11/22/63
Шрифт:
Перед тим, як вирушати в минуле, я мусив би знайти хвилинку, щоб зателефонувати Гаррі Даннінгу та спитати, як звали його батька — це ж було так просто. Напевне я б так і зробив, аби не був цілком і повністю приголомшений тим, що показав мені Ел, і тим, що він мене попрохав зробити. «Проте, — подумав я, — чи аж так це вже важко?»Не потрібно бути Шерлоком Голмсом, щоб відшукати родину, де є діти з іменами Трой, Артур (на прізвисько Тугга), Еллен та Гаррі.
Збадьорений цією думкою, я спустився до готельного ресторану, де замовив собі рибну вечерю, до якої мені подали устриць і лобстера завбільшки ледь не з підвісний
Він виявився не таким. Той, що відірвався від свого заняття з полірування склянок заради того, щоб обслужити мене, був молодим, присадкуватим чоловіком з привітним, повновидим обличчям під плескатою стрижкою.
— Що я можу для вас зробити, приятелю?
Останнє слово припало мені до душі, і я завзято посміхнувся йому у відповідь.
— «Міллер Лайт».
Він подивився збентежено.
— Ніколи про таке не чув, але маю «Хай Лайф».
Авжеж, він і не міг чути про світле «Міллер»; його ж поки ще не винайшли [162] .
— І це чудово згодиться. Уявляєте, на секунду я зовсім забув, що перебуваю на Східному узбережжі.
— А звідки ви? — він скористався ключем, умить змахнув з пляшки корок і поставив переді мною склянку.
162
«Miller Lite» — світле низькокалорійне пиво, рецепт якого розробив 1967 року нью-йоркський біохімік Джозеф Овадес; «High Life» — пиво пльзенського типу, що випускається компанією «Міллер» з 1903 року.
— З Вісконсину, але якийсь час поживу тут, — мовив я притишеним голосом, хоча біля нас не було нікого. Мені гадалося, це надасть конфіденційності. — Нерухомість і все таке. Хочу трохи роздивитися навкруги.
Він з повагою кивнув і налив мені пива раніш, ніж я сам встиг це зробити.
— Щасти вам. Бачить Бог, нерухомості повно на продаж у цих місцях, і більшість її йде дешево. А сам я збираюся поїхати звідси. Наприкінці місяця. Попрямую до якогось іншого міста, де бодай хоч трохи менш упослідження, ніж тут.
— Воно й мені нездалося надто привітним, — мовив я, — але я гадав, що це просто такі манери янкі. Ми у нас у Вісконсині дружелюбніші, і щоби вам це зараз же довести, я куплю вам пива.
— Ніколи не вживаю алкоголю на роботі, проте я радо випив би кока-коли.
— То пригощайтеся.
— Щиро вам дякую. Вельми приємно зустріти джентльмена в такий млявий вечір.
Я дивився, як він робить собі колу, накачуючи в склянку сироп, додаючи туди содової, а потім мішаючи. Він зробив ковток й поплямкав губами.
— Полюбляю солодке. — Мене це не здивувало, з огляду на вже набуте ним черевце. — Оте про янкі, що ми буцімто недоброзичливі, повне лайно, до речі, — сказав він. — Я виріс у Форк Кенті, так це найпривітніше містечко з усіх, які вам тільки заманулося б відвідати. Авжеж, коли туди до нас, на північ, добираються туристи з Бостона чи Мейну, ми вітаємо їх цілунками. Я закінчив там училище барменів, а потім вирушив на південь шукати долі. Це місце здалося гарним для початку, і зарплатня непогана, але… — він озирнувся навкруги, не побачив нікого, але все одно теж притишив голос. — Хочете правду, Джексоне? Це місто смердить.
— Я розумію, про що ви кажете. Усі
— Ні, тут дещо більше. Озирніться навкруг. Що ви бачите?
Я зробив, як він хотів. У кутку сидів самотній парубок, виглядом схожий на комівояжера, пив віскі з лимонним соком, і більше не було нікого.
— Небагато, — мовив я.
— І отак цілий тиждень. Зарплатня добра, бо чайових тут нема. Пивнички в середмісті роблять успішний бізнес, а в нас трапляється трішки народу тільки ввечері у п’ятницю та в суботу, натомість в інші дні точно так, як зараз. Вся «каретна», тобто заможніша, публіка випиває в себе вдома, я так гадаю. — Далі він заговорив ще тихіше. Так і на шепіт перейде скоро. — Погане в нас тут літо було, приятелю дорогий. Місцеві намагаються тримати це якомога глибше під сподом — навіть преса ніц не обсмоктує, — але творилися тут доволі бридкі справи. Вбивства. Щонайменше півдюжини було замордовано. Дітей. Одного тільки недавно знайшли у Пустовищі. Патрик Гокстеттер його звали. Весь розкладений [163] .
163
Звідси й далі С. Кінг вплітає в сюжет колізії й героїв свого роману «Воно» (1986), основні події якого відбуваються в Деррі у 1957–1958 та 1983–1984 рр.
— Пустовище?
— Це отой прогній, що смугою тягнеться просто через центр міста. Ви певне бачили його, коли сюди підлітали.
Я приїхав машиною, але тим не менш зрозумів, про що він говорить. Очі бармена вибалушилися.
— Ви ж насправді не нерухомістю тут цікавитеся, правда?
— Не можу сказати, — відповів я. — Якщо хоч слово десь протече, мені доведеться шукати собі іншу роботу.
— Розумію, розумію, — він лигнув половину склянки своєї коли і придушив тильним боком долоні відрижку. — Але сподіваюся, що ви той, про кого я думаю. Вони б мусили замостити ту прокляту місцину. Що воно таке, смердюча вода та москіти, й більш нічого. Ви могли б цьому місту зробити послугу. Присолодити його бодай трішечки.
— Інших дітей теж там було знайдено? — спитав я. Існування тут серійного вбивці могло б великою мірою пояснити ту пригніченість, котру я відчував з того моменту, як перетнув межу цього міста.
— Не те, щоб я так знав, але люди кажуть, що кілька зниклих потрапили саме туди, бо саме там містяться великі насосні станції. Я чув, як люди говорили, що під Деррі так багато каналізаційних колекторів — більшість з них споруджені в часи Великої Депресії, — що ніхто не знає, де саме котрий з них міститься. А ви ж знаєте, що таке діти.
— Шукачі пригод.
Він схвально кивнув:
— Точно, як евершарпом [164] писане. Є люди, котрі кажуть, що то був якийсь волоцюга, котрий відтоді кудись звідси помандрував. Інші кажуть, що то був місцевий, котрий, щоб його не впізнали, виряджався, як клоун. Першу з жертв — то було минулого року, ще до мого приїзду, — так його знайшли на перехресті Вітчем й Джексон-стрит з начисто відірваною рукою. Денбро було його прізвище, Джордж Денбро. Бідний малюк. — Він кинув на мене значливий погляд. — І знайдено його було безпосередньо поряд з одним з тих стічних каналів. З отих, що скидають стоки у Пустовище.
164
«Eversharp» (вічногострий) — заснована 1913 року фірма, піонер у виробництві механічних олівців; була поглинута компанією «Паркер» наприкінці 1950-х рр.