Зона покриття
Шрифт:
— Де ара? — спитала вона, заходившись ще швидше крокувати по шосе, і у думках Клай почув: Де я зараз? На це питання він не намагався відповісти, але у свідомості зринула думка про Темну Фею: Хто ти? Хто я?
Клай прискорив ходу, але цього виявилося не досить. Жінка гукнула його, і від її останнього питання у нього похололо всередині:
— Хто Те-Фе?
Відлуння цих слів у його свідомості прозвучало чітко й моторошно. Хто така Темна Фея?
У першому будинку, до якого він вломився, зброї не було, але знайшовся довгий ліхтарик, промінь якого Клай спрямовував на кожного заблудлого фонера, коли вони траплялися на його шляху. І щоразу ставив одне й те саме питання, намагаючись одночасно зробити його проекцію в голові, наче слайд на екрані: Ви не бачили хлопчика? Відповідей не було: у голові він чув тільки невиразні уривки думок. У дворі другого будинку стояв гарний «додж-рем», але Клай не наважився його взяти. Якщо Джонні прямує цією дорогою, то тільки пішки. За кермом автомобіля Клай може проґавити сина, навіть якщо їхатиме повільно. У коморі він знайшов банку консервованої шинки «Дейзі», відкрив її прикріпленим ключем і, жуючи на ходу, повернувся на трасу. Уже збираючись викинути залишки їжі в бур'яни, він раптом побачив немолодого фонера, що стояв біля поштової скриньки і проводжав його сумними голодними очима. Клай простягнув йому банку, і старий її взяв. Потім, чітко вимовляючи слова і змальовуючи в уяві Джонні, Клай спитав:
— Ви не бачили хлопчика?
Старий пожував шинки. Ковтнув. Схоже, задумався. І сказав:
— Збира слабко.
— Слабко, — повторив Клай. — Так. Дякую. — І пішов далі.
У третьому будинку, розташованому приблизно на милю південніше, у підвалі знайшлася двостволка тридцятого калібру і три коробки набоїв до неї. На кухонному столі Клай знайшов мобільний телефон, вставлений у зарядний пристрій. Ясна річ, зарядка не працювала, але варто було Клаю натиснути кнопку живлення, як сам телефон пискнув і ввімкнувся. На дисплеї була тільки одна риска сигналу, але це його не здивувало. Пункт навернення фонерів був розташований на самому краю зони покриття мережі.
Тримаючи в одній руці заряджену рушницю, а в другій — ліхтарика і причепивши мобільний до пояса, Клай рушив було до дверей, але на нього раптом накотила хвиля втоми. Він заточився, немовби від удару молотком з повстяною оббивкою. Клай не хотів зупинятися, але та краплина здорового глузду, на яку ще був спроможний його втомлений розум, підказувала, що треба поспати. Якщо Джонні десь неподалік, то, ймовірно, теж зараз спить.
— Переходимо на денний режим, Клайтоне, — пробурмотів він. — Серед ночі з ліхтариком ні чорта ти не побачиш.
Будиночок був маленьким — якраз для немолодої пари, подумав Клай, судячи з фотографій у вітальні та єдиної спальні, а також поручнів біля унітазу в туалеті, який теж був тільки один. Він ліг на дбайливо застелене ліжко, не розстеляючи його. Тільки черевики зняв. І щойно голова торкнулася подушки, все тіло від виснаження налилося свинцем. Він не зміг би встати, навіть якби виникла така потреба. У кімнаті стояв якийсь запах (мабуть, сухі парфуми старої, подумав він). Бабусин запах. Такий же слабкий, як і сам Клай. Тут, у тиші спальні, криваве видовище на ярмарковому майдані здавалося далеким і нереальним, наче ідея коміксу, який він ніколи не створить. Занадто вже вона огидна. «Не залишай "Темного Мандрівника", — сказала б Шарон, його колишня кохана Шарон. — Тримайся за своїх ковбоїв апокаліпсису».
Здавалося, що його розум відокремився від тіла і плаває над ним у повітрі. Ліниво, без поспіху, у ньому зринула згадка про Клая та двох його друзів, що розмовляли біля фургона очисної компанії «Тайко», перед тим як Том і Джордан знову сіли в машину. Джордан повторив те, що казав у Ґейтені: людський мозок — це просто великий старий жорсткий диск, з якого Імпульс стер усю інформацію. За словами Джордана, Імпульс подіяв на людські мізки, як електромагнітний імпульс.
«Не залишилося нічого, крім сутності, — сказав Джордан. — А сутністю виявилося вбивство. Але оскільки мозок — це органічний жорсткий диск, він почав відновлюватися самостійно. Перезавантажуватися. Тільки у програмний код закралася помилка. Довести я це не зможу, але переконаний, що вся ця поведінка зграї, телепатія, переміщення у повітрі... все це стало результатом тієї помилки. Помилка була від самого початку, тому вона стала частиною процесу перезавантаження. Ви слідкуєте за ходом моїх думок?»
Клай кивнув. І Том теж. Перемазане кров'ю обличчя хлопчика, коли він на них дивився, було втомлене і серйозне.
«Але Імпульс досі пульсує, чи не так?Бо десь стоїть комп'ютер, що працює від резервного джерела живлення, і робота програми не припиняється. Програма зіпсована, мутація триває. Врешті-решт дійде до того, що сигнал обірветься чи програма закриється сама, бо її подальша робота в такому стані буде неможлива. Тим часом, можливо... вам вдасться цим скористатися. Я кажу «можливо», розумієте? Усе залежить від того, чи мозок поводиться так само, як і надійно захищені комп'ютери, коли їх уражає електромагнітний імпульс».
Том спитав, як саме вони поводяться. У відповідь Джордан втомлено посміхнувся.
«Вони роблять системну копію всіх даних. Якщо таке трапиться з людиною і ви зможете стерти фонерську програму, то, можливо, мозок запустить стару версію програмного забезпечення».
— Він говорив про людське програмне забезпечення, — прошепотів Клай у темряві спальні, вдихаючи слабкий солодкий аромат сухих парфумів. — Людську програму, збережену десь у надрах. Повну версію. — Він уже засинав, свідомість затуманювалася. І сподівався, що не побачить уві сні криваве видовище на майдані ярмарку північних округів.
Остання думка, що відвідала перед тим, як він остаточно занурився в обійми Морфея, стосувалася фонерів. Можливо, врешті-решт вони б стали кращими. Так, вони народилися з жаху й насильства, але процес народження завжди такий: важкий, жорстокий і часом жахливий. Щойно вони почали збиратися в зграї і зливатися розумами, хвиля насильства зменшилася. Наскільки йому було відомо, насправді вони не оголошували війни нормальним, якщо тільки не вважати воєнними діями примусове перетворення на фонерів. А акти помсти, що не забарилися після знищення їхніх зграй, були жахливими, але цілком передбачуваними. Якби їм дали спокій, то, напевно, фонери б стали кращими господарями на Землі, ніж так звані нормальні. Ніхто з них точно не пнувся б зі шкіри, аби тільки купити позадорожник, що жере бензин десятками літрів. Завдяки умінню літати в повітрі (чи досить примітивним споживацьким вимогам) у цьому не було 6 жодної потреби. Чорт, та навіть їхній смак у музиці врешті-решт поліпшився.
«Але чи мали ми вибір? — подумав Клай. — Виживання дуже нагадує кохання. І те, і те сліпе».
Клая зморив сон, і ніякої бійні на ярмарковому майдані у ньому він не побачив. Натомість наснилося, що він у наметі для гри в бінґо, і співучий голос вигукує: «Бе-12 — це вітамін щастя!» Клай відчув, як хтось тягне його за холошу штанів, зазирнув під стіл і побачив там Джонні. На обличчі сина грала посмішка. А десь дзвонив телефон.