Зорі падають в серпні
Шрифт:
— Я оце прийшов до вас, Олексо Петровичу, з пропозицією. Справи такі, що вночі в Гамбургу будуть або наші або американці. А може, фронт зупиниться в місті, і ви з Юрком залишитесь у німців, а нас визволять. Щоб не розгубитися, приходьте до мене. Воно разом якось певніше. І потім — ми на східній околиці, а ви — на західній. А що як раптом і справді дійдуть наші до Гамбурга, зав'яжуть вуличні бої і фронт нас роз'єднає? Знову вас із Юрком десь поженуть.
— Гнати вже немає куди, із заходу союзники жмуть.
Юрко дивився на Олексу Петровича і думав: «Якщо відмовиться, сам піду в табір до дяді Андрія».
— Підемо? — спитав Олекса Петрович Юрка.
— Аякже! — вигукнув хлопець.
Але в той вечір
Англійці та американці входили в Гамбург без бою. Пізнього ранку по вузьких, захаращених камінням вулицях посунули великі й незграбні коробки танків, броньовиків. У відкритих «віллісах» та «доджах» сиділи рослі випещені солдати, одягнені в жовтуваті військові костюми, і як тільки колона проходила, на перехрестях вулиць залишалися полісмени з масивними гумовими палицями.
Майор Браун — американський уповноважений в справах репатріації — прибув до інтернату в обідню пору. В розкриту браму беззвучно вкотився світлий відкритий лімузин, за рулем якого, поблискуючи очима і сніжно-білими зубами, сидів негр. Велетенського зросту, він закривав своїми плечима всю широчінь машини, і за його спиною майор Браун залишався непомітним. Поруч з майором сидів рожевощокий білобрисий лейтенант Кроунті.
Не виходячи з машини, майор викликав начальника інтернату, вихователів і, поговоривши з ними кілька хвилин, поїхав, наказавши підтримувати в інтернаті строгий порядок.
І потекло життя так, наче ніхто й не приходив у Гамбург, наче й не зробилося в світі нічого. Той же жовтий чотирикутник подвір'я, ті ж самісінькі обличчя фрейлен Бірке і начальника, Олекси Петровича і Оси — все те ж самісіньке.
Містер Хелл Кемпбел прилетів до Гамбурга на світанку спеціальним літаком. З майором Брауном він був знайомий з дитинства. Вони разом кінчали коледж, а потім і університет в Чікаго, і товстенький випещений Гіві Браун заздрив кмітливому Хеллу, який і в науці і в спорті завжди його випереджав. Це не завадило їм залишитись друзями і тепер, коли Хелл вже десяток років працював у бюро федеральної розвідки.
Того ранку він, влетівши до спальні свого друга, безцеремонно, не знявши дорожнього плаща, сів на його ліжко і довго розповідав Брауну про Чікаго. Згадали також своїх університетських друзів, поспівчували тим, хто тепер десь на Кріті «пил кусає» або відправився в Атлантику годувати риб, і тільки після цього гість пішов до ванної.
Майор Браун знав, що Хелл заради звичайних візитів не їздить, і нараз пригадав усі свої дії на європейському континенті — чи не було якої помилки? Ні, він був чистий перед своїм урядом: сорок тисяч росіян, поляків, чехів успішно відновлюють три важливих оборонних заводи під його безпосереднім і вмілим керуванням! О-кей! Мйора Брауна зможуть похвалити в сенаті! Старий дружище Хелл, мабуть, допоможе йому підсилити свою репутацію. Але за чим він приїхав, цей тигр з лисячим носом?
Вимившись і поголившись, Хелл одягнув шовкову смугасту піжаму і з портфелем у руці та сигарою в зубах знову з'явився в спальні.
— Ол-райт, Гіві, ти мені зможеш дати ключ від свого кабінету? — з кривою посмішкою запитав він, закинувши ногу за ногу і притулившись до одвірка.
— Ну, звичайно! Хіба ми коли не довіряли один одному?
— Час міняється, Гіві, — Хелл стежив за щойно випущеним димом, — Європа зовсім перевернулась завдяки неспокійним російським хлопцям. Не знаю, чи були вони в тебе? — Він підняв високо брову і, не повертаючи голови, зиркнув на Брауна.
—
— Це достойні противники. Щоб з ними боротися, треба постійно думати, рішуче діяти і не спати до такої пізньої пори, як це дозволяють собі деякі співробітники військової адміністрації. — Хелл посміхнувся і ляснув Брауна по спині. — Я, брат, вже й не пам'ятаю, коли спав отак, як ти.
— Ти, певне, успішно робиш гроші?
— Усі ми по змозі робимо гроші, кожен на свій лад. Ти начальствуєш над табором і спокійно собі спиш до дев'ятої години ранку, а я мушу винайти унікальний метод, щоб завербувати до нашої агентури самого Іллю Муром-ця — є, здається, такий герой у росіян? Мені сказали у Федеральному бюро, щоб я і в Штати не повертався, не виконавши цього завдання. Треба нам тут разом щось придумати, Гіві.
— Що ти придумаєш? Вони всі аж ревуть додому. Це важка штука — вербувати росіян.
— Нам би спільників серед них знайти, воно одразу стало б веселіше.
— Спільників… — майор Браун підвівся і сів. — Ти кажеш, спільників? — склавши руки рупором, він крикнув — Лейтенант Кроунті! До мене!
Лейтенант влетів до кімнати, виструнчився біля порога:
— Я слухаю!
— Кроунті, ви щось мені говорили про вчителя інтернату Юрського. Він обіцяв вам якісь послуги… Ану, привезіть його сюди!
— Слухаю, — лейтенант вийшов.
— А хто такий Юрський? — спитав Хелл.
— Вчитель з Росії. Та він ось зараз приїде, подивимось, що це за птиця, бо я його й сам не знаю.
— Мені просто дивно, який ти безтурботний, Гіві! — Хелл пройшовся по кімнаті, ступаючи м'яко, наче найбільше стежив за тим, щоб не скрипнула мостина. — Ти — представник Сполучених Штатів, треба кожної хвилини пам'ятати це. Не просто Браун, не просто майор, а саме державний представник. Значить, ти мусиш все знати, ти повинен шукати людей, які б стали нам у пригоді, яких можна купити за гроші чи за що завгодно. А в тебе настрої такі, наче ти зібрався на Бродвей купувати собі капелюха. Ти подумай тільки: у нас стільки ворогів, нам якраз дуже важко спростувати авторитет росіян. Але ми мусимо це робити якими завгодно шляхами, якщо ми вважаємо себе за янкі. Проти нас виходять на демонстрації, в Скандінавії і в Англії, в Греції і в Італії, в Азії і навіть в Канаді нам кричать: «Янкі, додому!» І якби всі були отакі безтурботні, як ти, всі оці азіати, сканди, малайці — всі б від демонстрацій перейшли до чогось гіршого для нас. Не можна так, Гіві. Ти навіть тих, хто сам хоче працювати на нас, не знаєш. Через вашу вайлуватість я й змушений був лишити роботу в бюро і летіти сюди.
Майор Браун знав про роботу Хелла, знав, що робота ця приносить йому неабиякий зиск. Деякий час Хелл завідував навіть одним з відділів Федерального бюро розслідувань. Він організовував і керував агентурою ФБР на Балканах, він об'їздив увесь світ, оцей худорлявий, жилавий пройдисвіт, і сюди приїхав не даремно. Але питати Хелла, чого саме він прибув сюди, Браун не наважувався і тільки мовчки вислуховував його звинувачення.
— Носити погони майора і керувати табором ти зміг би, не маючи й університетської освіти, — продовжував Хелл сердито. — Ті часи, коли ми могли спокійно жити за об'ємистими кишенями батьків, давно минули. Зараз нас одділяє від них океан, а від росіян — Ельба, це варто пам'ятати! З твоїх табірників треба було підготувати своїх агентів. Особливо з росіян. Для цього тебе й тримали тут, в англійській зоні, я сподівався, що ти зробиш кар'єру, а ти тільки розтовстів ще більше. Ну, а раз я тебе рекомендував на цю посаду, то мене тепер і взяли за комір, мусив сам тепер їхати, щоб довести справу до кінця.