Жінки їхніх чоловіків

Андрухович Софія

Я це, задихано вигукнув він, прилаштовуючись до пісуара, я Вам зараз заплачу! Зараз, зараз… от тільки…

Наташа пересмикнула плечима, відвернулась і, човгаючи м'якими домашніми капцями без задників, ліниво попленталася до своєї кабінки. Цей чоловік вривався до неї щодня, бувало навіть, по кілька разів. Вона звикла до його знервованості, різких рухів, панічної поспішності, звикла до сутулої сухої постаті, до шиї з якоюсь жовтою і тонкою шкірою в дрібненькі червоні крапочки, до чималого пагорба адамового яблука. Наташа навіть знала напам'ять

дзеленчання його паска. Він завжди платив уже після того, як робив свою справу, Наташу це не дратувало. Монетки він вигрібав із було багато, він виплив з-під накриття і відразу ж розчинявся між густими краплинами.

Попри Наташу пронісся її щоденний клієнт. Задиханий, мокрий, з виряченими очима, весь скручений, ніби від болю. Розкриту парасолю тримав збоку від себе і відчайдушно розмахував нею. Наташу він не помітив. Якийсь час боровся з дверима внизу, оскільки парасоля не хотіла пролазити досередини, тоді кинув її на землю і зник в отворі.

Ого, сказав дід, переступаючи через перешкода цьому, видно, дуже хочеться.

Він посміхнувся до Наташі, поправив шалик і, акуратно обминаючи калюжі, почимчикував геть. Мокрий хлопчик побіг кудись у протилежному напрямку.

Двері знову рипнули, хтось завовтузився внизу на сходах. Очевидно, заспокоєний чоловік складав свою парасолю. Він піднявся нагору й зупинився біля Наташі, простягаючи їй п'ятдесят копійок.

Не треба, сказала вона. Ви минулого разу забагато дали.

Це нічого, струснув він головою.

Наташа відвернулася.

Чоловік продовжував стояти з простягнутою рукою.

Можна сигарету? — врешті запитав він.

Наташі здалося, що його голос тремтить. Лівою рукою вона вийняла з нагрудної кишені пачку.

Дякую.

Сірники?

Чоловік кивнув. Прикурити йому вдалося з третьої спроби. Він відвернувся. Сутулі плечі здригалися. Нарешті над його тьмяною головою з'явився дим.

Курить не в затяжку, подумала Наташа. Може, навіть уперше в житті курить.

Вона викинула бичок у калюжу.

Я дуже люблю сніг, сказав раптом чоловік.

Наташа якось непевно хитнула головою.

До побачення, сказала вона і пішла донизу.

Наташа довго думала про те, чому більше не зауважує запаху. Раніше, в дитинстві, коли вони з прабабкою заходили до міського туалету, їй здавалося, що вона просто задушиться і помре від смороду. По-перше, цей вічний запах поносу, від якого млоїло всередині і перекошувало обличчя. По-друге, хлорка. Текли сльози, і в носі ставало холодно. Фу.

Тепер у Наташі тільки трохи сльозилися очі від хлорки. Всього іншого вона не помічала. Напевно, звикла.

Якісь галасливі жіночки щебетали за дверима жіночого туалету. Одна з них просунула кучеряву голову в двері і сказала:

Туалетний папір закінчився, і мило закінчилось.

Туалетний папір тут, Наташа показала пальцем на стіл. Його треба брати, коли заходите.

Вона витягла з шухлядки новий брусок мила і попрямувала до жінок. Одна з них стояла посеред приміщення, високо задерши спідницю і притримуючи

її поділ підборіддям, заправляла в рейтузи фіолетову комбінацію.

Сушарка не працює, сказала інша.

Я знаю, сказала Наташа.

І чому у вас немає дзеркала? — запитала перша, не відриваючи підборіддя від грудей.

У мене тільки дві руки, відповіла Наташа. Я не можу всюди встигати.

Вона повернулася до свого столика і тяжко сіла на табуретку. На столі лежала рожева гвоздика. Наташа відсунула її на край столу і склала руки на грудях.

З чоловічого туалету чулося могутнє дзюрчання.

Наташа пересунула гвоздику на попереднє місце, запхала руку в ліву кишеню фартушка і задзеленчала монетами.

В чоловічому туалеті задзеленчала чиясь пряжка.

Наташа накрутила прядку волосся на палець. Сушарку завтра відремонтують, сказала вона жіночкам, які нарешті з'явилися з-за дверей.

Добрий день, привітався чоловік в обвислих сірих штанях. Я приніс вам квітку.

Мгм, сказала Наташа. Я бачу.

Чоловік переминався з ноги на ногу.

А п'ятдесят копійок я поклав сюди, на стовпчик.

Наташа поворушила рукою, збиваючи монетки на підлогу. Чоловік розвернувся і пішов до сходів. Двері рипнули.

Вона знову позіхнула і витягла ключ з кишені плаща. Ранковий туман опустився сходами аж додолу.

Наташа встромила ключ у замок і несподівано виявила, що двері відчинені. Ввійшла досередини. Світло було ввімкнене. Воно висвітлювало худу сутулу постать посеред приміщення. Наташа з подивом помітила навпроти свого робочого місця ще один столик і табуретку. Чоловік старанно розкладав на ньому акуратно згорнуті шматочки туалетного паперу.

Ви мені позичите монетки для здачі? — запитав він. Поділитесь?

Наташа мовчки зняла плащ.

Я Петро Дмитрович, сказав чоловік. Я тепер працюватиму з Вами.

Наташа попрямувала до чоловічого туалету й зупинилася перед дзеркалом.

Ви запам'ятали моє ім'я? — чоловік стояв позаду неї, нервово потираючи руки. Мене звати Петро Дмитрович.

Мгм, сказала Наташа, заплітаючи волосся в косу.

Так буде зручніше. Мужчинам завжди треба робити гак, щоб підійти до Вашого столу а потім — уже на місце призначення, він спробував посміхнутися, але тільки безпомічно скривився. Не всі мають час.

Мгм, сказала Наташа, спльовуючи на пальці.

Так для всіх буде зручніше, повторив він.

Наташа пригладила смішні кучерики, що вибилися з-за вух. Вони завжди її нервували.

Дядя Ваня співає про мою любов

Ого, думаю я, сідаючи біля вікна, ого, як мені пощастило!

Я вже була певна, що запізнюсь на потяг, і тому взяла квиток без черги, вперше в житті звернувшись з проханням до такої кількості чужих людей одночасно. Для мене це неабиякий подвиг. Квиток мені продали, хоч до відправлення залишалося дев'ять хвилин, і я, не вірячи у свою хоробрість, окрилена нею, піднесена і рум'янощока, мчу на перон.