100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки

Андрухович Юрий Игоревич

Думаю, що той божевільний маяк якось підсвідомо пов’язаний з більярдними кулями, а от згадану базу даних приніс мені не листоноша, а колишній офіцер СБУ. Цьому бійцю невидимого фронту я заплатив три сотні зелених президентів за п’ять діб стеження за приватним життям Пальмочки. Колишній есбеушник чесно відробив двох франклінів і двох грантів, зафіксувавши шість контактів М_арі з особами чоловічої статі. З мордами, явно не придатними ні до чого за межами класичного злягання. Серед шести морд пінкертон упізнав одного бандитоїда (дрібний рекет, п’ята «беха», дружина — колишня трасова), двох торчків і гарненького до блакиті учня меблевого коледжу (у перекладі на совсайз — петеушника). Ще два контакти, через темряву і відсутність спецтехніки, залишилися такими ж невпізнаними, як ті летючі тарілки, що вигребли з теплого ліжечка сеструньку агента Малдера.

«Прошмандовка», — підбив підсумок есбеушник, забрав бабло і випарувався. Після його випаровування я усвідомив дві речі: 1) сімнадцятилітні жінки тяжіють до напруженого заповнення порожнечі; 2) поверхневий морфологічний аналіз слова «прошмандовка» приводить до висновку, що коренем у ньому є слово «манда». Саме так я назвав ще один свій злісний шедеврик, навіяний нічною примарою блудної М_арі. От він:

Ти — лічниця. На білих твоїх  поверхах плаче хвостик сухого болючого  знаку, коридорами бродить  фужер-неборак з

пилотяжним лицем пси(діа)тра-маньяка. Він тече до палати, де стіни із м’язів і снів, він подряпини знає, усіх паразитів знаходить, він несе до підвалів, до вимерлих  днів невідбутих оргазмів обсмоктані коди. Знає він ту палату, де довго  дрочитиме М_арь, знає він коридор, по якому пиздує коляска, і напругу, яка вже пішла, і розвіяний злістю кумар, і запінених фалосів жадібну маску. Ти — лічниця, і в ліфті твоєму зірвався канат, і кабіна летить з пасажиркою  в дертому топі чи то в прірву, чи то в намальований Ад, чи в малесенький прищ, що нахабно з’явився на жопі.

«Прищ» викликав у М_арі гострий приступ агресії. Вона намагалася дістати п’ятою моє підборіддя (незграбно і безуспішно) і повертала подарунки (ті, які дешевші) з криками: «Пшел на хуй, свин». Її молодший братисько назвав мене кінченим клоуном і замкнувся. Напруженість істерик мене спантеличила. Пізніше відкрилося, що я потрапив у «десятку» з цим «пилотяжним пси(діа)тром». Інтуїція, маха-бляха.

Одним з «неопізнаних об’єктів» згаданого п’ятиденного стеження був реальний дитячий лікар-психіатр, вкрадливий аматор юних інтелектуалок, ревний наслідувач Фрейда, Юнга і народної цілительки баби Наталі. Баба регулярно постачала дитячому психіатрові якийсь трав’яний крем. Чи то викопний лубрикатор, чи той засіб для знаходження членом твердості (шляхом утирання засобу в авангардну його (члена) частину) [11] . Незважаючи на свою вищу медичну освіту, вкрадливий секс-аматор щиро вірив, що цілющо-піднімальний засіб рятує також від триперу і хламідіозу. Від цього крему в М_арі почалося подразнення слизової. Таке сильне, що їй довелося лягти до лікарні. Я виявився, у деякому плані, пророком. Лікарі знайшли в неї ще з десяток болячок. Кармічний ліфт зірвало конкретно, і Пальмочка занудьгувала. Новий рік вона провела в диспансері. Місто сонно занурилося у січневу відлигу. Наближалося Різдво; палата, де лежала роздратована кремом ельфійка, спорожніла.

11

М_арь розповідала про крем анекдот: ніби вони з психіатром назвали його «Три богатиря» (три — дієслово).

У лікарню до неї ходило чимало народу. В основному, компанії дуплоїдів з інтернет-клубу, де в М_арі були халявна брама до інших світів. Дуплоїди приносили липкий лептоп і смішили дівчину приколами, знайденими у світах з нездоровим апгрейдом. Від лептопа смерділо мертвою спермою. Імовірно, хтось з дуплоїдів зловживав порносайтами, лежачи з лептопом на пузі. Психіатр паралельно привозив своїй жертві фрукти, жіночі журнали і зілля баби Наталі. Він дивився на ельфійку смутними очима імпотента-початківця і видавав бадьорі приколи. Ельфійка його матюкала і дражнила ретельно продуманою оголеністю.

У лікарні в М_арі почалися приступи графоманії. Пальмочка завела величезний блокнот, що за кілька ночей списала «першим розділом» об’ємного роману без назви. Починався він докладним переліком глюків і снів недолітки, обколеної седативними, димедролом і медазепамом.

Враження від «першого розділу» у мене склалося двояке. З одного боку, прочитане нагадувало вільний порнолатричний переказ повістей Кафки. Переказ, уведений енним пунктом у повістку лікарняної оргії, де санітари по черзі пердолять юну повістярку. Неспішно. Багаторазово. Переважно в анус. У тексті прощупувався пізнаваний ритм. Фіксований автором за допомогою ком і трикрапок. З іншого боку, від переказу виразно віяло свіжістю. Якимсь ранковим відчуттям світу. Відчуттям, особисто мною давно втраченим. Від ностальгії за свіжістю народився такий от ноктюрн, у якому були рядки:

і вдихати крізь твоє молоко дим латунний кальяну.

М_арі сподобалося про «дим латунний». Я притарабанив кальян до неї в лікарню. Заправлений яблучно-тютюновою сумішшю, він весело димів весь вечір. Сріблястий кальян ми установили поруч зі сріблястою крапельницею. Завдяки офігенній сріблястості вони здавалися близько родинними приладами. Ми навіть спробували покурити через крапельницю, але з цього нічого не вийшло.

Потім прийшла чергова медсестра Мар’яна. Молода тіл(ур)ка з охуєнно товстими щиколотками й припухлим обличчям. Ми спробували її спокусити і кинути в безодню розпусти, але з цього теж нічого не вийшло. Медсестра Мар’яна була неприступна, як скіфська баба в степах під Мелітополем. Її близько посаджені очі дивилися крізь нас. Крізь заклично розведені коліна М_арі, крізь її напіврозкриті повні губи, крізь її ніжний животик. Крізь усіх. Так сумно. Можливо, ми просто провтикали з тривалістю облоги. Адже ми з М_ар’єю — зодіакальні Близнюки. Нам впадло довго долбасити в одну крапку. Навіть якщо ця крапка віддалено нагадує одне з обличь бренду Chanel.

Це був наш найбільш екстремальний вечір. М_арь довела, що не даремно дивилася порнуху в інтернет-клубах. Якби скіфська баба Мар’яна знала, яка світла міць пройшла тоді повз її сільське тіло, вона б повісилася у своєму свинарнику. Цей вечір назавжди залишився зі мною. Плюс чотири фотки голої відтраханої М_арі в секретному фотоальбомі.

Туман недомовленості (недовтиканості?) затягує продовження цієї історії. М_арь пішла в сіро-зелену напівтемряву більярдних клубів і пивних підвальчиків. Розчинилася. Одні кажуть, що вона стала лесбі і виїхала з подружкою-моделлю в Німеччину. Інші переконували мене, що вона вийшла заміж за одеського бізнесмена Стаса і відправилася до теплого моря на сріблястому «infinite». Треті показують фатальне місце на трасі, де вона заробляла на червоний кабріолет і де тачка п’яного нардепа припинила її існування. Четверті взагалі гонять пургу, і маленьке звірятко загортає в неї (пургу) шоколад.

Я знаю тільки те, що королеві Німродель, не призначено було побачити Море. Що в Білих Горах кохану Емроса Великого чекала засідка слуг Темного Владаря. Що всі її бодігарди загинули у нерівній битві. Я знаю тільки цю частину правди про Німродель, і мені не хочеться дізнаватися далі.

Сергій ЖАДАН

ДИНАМО ХАРКІВ

Рання мудрість, наче рання вагітність, — легко дається, легко забувається. Наприкінці дев’яностих у Харкові жили дві сестри. Знімали кімнату в азербайджанця, якого звали Гєна. Всі думали, що вони живуть утрьох, але це не так, оскільки Гєна був гомосексуалістом, що серед азербайджанців трапляється вкрай рідко, з огляду на складну історію

та релігійні особливості регіону. Сестер він називав Зіта і Гіта. Відрізняв він їх за волоссям — у Зіти воно було довге, у Гіти — коротке. І ось коханець Гєни, тренер динамівського басейну, пробив сестрам абонемент, один на двох. І вони почали ходити в басейн по черзі. Як і слід було чекати, старша сестра тут-таки встигла тренера-гея полюбити. Але і Гіта теж встигла. І ось вийшов такий собі любовний чотирикутник. Чи варто говорити, що стосунки розвивались слабо. Тоді сестри порадились і вирішили — хай переможе сильніша. І почали по черзі привертати до себе увагу тренера. Але фішка була в тому, що старша з сестер плавати не вміла, натомість молодша — плавала добре і охоче цим користалась. Тренер, натомість, стояв, обіпершись на фанерні щити з рекламою олімпійського комітету, й замріяно дивився на дитячі голови в гумових шапочках. Старша сестра довго не могла зрозуміти, чому той не звертає на неї належної уваги. Спочатку вона ображалась, потім демонстративно його ігнорувала, потім відчайдушно намагалась забути, і все це, тримаючись за буйки. І тут до неї дійшло, що насправді тренер її просто не бачить зі свого поста, оскільки вона, на відміну від своєї сестри, тримається так близько від бортика, що її не видно. І тоді вона зважилась на відчайдушний крок, як справжня закохана. Відпустила троси і канати й відштовхнулась ногами від кахляної стінки. Ну і відразу ж пішла на дно. Тренер це помітив, проте врятувати її не встиг, з тієї простої причини, що коли вона плавала, він, як записано було в протоколі, «порушував техніку безпеки та статут олімпійського комітету», інакше кажучи, — дрочив. І кинутись ось так просто у хлоровану воду не наважився. Ховали Зіту всім спорттовариством. А тренера звільнили. До того ж у нього почались проблеми в особистому житті, внаслідок психологічного стресу. Він пішов до психіатра. Розповів йому все — і про басейн, і про порушення техніки безпеки.

«Навіть не знаю, від чого вас лікувати», — зізнався лікар. Там-таки, у психіатра, тренер познайомився з дивним пацієнтом — художником-оформлювачем, який належав до постійних клієнтів і якого психіатр старанно оминав. Художник розповів йому свою історію. Пару місяців тому він познайомився з жінкою. Було їй років тридцять, виглядала вона ефектно, хоча поводилась стримано. Виявилось, що працює вона в протестантській школі, менеджером із зв’язків з громадськістю. Художник відразу ж підкотився до неї і запропонував зустрітись, тиснучи на всілякі християнські почуття, зокрема на почуття всепрощення. Менеджерка його відшила. Художник подумав, що таку жінку потрібно здивувати ефектним вчинком. Пішов додому і спробував отруїтись газом. Сусіди викликали аварійну службу і — помилково — пожежників. Пожежники залили два поверхи водою і з почуттям всепрощення поїхали додому. Прийшли представники жеку і почали вимагати, аби художник оплатив ремонт. Хтось порадив йому звернутись до психіатра і спробувати вибити в нього довідку, котра би підтверджувала, що газом він народ труїв у стані психічного афекту і без злого умислу. Тепер лікар переховувався від нього, і в приймальні збирались довгі черги. Зрештою, художник знову пішов до менеджерки, вирішивши тиснути на почуття соціальної справедливості. Протестанти прийняли його як блудного сина і замовили йому велике панно в спортивному залі своєї школи. Художник замовлення охоче прийняв і з ходу спробував підкотитись до менеджерки із зв’язків з громадськістю, підстерігши її в робочому кабінеті і заваливши прямо на прийняті факси. Менеджерка його гнівно виштовхала і порадила зайнятись суспільно корисною роботою на благо Господа нашого. Більше того, зневажений митець почав помічати, що його кохана має якісь дивні стосунки з отцем-настоятелем — старим добрим пастором, котрому було вже років сімдесят і котрого в церкву привозили в інвалідному візку. Тоді художник вирішив натиснути на морально-вольові якості і знову завалився в кабінет до менеджерки. Та розплакалась, сказала, що це трагедія всього її життя, що вона сама усвідомлює всю двозначність свого становища і почуває себе як Марія Магдалина — не більше, не менше, і що горіти їй, в результаті, в геєні вогняній, але вона любить старого і просить залишити її в спокої. Художник спробував знову її завалити, але вона заїхала йому коліном у живіт, і він змушений був повернутись до виконання безпосередніх обов’язків. Таку жінку потрібно здивувати парадоксальністю мислення, подумав він. І взявся до роботи. Згідно із загальною ідеєю, на панно художник мав зобразити алегоричні фігури, котрі з Божою поміччю мусили б пропагувати здоровий спосіб життя — без сексу та наркотиків. Але після сварки в кабінеті менеджерки художник вирішив тиснути на почуття розкаяння, тож зобразив серед тренажерів стилізовану під роботи старих італійців сцену розп’яття. Ісус на панно був схожий на гімнаста, що крутиться на турніку. Марія з учнями нагадували членів журі, котрі стояли збоку і підраховували отримані спортсменом бали. В куточку, самотній і всіма забутий, у чомусь, подібному на інвалідний візок, сидів Юда, схожий на старого гімнаста, котрий свого часу перебрав із транками і не пройшов допінг-контролю. Небо над Голготою було підсвічене жовто-зелено-червоними растафаріанськими відблисками, що за задумом художника мало символізувати триєдність Божого начала. Менеджерка, побачивши роботу, вирішила судитись і викликала адвоката. А отець-настоятель помер за пару днів від застуди, так і не побачивши нового панно. Ховали його всією школою. На поминках художник напився і полемізував зі святими отцями про Святу Трійцю. Адвокат — жіночка років сорока, з чіткими поглядами на життя і кривавими нігтями, — пішла до спортзалу і довго розглядала панно. Сказала, що їй подобається домінування зеленого.

Там, у спортзалі, її й знайшов один із учнів школи, Стасік, який випас її ще на цвинтарі, а тепер усе намагався до неї підкотитись і про щось розпитати. Був це тихий, старанний учень — баскетболіст і мрійник, худий, з нервовим блиском в очах і гарячим жаром у серці. Одним словом, типовий баскетболіст. Вислідивши жінку, він, врешті, зважився і, непомітно зайшовши до залу, причинив за собою двері. Жінка відразу ж помітила його, проте зробила вигляд, що все гаразд. І далі розглядала панно. Він підійшов і, надзвичайно нервуючи, притиснувся до неї, а потім почав обережно і невміло стягувати з неї одяг. Спочатку стягнув шкіряний піджак, потім сорочку, потім довго розбирався з бюстгальтером, аж вона вся завелась. Ну що ж ти, думала, що за срань господня, але врешті йому це вдалось, бюстгальтер полетів на паркет, і лише тут вона повернулась і кинулась на нього, як левиця. Але кидатись уже не було на кого — Стасік свою порцію радості вже встиг отримати і тепер лише ніяково розводив руками. І ногами. Зі школи вони пішли разом. Жінка-адвокат просила на людях називати її тьотя Настя, примушувала робити різні жахливі речі й доручила йому розрулювати справи зі своїми дилерами. За кілька днів Стасік знав уже всіх доходяг міста, котрі постачали тьотю Настю наркотиками різного ступеня тяжкості. Стасік легко знаходив з ними спільну мову, лишався на кілька днів, як застава, доки тьотя Настя знаходила бабки, приходила за ним, чіпляла на шию повідець і вела до себе на квартиру — займатись жахливими речами. У себе вдома Стасік сказав усім, що в нього почалися семінари і що він з однокласниками займається хімією. По-своєму, це було правдою. Часом їх охоплювала дивна пристрасть і тривога. Одного разу тьотя Настя прищепила його наручниками до батареї, і вони цілу ніч цілувались, а коли вранці їй стало погано від випитого шампанського, вона побігла в туалет блювати, і ключ від наручників упав у воду і зник у бурхливих хвилях. Тьотя Настя перевела подих і повернулась назад, цілуватись. Три дні вона годувала його, прикутого до батареї, сухою китайською локшиною і подавала порожні пляшки з-під шампанського, аби він міг відлити. На третій день локшина закінчилась, і вони викликали слюсаря. Після цього тьотя Настя поїхала у відрядження, а Стасіка після уроків заловили кредитори і забрали в нього мобільник, ключі від квартири адвокатші та кишенькові гроші, котрі тьотя Настя залишила йому на шкільні сніданки. Стасік пішов за порадою до мами.