Золота медаль
Шрифт:
— Здійснення п’ятирічки в чотири роки вимагало високих темпів розвитку промисловості. У тисяча дев’ятсот тридцять першому році — третьому році п’ятирічки — було намічено збудувати понад тисячу нових підприємств. У промисловість і сільське господарство за цей рік було вкладено...
Вона передихнула, немов залпом випила склянку води, й знову, поспішаючи, ковтаючи слова, продовжувала:
— Третій рік п’ятирічки було названо «третім вирішальним». У цьому році було здано в експлуатацію Турксиб, завдовжки одна тисяча п’ятсот кілометрів, що пройшов по степах Казахстану, де недавно ходили тільки коні та верблюди.
Вона не помічала, як чомусь почали перезиратися члени комісії, як сивоволоса жінка, представник обласного відділу народної освіти, нахилилась до Тетяни Максимівни і щось їй шепнула.
Шепель продовжувала відповідати без жодної зупинки, немов викидала з уст довгу, рівну стрічку слів. Тетяна Максимівна зупинила її:
— Шепель, розкажіть нам своїми словами про міжнародне значення п’ятирічки.
Учениця замовкла, беззвучно поворушила губами і, несподівано для всіх, знову почала:
— Третій рік п’ятирічки було названо «третім вирішальним». У цьому році було здано в експлуатацію Турксиб, завдовжки одна тисяча п’ятсот кілометрів, що пройшов по степах Казахстану, де недавно ходили тільки коні та верблюди.
В класі пробіг ледве чутний шелест, і тієї ж хвилини ученицю зупинив Юрій Юрійович.
— Вас просили розповісти про міжнародне значення п’ятирічки. Своїми словами, розумієте?
Дівчина не помітила, як учитель підкреслив це — «своїми словами». Вона якусь мить мовчала, розгублено поглядаючи на комісію і, вхопившись раптом за нитку думок, знову заторохтіла...
Сивоволоса жінка розкрила підручник історії СРСР і тихо, але так, що її чули всі члени комісії, сказала:
— Слово в слово!
Шепель не зрозуміла, чому її раптом знову зупинили — цього разу Тетяна Максимівна — і наказали витягти новий білет.
— «Білет дев’ятий,— прочитала Ліда.— Аграрна реформа Столипіна. Володимир Ілліч Ленін про столипінську аграрну реформу».
— Так, досить,— сказав Юрій Юрійович.— Можете відповісти?
І знову без передишки швидко поповзла довга, рівна стрічка слів...
— Слово в слово,— знову промовила представниця облнаросвіти. Юрій Юрійович нервово погладжував борідку.
— Досить,— сухо сказала Тетяна Максимівна.
Так нічого й не зрозумівши, здивована й розгублена вийшла Шепель з класу.
Марійка нарешті примусила себе не думати про Мечика і всю увагу зосередила на екзамені.
Коли її викликали і вона, сівши за окрему парту, прочитала білет, відчула, що народжується в ній знайома радісна впевненість. Хвилюючий холодок пробіг по спині...
«Міжнародне і внутрішнє становище Радянської республіки після закінчення громадянської війни». Що ж, усе це знайоме, все це Марійка знає чудово.
З цією глибокою внутрішньою впевненістю в собі вийшла Марійка складати екзамен з історії.
Увечері між членами комісії зайшла суперечка з приводу Ліди Шепель. Представниця облнаросвіти наполягала, щоб учениці поставили трійку.
— Це ж явна зубрьожниця,— говорила вона.— Визубрила текст, як папуга. Та чи означає це, що вона знає історію СРСР? Переконана, що не знає. Постав перед нею якесь окреме запитання, і Шепель або не зуміє відповісти, або почне танцювати від пічки. Те, що вона нам декламувала, це — не знання!
За трійку стояла й Тетяна Максимівна. Але Юрій Юрійович наполягав на четвірці, виходячи з тих міркувань, що учениця протягом року завжди відповідала з історії добре. Учителя підтримувала і Надія Пилипівна. Не висловився ще п’ятий член комісії — Олег Денисович.
— Я щойно переглянув оцінки Шепель з інших предметів — сказав він, і в його голосі почулись нотки незрозумілого роздратування.— Вона — кандидат на срібну медаль. І що ж, сьогоднішня її відповідь з історії все перекреслює. Страшенно досадно за дівчину! Страшенно! А могла б відповісти відмінно.
— Отже, ви вважаєте...— не домовив Юрій Юрійович.
— Вважаю, що ми не маємо права ставити гарної оцінки за торохтіння, яким вона нас частувала сьогодні. Подумайте, на випускному екзамені підмінювати самостійні відповіді такою декламацією! Слово в слово, як у підручнику. Просто обурливо! Не вірша ж вона читала!
— Ось вам, Юрію Юрійовичу, протилежний приклад,— втрутилась Тетяна Максимівна.— Поліщук! Ви, я думаю, звернули увагу на її самостійне мислення, на приклади, яких не знайдеш у підручнику. А як блискуче охарактеризувала останні виступи Леніна!
— Марія Поліщук — самородок.
— Юрію Юрійовичу, не кривіть душею. Цей самородок у попередніх класах нічим не блищав!
Ліді Шепель поставили трійку.
Не сказавши ні тітці, ні Варі, куди вона хоче піти, Марійка вийшла з дому. Була шоста година дня, саме той час, коли трамваї й тролейбуси переповнені людьми, які повертаються з роботи.
Марійка вирішила піти пішки. Правда, йти не зовсім близько, та все ж таки краще пройтись півгодини, ніж проїхати у переповненому тролейбусі, в задусі і тісноті.
По тротуарах теж линув густий потік людей. Денна спека вже почала спадати, але розпечений асфальт ще був м’який, і навіть відчувалось, як легенько грузнуть на ньому каблуки. Пашіло від нагрітих кам’яних стін. Біля кіосків з пивом і коло білих з тентами візків з морозивом текли тротуаром струмочки води, і в них миготіло передвечірнє сонце.
Провулок, яким найближче можна було пройти до будинку, де жив Гайдай, зараз загородили високим парканом, і чути було, як за ним працював екскаватор. Напевне, там рили котлован. Марійці довелося піти іншою вулицею, в обхід.