Зона покриття
Шрифт:
Клай побачив, що багато заражених фонерів зібралося довкола автобуса. Схоже, їх притягувало світло фар.
Клай зістрибнув з автомата (цього разу від падіння Деніз урятував Ден Гартвік) і схопив лома. Швидко вилізши назад, він розтрощив вікно, через яке дивився.
— Джордане! — на повний голос закричав він. — Заходь ззаду! Біжи на той бік!
Джордан підвів голову на голос Клая і перечепився через щось — ногу, руку чи, може, шию. Поки він підводився, з темряви, що дихала, матеріалізувалася рука і вхопила його за горло.
— Господи, тільки не це, — прошепотів Том.
Джордан різко рвонув уперед, наче захисник, що хоче вирвати м'яча у гравця команди-суперника, відштовхнувся ногами і вирвався з мертвої хватки. Спотикаючись, він рушив далі. Клай бачив, як широко розкриті його очі та як важко здіймаються груди. Коли Джордан наблизився до Кашвакамак-холу, Клай почув схлипування: хлопчик робив глибокі вдихи.
«Нічого не вийде, — подумав Клай. — Він не зможе. Але ж він уже так близько, так близько».
Проте Джордан зміг. Двоє фонерів, що непевним кроком брели уздовж стіни, коли він промчав повз них і завернув за ріг будівлі, не звернули на нього уваги. Четверо його друзів миттю зіскочили з перевернутого автомата і під проводом Деніз та її живота, як група підтримки, побігли через весь хол.
— Джордане! — закричала Деніз, спинаючись навшпиньки й знову опускаючись. — Джордане, Джорді, ти там? Заради всього святого, хлопчику, скажи, що ти там!
— Я... — він шумно втягнув у себе повітря, — тут. — Знову вдих. Клай, наче крізь туман, чув сміх Тома і відчував, як той колотить його по спині. — Ніколи 6 не подумав... — Хуууу-уууух! — ...що бігти по людях так... важко.
— Ти взагалі чим думав, коли це зробив? — нагримав на нього Клай. Він дорого б віддав за те, щоб стиснути малого в обіймах, добряче потрусити, а потім знову розцілувати нерозумного відчайдуха. Але він навіть не бачив хлопця. — Я ж сказав під'їхати поближче до них, а не на них!
— Я зробив це... Хууу-ух!.. .за Директора! — У голосі Джордана, крім браку дихання, вчувався виклик. — Вони вбили Директора. Вони та їхній Лахмітник. Вони та їхній тупий Президент Гарварда. Я змушу їх за це заплатити. Я хочу, щоб він заплатив.
— Чому ти так забарився? — спитала Деніз. — Ми так довго чекали!
— Вони не всі сплять, бродять дюжинами, — відповів Джордан. — А може, й сотнями. Хай там що з ними коїться поганого... чи доброго... чи просто зміни відбуваються... це дуже швидко поширюється. Вони розбрелися по всіх усюдах, ходять, наче остаточно заблукали в лісі. Мені доводилося змінювати маршрут, щоб не потрапити їм на очі. І до автобуса я підібрався з боку центральної вулиці. А потім... — Він видихнув із себе повітря, сміючись. — Він не хотів заводитися! Можете собі уявити? Я крутив ключ туди-сюди, але, крім клацання, нічого не чув. Я ледь не збожеволів, але потім опанував себе. Бо знав, що Директора б це дуже засмутило.
— Ох, Джорді... — видихнув Том.
— А знаєте, чому він не заводився? Я мусив пристебнути пасок безпеки. На пасажирських місцях вони не потрібні, але автобус не заведеться, якщо водій не пристебне свого паска. Мені шкода, що це забрало так багато часу, але все-таки я тут.
— І ми можемо припустити, що відділення для багажу не було порожнє? — спитав Ден.
— У цьому можете навіть не сумніватися. Воно напхом напхане штуками, схожими на червону цеглу. Їх там незліченна кількість. — Дихання Джордана вже прийшло у норму. — Вони накриті ковдрою. Зверху лежить мобільник. Рей прив'язав його до двох цеглинок за допомогою еластичного шнурка. Телефон увімкнений, і в ньому є порт для підключення до комп'ютера і передачі даних, наприклад факсом. Шнур живлення йде під цеглинки. Я сам не бачив, але голову даю на відсіч, що детонатор усередині. — Він знову глибоко вдихнув повітря. — А на дисплеї телефону були риски. Три риски сигналу.
Клай кивнув. Він не помилився. Вважалося, що Кашвакамак — мертва зона мобільного зв'язку, що починається якраз за бічною дорогою, яка веде на ярмарок північних округів. Фонери дістали цю інформацію з голів деяких нормальних і скористалися нею. Графіті «Кашвак=Без-Моб» поширилися, як віспа. Але чи намагався хто-небудь із фонерів хоч раз скористатися мобільним телефоном на ярмарковому майданчику? Авжеж, ні. Навіщо їм це? Телепатам телефони не потрібні. А коли ти член великої зграї — частинка цілого, — телефон двічі не потрібен, якщо тільки таке може бути.
Але на цьому невеликому п'ятачку стільникові телефони все ж працювали і чому? Бо тут працювали робочі — ось чому. Робітники компанії під назвою «Розважальна корпорація Нової Англії». А у двадцять першому столітті робочим, що займалися спорудженням павільйонів (для рок-концертів, турів зірок і кінозйомок), потрібен був мобільний зв'язок, особливо у віддалених від цивілізації місцях, де стаціонарних телефонів як кіт наплакав. А як бути, коли немає веж-ретрансляторів, що передають сигнал? Це не проблема. Вони користуються піратським методом встановлення програмного забезпечення і привозять власне обладнання. Незаконно? Ще б пак, але, судячи з тих трьох рисок на дисплеї, про які повідомив Джордан, дієво. А оскільки живляться ці ретранслятори від батарей, то обладнання досі працює. Його встановили на найвищій точці ярмарку.
На верхівці парашутної вишки.
Ден знову перейшов через увесь зал, заліз на автомат і визирнув у вікно.
— Троє оточили автобус, — доповів він. — Перед фарами четверо. Збоку здається, ніби всередині ховається якась поп-зірка першої величини. Ті, на яких вони стоять, мабуть, вже розчавлені. — Він повернувся до Клая і кивком голови показав на брудну «Моторолу», котру Клай уже тримав у руці. — Кращого моменту, щоб це зробити, годі й чекати, бо поки ви роздумуєте, один із них вирішить залізти в той клятий автобус і відігнати його подалі.
— Мені слід було заглушити двигун, але я подумав, що фари погаснуть, якщо це зробити, — виправдовувався Джордан. — А мені потрібне було світло, щоб їх бачити.
— Усе гаразд, Джордане, — відповів Клай. — Нічого страшного. Зараз я... — Але в кишені, з якої він витяг «Моторолу», не було нічого. Клаптик паперу з телефонним номером зник.
Клай із Томом шукали на підлозі, гарячково нишпорячи всюди, а Ден, стоячи на перевернутому автоматі, із сумом у голосі доповідав, що ось уже перший фонер заліз у автобус, коли Деніз заволала: «Годі! ЗАМОВКНИ!»