Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
Шрифт:
– - Е, хлопче, на початку лiта помiдорiв не буває!
– - продавщиця, мабуть, гадала, що ми смiємося над нею.
– - Хвилинку, -- заїкаючись, попрохав я.
– - Нам треба ще раз вийти.
Надворi Бруно пробурчав:
– - Таке запропонував! Макарони без помiдорiв не пiдуть.
Що я мiг сказати? Ми вернулися в крамницю, i я запитав:
– - А чогось iншого у вас нема?
Продавщиця, мабуть, здогадалася, що нам треба:
– - Є консервованi помiдори у банках.
Ми були врятованi. Купили дванадцять банок
– - Ну, Цiттербаке, -- запитав мене Бруно, -- скоро варитимеш?
– - А чому саме я? Я не знаю, як варити макарони з помiдорами!
– закричав я.
Ми знову посперечались, але нiчого не вдiєш, обiд треба готувати. Мама варить макарони якось у водi. Я намагався пригадати, як саме.
– - Принеси води!
– - трохи подумавши, звелiв я. Ми висипали макарони в каструлю, налили туди трохи води i все це поставили на вогонь.
– - А помiдори?
Я знову мало не посварився з Бруно.
– - Ти не маєш нiякого уявлення про кулiнарiю!
– - крикнув я.
– Помiдори вкинемо наостанку.
Поки варилася повнiсiнька каструля макаронiв, ми тим часом пiшли пограти в бадмiнтон.
Десь за годину Бруно раптом закляк iз ракеткою в пiднятiй руцi.
– - Цiттербаке, щось смердить!
– - крикнув вiн. Я хотiв заперечити, але й сам вiдчув запах. Вiн долинав з кухнi. Ми прожогом кинулися туди. Каструля димувала й шипiла. Фунтiв зо два макаронiв здулися над каструлею i, мов довгi бiлi черев'яки, падали на плиту. Пiд каструлею теж лускотiло й шипiло. Ми перекинули каструлю над великою мискою, хотiли висипати макарони. Але висипалась тiльки частина. Решта макаронiв прикипiли до дна i не випадали. Ми втупилися в каструлю. Скидалося на те, що ми зварили купку вугiлля.
– - Може, вистачить тих, що висипалися?
– - стиха промовив Бруно. Висипалося чимало. Ми вишкребли каструлю i знову налили води. Бруно покуштував уцiлiлих макаронiв i вiдразу виплюнув, просто менi на черевик:
– - Ще зовсiм сирi, -- сказав вiн.
Ми поставили макарони доварюватись, а самi знову пiшли грати в бадмiнтон. Перегодом Бруно згадав;
– - Цiттербаке, а пiди поглянь, чи не закипiла вода.
– - А як дiзнатися, чи кипить?
– - запитав я.
– - Вдома ми кип'ятимо воду в чайнику. Коли кипить, чайник посвистує.
Велика каструля не свистiла. Бруно порадив менi встромити пальця в каструлю -- тодi, мовляв, буде видно, закипiло чи нi. Я пiшов на кухню i зробив так, як вiн порадив. В ту ж мить я закричав, вискочив надвiр i, мов навiжений, заходився дмухати на червоний ошпарений палець.
– - Отже, кипить. Все гаразд, -- нiби нiчого й не сталося, сказав Бруно. Я сiв на траву. Палець так болiв, що грати в бадмiнтон бiльше
Потiм ми досипали в каструлю ще макаронiв i варили їх зо двi години. Цього разу вони не пригорiли, а тiльки трохи розварилися.
– - Погано, -- сказав Бруно.
– - Та будемо вважати, що це суп iз макаронами.
Ми вiдкрили банки i висипали помiдори в каструлю.
– - А тепер покуштуй!
– - запропонував Бруно. Я взяв велику ложку i сьорбнув. Пiсля цього з пiвгодини я не мiг сказати й слова, так обпiк рота. Суп мав якийсь дивний присмак. Чогось йому бракувало.
– - Не солоний, -- пояснив Бруно. I справдi, суп треба посолити. Ми стали мiркувати, скiльки ж треба солi. Я гадав, що для двадцяти шести чоловiк вистачить чотирьох фунтiв. Бруно був iншої думки.
– - Трьох фунтiв вистачить, -- сказав вiн.
Ми висипали в каструлю три пачки солi i дали суповi поваритися ще з пiвгодини.
– - А тепер ти покуштуй, бо я не можу, -- запропонував я Бруно.
Вiн покуштував i вмить роззявив рота, нiби йому на зуб потрапив камiнець.
– - Води!
– - заволав вiн.
– - Рятуйте! Води!
Тiльки випивши з пiвкухля, вiн заговорив:
– - Мабуть, вистачило б пучки солi. А то...
Добре, що я обпiк рота i не мiг бiльше куштувати. I тут ми почули пiсню. Загiн вертався, спiваючи:
– - Ми хочемо їсти, їсти, їсти...
Швидко всi похапали тарiлки та ложки. Ми з Бруно мали роздавати обiд.
– - Ну, що там у вас?
– - поцiкавився Гаррi, витираючи ложку. Я не мав часу для розмов. Треба було викинути чорнi макарони. А Бруно тихо вiдповiв:
– - Та є дещо добреньке... Макарони з помiдорами.
Всi нетерпляче застукотiли ложками. Бруно став насилати макарони великим ополоником.
– - Якiсь вони не такi, вашi макарони, -- сказала котрась iз дiвчат.
– - Зате смачнi, -- вiдказав я.
Поки що нiхто не їв. Всi чекали на застiльну промову. Я сiв бiля дверей. Бруно вмостився поруч мене -- чому, не знаю.
Пiсля застiльної промови кожен зачерпнув по повнiй ложцi.
Тим часом я шепнув Бруно:
– - А чому ти не їси?
– - Менi й так погано, -- вiдповiв той.
Я знову:
– - Менi теж, я краще зовсiм не їстиму.
Раптом -- всi стали плюватись i кашляти. А Луїза зарепетувала:
– - Я отруїлась!
Ми кинулися до дверей. Хтось кинув нам услiд помiдора. Помiдор влучив Бруно в потилицю. Йому це зовсiм не дошкулило. А в мене щемiв обпечений палець i в ротi палало, мов у печi.
Тепер ми з Бруно сидимо на березi озера i ловимо рибу. А там нагорi дiвчатка швиденько готують манну кашу i малиновий сiк. З нами нiхто не розмовляв, бо ми завинили перед ними.
– - Нiчого, -- порушує мовчанку Бруно.
– - Впiймаємо кiлька рибин, засмажимо i обiйдемося без їхньої манки.
– - А хiба ми знаємо, як смажити рибу -- з кiстками чи без кiсток? Краще перестань.