Жлобологія
Шрифт:
Мене дістала політика, тотальна брехня і надмір реклами. Цей тотальний жлобізм з телевізора став небезпечним. Це — наступ на здоров’я. У прямому сенсі. Якийсь мистецький фільм, якщо його надибаєш у телевізорі, починається проти ночі, переривається численними блоками реклами, лише о 4-й ранку ляжеш спати. А вранці ж іти працювати. Люди добрі, мені вже не 20 років, я більше не хочу жодного кіно, я краще посплю.
Гламур і невроз
Цю країну руйнують не тільки через телевізор, є ще, крім віртуалу, гламур і еміграція. На рівні цього тотального ідіотизму, який наступає всім на п’яти, ми живемо на валізах. У Ніцше є хороший вислів про вірність духу землі. Я не проти віртуалу, втечі в свої шкарлупи,
Гламур — це комунізм доби для бідних. Комунізм для жлобів. Ти лежиш на дивані і чекаєш, що тобі принесуть щось на таці: шмотки від дольче-ґаббана, БМВ... Це травма бідних, які мріють про красиве життя і заробляють неврози. І тут починається агресія, людина постійно перебуває в незадоволеному стані, ходить скривлена, переймається тим, що довкола, але в якийсь жлобський спосіб — страшенно непокоїться, що не може одягатись у дорогих бутіках. І надихаються бідні люди телевізором. Життям, яке відбувається перед їхніми очима на екрані, водночас не маючи матеріальності, бо це віртуальна версія. Людина, яка живе в селі, перебуває в дещо іншій життєвій ситуації, ніж невротична міська, бо селянина ще рятує природа. Крім того, не всі розумні люди мають бути прихильниками творчості Грінуея, читати в оригіналі про Бертолуччі чи розуміти творчість, скажімо, Жоржа Перека, французького письменника і кінорежисера. Та дозволю собі не байдужим до теми конс’юмеризму рекомендувати для прочитання його чудову книжку, яка перекладена українською, — «Речі» («Les choses»).
Дифузія
є основною рисою в жлобі сучасному. Жлоб дифузує сам — за певним, уже встановленим каноном — та пробує до того змусити усіх довкола, дуже агресивно реагуючи на найменші спроби його перевиховати. Потворні моди довкілля — це його перемога. Гучне і незмовкне диско на пару з блатним шансоном у кав’ярнях і рестораціях — аж до естетських прийнять найвищого рівня, коли присутнім доводиться розмовляти «на підвищених тонах», — його заслуга. Специфічний репертуар кінотеатрів, де переважають американські сортирні комедії та російський кримінал, — результат його вподобань.
«Нікуди я тебе не пущу в такому вигляді, — сказала моєму товаришеві-художнику Глібові Вишеславському кураторка, яка організовувала йому виставку в Дніпродзержинську. — Тебе поріжуть наші хлопці». Він саме збирався махнути по випивку для робітників, що запрацювалися до півночі. Район же був далекий від центру. Кураторка начепила йому на лоб неоковирне кепі, на ноги — розлогі спортивні штани з неозорою матнею, а потім, задоволено оглянувши, умгукнула та відпустила на вулицю. І мала рацію: хлопці його «не порізали». Повернувшись із пляшками, товариш гидливо перевдягнувся. Художник, куратор, мистецтвознавець Гліб Вишеславський змушений був виходити в ніч у не звичному для себе образі, бо інакше його б не зрозуміли. Бо жлоби, так би мовити, нас одягають. Ми змушені слухати з телеекранів і по радіо, в маршрутках музику, яка їм подобається, їм же Шуберт не до вподоби... Відрадно, що вибір є, ти можеш обирати, що слухати: музику Шуберта чи Стаса Михайлова, причому послухати класику у філармонії в рази дешевше й інтелектуал туди зможе піти, хоча проблема вибору полягає не в ціні на квиток.
Людина в капелюсі
Людина — це система знаків. Для прикладу, людина одягла капелюха або берет, так-от: жлоб — навіть якщо він якоюсь мірою сноб — такого не одягне.
Коли я їду до батьків на Волинь, то мушу там знімати капелюха, бо на вулицях люд на мене витріщається, що мені стає незручно, мовби я порушую громадський спокій тихого містечка. Проте ренесанс капелюхів уже почався, і першими відважилися на носіння капелюшків молоді жінки. Коли я бачу цих панянок на вулицях Києва, радію. Це соціальне зрушення, я не іронізую, взагалі
Та повернімося до наших капелюхів, справді гарні мені довелося побачити, як не банально це прозвучить, у Парижі. Я недавно здійснив свою мрію і поїхав з дружиною в Париж, і в свої роки нарешті Лувр побачив, але не він мене найбільше вразив.
Мені пощастило жити в маленькому паризькому кварталі поряд із бульваром Кліші. Готель був недорогим, звідти півгодини пішки до Тріумфальної арки. Звичайний ресторан, який був поруч із готелем, мене приємно здивував. Хоч коли я його помітив, то сказав собі: так... треба діставати беруші. Однак о 12 ночі всі організовано розійшлися по домівках і стало тихо, в мене було відчуття, що я опинився в тихому гарному селі, але в селі посеред великого міста.
Мені приємно було спостерігати за тим, як прості французи живуть своїм маленьким життям, купують духмяні круасани в усміхнених продавців. Як було приємно якісь дрібнички у цьому міському селі купувати, хоч продавці, напевне, розуміли, що до них прийшла небагата людина з малою кількістю грошей, та моєму візитові щиро раділи. І коли просто книжки обирав, справді почувався щасливим. Я фіксував свої емоції і те, що бачив, фотографував на згадку. Розумів, що радів не так Лувру, як усвідомленню того, що... балкони будинків не засклені. Мені плакати хотілося від думки про те, що ось тут не ставлять гаражів, не загороджують балкони...
Якби я був фантастом, то описав би Київ, у якому нарешті з’явилася міська культура й успішно запрацювала на благо киян.
Секрет переможності
Їх не так і багато. Вони не найсильніші, поготів — не найрозумніші. Але сильні жлоби не сваряться із сильними, а слабкі липнуть до сильних, утворюючи довкола останніх колонії запопадливих поліпів. І взагалі, гуртуються, користаючи для цього іменинами та хрестинами, футбольними матчами та релігійними святами, затьмареннями сонця та кометою Когоутека, вікендами та просто «покликом серця». Еге ж, серце у них на місці, хоч і вкрите товстим-товстим шаром жиру.
Вони освоюють прості та дієві стратегії поведінки — часто-густо не знаючи самого слова «стратегія». Тільки з’явилися бойові породи собацюр, а в жлоба, гляньте, і пітбуль на повідку всміхається. Тільки зійшла зоря Інтернету, а жлоб уже й миготить на всіх форумах, пхаючи до кожного свої «п’ять копійок», густо приправлені відповідною лексикою. А купив авто — і він уже чавить колесами ближнього, який не здогадався собі вчинити так само, отже, поваги не вартий. За допомогою мобільних телефонів жлоби окупували повітряний простір нижчих шарів земної поверхні, отримавши необмежені приводи до висловлювання своїх думок. І на весь голос. Бо тотальність — ще одна визначальна риса їхнього існування.
(Знаю прецедент і «мімікрії під естетське»: жлоб, перевдягнутий в іграшковий лицарський обладунок, ледве не відлупцював поета Олександра К., який необачно клюнув на його незвичне вбрання і почав читати вірші, ставши перед ним на коліна. От цього вже «лицар-жлоб» стерпіти не міг. Я-ак замахнувся мечем... Ледве відвернули біду).
Вони користають із самої практики демократичного суспільства, яка припускає побутування геть усіх субкультур — але ця, з дозволу, субкультура, дай їй волю, унеможливить усі інші, якщо вони не є сателітними стосовно жлобів.
Меняя маски
1. Унесенный ветром
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
рейтинг книги
