапцем проковтнувши в їдальні рибу з картоплею, він з новим запалом узявся до другого свого завдання — ув'язнення зграї Мурена.
Кольберг не марнував часу і зосередив великі сили у двох головних місцях операції: на Русенлундсгатан і в околицях банку.
Мобільні загони дістали наказ триматися поблизу цих двох місць, але так, щоб не привертати до себе уваги. Навіть на підступах до них влаштовано моторизовані засідки на той випадок, якщо грабіжникам усе-таки пощастить утекти з приміщення банку.
В управлінні поліції на Кунгсгольмені не було на подвір'ї жодного мотоцикла, гараж стояв порожній, весь транспорт розмістили у тактично важливих пунктах міста.
Сам Бульдозер у ті критичні хвилини мав сидіти в управлінні поліції, стежити по радіо за ходом подій і приймати грабіжників, коли їх почнуть привозити.
Члени спецгрупи розмістилися в самому банку і навколо нього — всі, крім Ренна, якому доручено патрулювати на Русенлундсгатан.
О другій годині Бульдозера повезли сірою «вольво-амазон» перевіряти пости. В околицях Русенлундсгатан, мабуть, трохи впадав в око надмір поліційних машин, проте біля банку не було помітно засідки. Цілком задоволений тим, що він побачив, Бульдозер повернувся на Кунгсгольмсгатан чекати вирішальної хвилини.
Ось уже друга година сорок п'ять, а на Русенлундсгатан спокійно. Нічого не сталося й через хвилину біля будинку поліції. А після того, як о чотирнадцятій п'ятдесят не надійшло ніяких тривожних сигналів із банку, стало ясно, що грабунок призначений не на цю п'ятницю.
Про всяк випадок Бульдозер почекав ще до половини четвертої, тоді наказав припинити акцію, яку можна було вважати добре проведеною репетицією.
Він скликав спецгрупу, щоб обміркувати й проаналізувати операцію і вирішити, які деталі треба виправити й краще підготувати, адже на це в них був ще цілий тиждень. Присутні одностайно визнали, що все відбувалось так, як передбачав план.
Учасники операції діяли злагоджено.
Усі дотримувались графіка.
Належної хвилини кожен був на своєму місці.
Тільки день виявився не той, але через тиждень усе доведеться повторити якомога чіткіше й ефективніше.
Аби тільки не підвели Мальмстрем і Мурен.
Тієї п'ятниці сталося те, чого найбільше боялися. Начальникові центрального управління поліції раптом здалося, що хтось хоче закидати яйцями посла Сполучених Штатів. Може, й не яйцями, а помідорами, і не посла, а посольство. Або не закидати, а підпалити всіяний зірками прапор.
Таємна поліція нервувалася. Вона жила у вигаданому світі, де роїлися небезпечні комуністи, анархісти-терористи й хулігани, які намагалися підірвати суспільний лад тим, що протестували проти обмеженого продажу спиртних напоїв і отруєння міського середовища. Широку інформацію про лівих активістів таємна поліція отримувала від усташів та інших фашистських організацій, з якими вона віддавна залюбки співпрацювала.
Начальник центрального управління поліції нервувався ще дужче. Бо він знав те, про що не пронюхала навіть таємна поліція. У Скандінавії з'явився Рональд Рейган. Цей не вельми популярний губернатор із США уже прибув до Данії і поснідав, з королевою. Цілком можливо, що йому забагнеться навідатись і до Швеції, і немає ніякої гарантії, що його візит пощастить зберегти в таємниці. Тому й чергова демонстрація прихильників В'єтнаму ввечері тієї п'ятниці виявилась дуже недоречною. Десятки тисяч шведів були обурені бомбардуванням гребель і беззахисних сіл Північного В'єтнаму, який американці задля престижу заповзялися повернути в кам'яну добу, і натовпи людей зібралися на Гакбергет, щоб ухвалити резолюцію. Звідти демонстранти мали намір пройти до американського посольства й висловити свій протест черговому біля входу.
До цього не можна було допустити. Становище було скрутне, тим більше, що начальник міської поліції мав вихідний, а начальник відділу охорони порядку взагалі був у відпустці.
Тисячі порушників спокою зібралися поблизу найсвятішої будівлі міста — скляних палат американського посольства. В такому становищі начальник центрального управління поліції здобувся на історичне рішення: він особисто подбає, щоб демонстрація відбулася мирно, особисто відверне демонстрантів у безпечне місце, далі від посольства. Таким безпечним місцем він вважав парк Гумлегорден у центрі міста. Нехай прочитають там свою прокляту резолюцію і розійдуться.
Демонстранти були мирні й не опиралися. Похід рушив по Карлавеген у північному напрямку. Для нагляду за порядком мобілізовано всі сили поліції, які можна було вивільнити від інших обов'язків. Серед мобілізованих виявивсь і Гунвальд Ларсон, який, із вертольота дивився на довгу колону демонстрантів, що йшли з гаслами і прапорами. Він добре бачив, що зараз станеться, але нічого не міг удіяти. Та й, зрештою, не мав бажання втручатися.
На розі Карлавеген і Стурегатан колона, яку провадив сам начальник центрального управління поліції, зустрілася з натовпом уболівальників футболу, що поверталися зі стадіону, трохи розпалені вином, а трохи роздратовані поганою грою. Те, що було потім, скидалося на відступ наполеонівських військ з-під Ватерлоо або на візит папи римського до Єрусалима. Хвилин через три озброєна кийками поліція вже гамселила і уболівальників футболу, і прихильників миру. На приголомшених людей натискали мотоциклісти й коні. Демонстранти й уболівальники футболу почали лупцювати одні одних, не знаючи, за що. Нарешті поліцаї в уніформі під гарячу руку заходились молотити й своїх колег, убраних у цивільне. Самого начальника центрального управління поліції довелося визволяти вертольотом.
Щоправда, не тим, де сидів Гунвальд Ларсон. Уже через кілька хвилин Ларсон наказав механікові:
— Лети, хай йому біс. Лети куди завгодно, аби тільки далі від цього місця.
Близько сотні людей заарештовано, кілька сотень дістали травми. І ніхто з них не знав, за що.
А начальник центрального управління поліції, як завжди наказав:
— Щоб не було ніякого розголосу!
XXVI
Мартін Бек знов їхав верхи на коні. Низько нахилившись до гриви, мчав щодуху рівниною, оточений вершниками в регланах. Попереду стояла російська артилерія, а з-поміж мішків із піском на нього дивилося дуло гармати. Знайоме чорне око смерті. Ось назустріч йому вилетіло ядро, почало рости, дедалі більшати, аж поки нарешті затулило собою все.
Це, мабуть, була Балаклавська битва. За мить він уже стояв на командному містку «Лайона». «Невгамовний» та «Куїн Мері» щойно вибухнули, і їх поглинуло море. Примчав гінець і крикнув:
— «Принцес Роял» злетіла в повітря!
Бітті нахилився вперед і спокійно, проте голосно сказав, пересилюючи шалений гамір бою:
— Беку, щось сьогодні негаразд із нашими кораблями, дідько б їх ухопив! Візьми на два румби ближче до ворога!
Потім почалась та сама сцена з Гарфілдам і Гіто, Мартін Бек зіскочив з коня, перебіг через вокзал і перехопив кулю на себе. А тієї секунди, коли він от-от мав сконати, до нього підійшов начальник центрального управління поліції, приколов до його прострілених грудей медаль, розгорнув щось схоже на пергамент і сказав рипучим голосом: