Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
Шрифт:
Був чудовий сонячний день, а я чхав, i все приказував:
– - Тiльки тихiше, нежить, не зраджуй мене!
Увечерi тато спроквола зайшов до кiмнати. Замiсть привiтання вiн гучно чхнув:
– - У мене страшенна нежить, -- сказав вiн i протер хустинкою очi.
– - Болить голова, нiби от-от розпадеться.
Тато навiть не помiтив, що за вечерю я з'їв тiльки половину омлету. Я взагалi не полюбляю омлету, й тато завжди стежить, щоб я з'їдав усе до крихти. Пiсля вечерi вiн лiг на канапу.
Я запропонував:
– - Давай прогуляемося, тату. Воно ж добре при нежитi -- на свiжому повiтрi вiдразу стає легше.
Тато тiльки махнув рукою i затулився газетою. Мама розхвилювалася:
– - Тiльки не захворiй, Паулю. Так погано, коли ти хворiєш.
– - Облиш мене, -- простогнав тато, ковтаючи таблетки, якi я не встиг попити.
Я принiс термометр, але тато не схотiв мiряти температуру i сказав, щоб я не турбував його такими дурницями. Зрештою, вiн усе-таки помiряв температуру. Термометр показував тридцять сiм, точно на червонiй рисцi.
– - Завжди у мене тридцять шiсть, а тридцять сiм -- це вже висока температура, -- буркнув вiн i знову затулився газетою.
Потiм вiн одяг вовнянi шкарпетки i закутав собi шию хусткою.
– - У тебе й горло болить?
– - запитала мама.
Тато буркнув iз-за своєї газети:
– - Нi, але якось неприємно у ротi.
– - У мене теж!
– - вигукнув я.
– - Це вiд омлету.
Мама розсердилась. Ох, який це був довгий вечiр! Ми, чоловiки, лежали зайнятi нежиттю i наввипередки чхали. Коли говорити вiдверто, то тато чхав i стогнав бiльше, нiж я. Навiть увi снi я чув, як вiн чхає. Вранцi я зустрiв тата, коли вiн виходив iз ванни.
– - Пiдеш сьогоднi на роботу?
– - запитав я. Тато стояв перед дзеркалом i розглядав своє горло.
– - Мушу йти, Альфонсе, -- буркнув тато.
– - Хоч у мене гуде в головi, мов у цеху, але обов'язок є обов'язок. На мене чекає бригада.
– - Теж писатимеш контрольну з арифметики?
– - поцiкавився я.
– - Верзеш казна-що, -- здвигнув плечима тато, ковтаючи таблетку.
– - Еге ж, -- сказав я, i менi захотiлось якнайшвидше стати дорослим. Тодi легше буде терпiти нежить. I нiяких тобi контрольних з арифметики.
Як я зробив iз праски ракету
Це було за день до Нового року. Тато запросив у гостi всю свою бригаду. Вiн сидiв i мiркував, як приготувати крюшон[*]. Мама теж була заклопотана. Вона не знала, що їй одягти. [* Крюшон -- сумiш вина з ромом чи коньяком, готується iз свiжими фруктами.]
– - Як ти гадаєш, що менi краще вдягти: довге чорне плаття чи коротке темно-блакитне?
– - звернулася вона до тата.
Тато не мав часу на марнi розмови. Вiн тiльки промимрив:
– - Так, так, одягайся вже... Цукор, ананаси, а тодi поставити в холодильник...
Я знiчев'я сортував фейєрверки, якi збирався запалити ввечерi.
Мама щось прасувала на кухнi. Раптом вона почала проклинати праску. Тодi пiдiйшла до тата, що все ще роздумував над своїм крюшоном.
– - Паулю, зiпсувалася праска. Що робити? Я ж не одягну плаття...
Але тато був зайнятий своїм:
– - Крюшон смачний...
– - Крюшон, крюшон! Менi треба попрасувати чорне плаття!
– - не витримала мама.
Тато порадив:
– - Однеси до майстернi. Там її полагодять. Пiсля ананасiв вино...
Менi було невтямки, чого це мама не може обiйтися без плаття.
Я зайшов на кухню. Мама зiтхала:
– - Буде гарне свято. Прийдуть татовi товаришi, а я не зможу одягти плаття.
– - У тебе ж є лижнi штани!
– - сказав я.
– - Лижнi штани! Таке вигадаєш. Альфi! Менi треба плаття.
Мама була невтiшна, хоча у неї в шафi висiло чимало платтiв.
– - Гаразд, -- подумавши, сказав я.
– - Давай праску, несу її.
– - Велике спасибi, Альфi, але вже не треба. Завтра переддень Нового року i праску не встигнуть полагодити.
Раптом у мене виникла iдея.
– - Заспокойся, мамо. Я полагоджу праску сам. Гаррi, наш пiонервожатий, завжди говорить: "Кожен повинен умiти все робити сам".
Мама не дуже довiряла менi. Вона звернулася до тата:
– - Послухай, Альфi хоче полагодити праску. Як ти гадаєш, вiн зумiє?
Певно, тато не дочув, що сказала мама.
– - Так, так. Тiльки дайте менi нарештi спокiй. На п'ять пляшок вина три пляшки шампанського...
Мама дала менi праску, i я зачинився у своїй кiмнатi. Викрутив кiлька шурупiв i здивувався, коли побачив, що там усерединi. Досi я мав справу тiльки з кубиками та металевим конструктором. У порiвняннi з ними праска видалася менi дуже складною. Я покрутив викруткою тут i там. Потiм добряче струснув праску i насамкiнець зiгнув кiлька якихось дротинок. Коли все знову позакручував, то лишилося кiлька зайвих шурупiв, але праска була як праска. Я ввiмкнув штепселя в розетку. I зробив це дуже обережно. Ви ж знаєте, з електрикою не жартують. У прасцi щось зашипiло. Я зрадiв i вже хотiв побiгти до мами й сказати: "Все гаразд. Було маленьке пошкодження. Уже полагодив".
Не встиг я це продумати, як у прасцi знову зашипiло (цього разу дужче), здiйнявся голубий димок i почувся гидкий запах паленої гуми. Я миттю вимкнув праску i знову все повiдкручував. Усерединi трохи почорнiло. Цього разу я стiльки крутив, сiпав, тис, i гнув, що в прасцi все стало нерухоме. Ввiмкнув i навiть не зашипiло. Я поклав її -- хай полежить пiвгодини, а сам тим часом почитав. "Може, вона прохолоне, -- подумав я, -- i сама собою полагодиться". Мама постукала i спитала, як справи.
– - Ще трохи, -- вiдповiв я.
– - Хвилинку i сюрприз буде готовий!
Насправдi ж я не знав, що робити далi. Хотiв уже вийти i сказати, що з мого лагодження нiчого не вийшло, коли це раптом згадав про фейєрверки. Вставлю в праску штук три чи чотири, як ракетний заряд, вони нагрiють її i можна буде прасувати. Я пожертвував трьома iз своїх п'яти фейєрверкiв -- уставив їх у праску. Це було не легко!
– - Тепер можна заходити. Ой, як здивує вас, мамо й тату, мiй винахiд!
Мама недовiрливо подивилася на мене.
– - Давай плаття, -- сказав я. Але мама вирiшила перевiрити мою роботу на фартусi. Вона хотiла ввiмкнути праску, а я сказав: