Жлобологія
Шрифт:
Філософія vs етологія
Як і чому я кинувся у вир цього водночас серйозного та іронічного арт-проекту, докладно описано у вступному слові до каталогу Антона Мухарського, нашого провідника і польового куратора.
Річ у тім, що художник має торкатися наболілого, а що, як не жлоби і не жлобство є найболючішим мозолем на тілі українського суспільства? Той факт, що саме в Україні слово «жлоб» має такий постійний контекст і так часто вживається, на мій погляд, сам собою вказує на українське походження цього феномену як цілісного й усталеного соціального явища. Однак, якщо подивитися на цей феномен не очима етолога, соціолога чи психолога, а філософа, то ми зможемо вхопити
Якщо ви зможете для себе відповісти на питання, що таке людина, як «це працює» і, власне, що таке людське «Я», — ви зрозумієте суть цього явища.
Особисто я провів таку глибоко інтимну роботу і маю пачку відповідей на ці питання, водночас такі речі не виразиш словом, а все інше — лише ілюстрації. Побіжно зазначу, що жлобство — це фундаментальне, загальнолюдське явище. Це — тюремні кайдани, якими людина міцно прикута до свого предка — мавпи. Ім’я цим кайданам — стародавня аграрна і доаграрна мораль, мораль дикуна.
Домінантний тип людини в Україні (сьогодні) — жлоб. Жлоб-митець, жпоб-лікар, жпоб-аграрій, жлоб-будівельник, жлоб-політик...
Жлоб — це наше все, основна реалія нашого життя, і саме тому я звернувся до цієї теми. Скільки фактур, скільки типів, скільки сюжетів дає це явище сучасному актуальному художнику! Коли, звісно, він не побитий соціальною та культурною сліпотою. ЖлобАрт, можливо, єдиний в країні актуальний арт-проект, якщо подивитися правді в очі.
Саме жлобство
Основа-основ буття жлоба — сувора важливість і значущість, яку він приписує собі, своєму «я», своїй персоні. Понад усе — «Я» і «Моє». Жлоб замкнутий на собі на сто відсотків, а все інше — не варте його уваги. Тому, з огляду на те, що в цій країні число жлобів переважає над кількістю людей, тотальна й украй напружена атмосфера пихи, нахабства, зневаги, похуїзму і хамства впливає на всі сфери нашого буття. Політика, культура, побут — усе отруєне неусвідомленим жлобством.
Неусвідомленість, приспаність духу — ось ще одна важлива ознака жлоба. Бути жлобом означає глибоко спати. І срати під себе.
Уся ця похмура історія труїть своїми флюїдами і сучасний український естетизм, і саме тому навколо нас так багато недолугих і поторочних форм, огидних будинків, страшної реклами, кособоких пик, бурякових ший, брудних маршруток і т. д.
Красу, естетику — ось що вбиває і перемагає жлоб. І це вкрай важливо, адже питання життя, питання політики, питання філософії, науки, віри — це перш за все питання естетики. Чому? Тут я мушу зробити невеличкий, але суттєвий відступ і розповісти вам, шановна публіко, чому і як естетика впливає на наше життя. Не просто на життя, а на самі його підмурки, на каркас, на якому тримається наше існування.
Людське життя як акт мистецтва
Як художник я добре бачу, що людське життя — це спочатку мистецький акт, а потім усе інше.
Існує певний і вельми тонкий прошарок людства, котрий виробляє життя саме як мистецький проект: художники у широкому розумінні цього слова. І часто вони стикаються з цікавими життєвим парадоксом. З одного боку, без мистецтва людина цілком може прожити і часом навіть без відчутного дискомфорту. З іншого боку, яку б річ ми не взяли до рук — ми вхопили певне мистецтво і певну естетику. Все — від візерунків на тканині до стільців або вагонів потяга — розробляють дизайнери, тобто конкретний підрозділ художньої спільноти, тож цим просякнуте всенаше життя. Дизайнери епохи неоліту ліпили керамічні горщики, дизайнери епохи Гуситських війн кували естетично довершені дворучні фламберги і моргенштерни. Дизайнери розробили зображення хреста на
Але це дрібниці, бо головний вплив естетичного на наше життя і цивілізацію взагалі проходить через політичний, соціальний дизайн. Всім відомий пан Геббельс був якраз політичним дизайнером із певними естетичними вподобаннями. Те саме можна сказати про всіх видатних політиків та цивілізаційного масштабу діячів, від Гая Юлія Цезаря аж до пана Путіна.
Кумедним казусом у цій історії є українські політики, адже вони не є політичними митцями. Вони звичайні галерні раби та ментальні кріпаки, які продерлися в художню майстерню і хаотично чавлять тюбики з фарбами, як дурні мавпуни, тобто жлоби.
Вони не знають, що політик — це спочатку митець, а потім усе інше.
Філософ — це спочатку митець, а потім усе інше. Журналіст, оглядач, куратор, інженер, хімік, викладач — це спочатку митці, а потім усе інше. Фактично всі ці категорії людства є не що інше, як нова шляхта і нова аристократія. Саме вони найвиразніше впливають на розвиток важливих подій і на плин тенденцій у світі.
І не зважайте на те, що певна частина цієї шляхти є відвертими голодранцями. Аристократія завжди була і дрібна, і велика. Але в кожного з цих аристократів був інструмент впливу на світ — меч. Те саме відбувається і з цією сучасною новою аристократією естетизму — один-єдиний голодранець за допомогою свого меча-слова здатен, за певних обставин, подолати страшну вкриту цвіллю систему.
Звабливі форми
Навіть війни починають митці, а не соціал-активісти.
Один німецький діяч часів Третього Рейху у своїх мемуарах чесно зізнався з чого почалася його кар’єра в СС: побачив елегантну форму і на дупу впав. Захотілося і собі таку. Захотілося вдягти на себе естетично довершену історію, міф у формі красивої військової форми, даруйте за тавтологію. І це головне, бо між собою борються не ідеї, а естетики перш за все.
Нацизм ніколи не бився із комунізмом, забудьте про це. Билися комісарська «кожанка» з чорним строєм СС. Билися два стилі життя, дві споріднені естетики, а саме родичі б’ються найзапекліше, бо вони є конкурентами, які претендують на одну екологічну нішу. І насправді тут не зовнішня форма є виразником ідеї, а навпаки — ідея є виразником форми, саме тому творці форм, митці, і мають такий потужний вплив на життя. Не вірите? Дарма не вірите — переважна більшість адептів комунізму або марксизму не розуміє, що воно таке насправді той марксизм, не знає елементарних речей і є комуністами чи марксистами з естетичних міркувань — просто тягне саме до цієї форми, а не до іншої. Зірка подобається червона, просто кажучи.
Можливо, комусь це здасться смішним, але форма завжди первинна. Форма завжди існує самостійно, без наповнення.
Форма завжди порожня. Тільки переляканий людський розум намагається надати формі виправдання у вигляді ідейного наповнення і сенсу. Так виникають товсті книжки, яких ніхто не читає. Тут і постає питання, чому одного тягне вдягти комісарську «шкірянку», іншого — растафаріанський барвистий беретик, когось похмуру монашу рясу, а когось веселі фіолетові легенси на голу сраку. Особисто я вважаю, що це є звичайна біохімія мозку. Стара біологічна історія, якій мільйони років. Так природа шукає нові еволюційні форми і створює конкуренцію між ними. Тому завжди наці-скінхеди будуть бити гіпі або представників інших расових спільнот, бо це є проста історія конкуренції форм. Особисто я, наприклад, терпіти не можу все радянське, бо мені як страшному індивідуалісту від природи огидне все колективне і спільне. Ідею рівності і братерства (так званого) бачу як безнадійно непривабливу та естетично огидну за своєю суттю. А комусь здається, що концентраційні табори, колективна відповідальність і спільна власність — це навіть красиво.