Альтернативна еволюція
Шрифт:
Що я міг сказати Симонові, який добре знав юдейський закон та пророків? Мені не треба було доказів, бо все можна прочитати в небесних очах мого Друга і Брата, Народженого Зоряним Небом.
Проте, повагавшись, Симон, захотів познайомитися з Івасем. Одного дня, коли на морі гримів шторм, вони зустрілися. Між хмарами лютували полум’яні перуни, вирували пінисті хвилі, грізно гупав у скелі прибій, а Івась, сміючись весело і дружньо, дивився в нахмурене обличчя мого побратима.
— Чому засмутився,
— Це ти сказав йому про корсарське наймення?
— Я не розповідав. Він сам якось знає…
— Я все знаю про тебе, Симон-Петро, — спокійно промовив Він. — Ти, справді, Камінь. І я на тобі почну будувати свою Оселю. Та жаль, що навіть Камінь на землі розтріскається на шмаття, і підеш ти туди, куди сам не захочеш…
— Не розумію, що мовиш, Дитя, — суворо сказав Симон.
— Настане пора — зрозумієш.
— Ти переконав мого побратима Андрія, що твій Вітець — Бог! Ти ще дитя. Чим доведеш, що це — правда?
— Правдивий дух бачить Правду, — зітхнув Івась. — Що я можу ще сказати тобі, Симоне? Може, ти хочеш чуда?
— О так! — скрикнув Симон.
— І ти тоді повіриш, що я — Син Бога?
— Повірю!
Івась повернувся обличчям до моря і вийшов на скелю. Піднявши руки до неба, зненацька огорнувся сліпучим вогняним кільцем. Потім його полум’яна постать попливла понад хвилями, ніби якесь казкове видиво. Понад гупанням прибою в просторі прокотилися урочисті слова:
— Се є мій улюблений Син. Слухайте Його.
Симон зблід, затремтів і впав на коліна. Затуливши долонями обличчя, він судорожно промовляв:
— Господь мій і Бог мій! Віднині я твій… Не карай, помилуй раба твого…
Коли Симон розплющив очі, Івась уже стояв біля нього і, поклавши руку на чоло побратима, печально сказав:
— Як легко ти міняєшся, Петре! Я ж казав тобі, що камінь теж може тріснути і перетворитися в сипучий пісок. Бійся цього. Ти захотів чуда? Блаженні ті, що прагнуть Правди. Лише Правда дає свободу!..
— Про яку свободу ти кажеш, Господи? — схлипнув Симон. — Ми в рабстві, а ти кожної миті можеш звільнитися. Я ж бачив своїми очима, що ти можеш…
— Я не маю свободи, доки ви її не здобудете, — сказав Івась. — Проте ти кажеш слушні слова. Щоб я міг виконати волю Тата Небесного, допоможете мені. Нам слід втекти з рабства і дістатися Юдеї…
— Наказуй. Зроблю все, що волієш. Віднині я навіки з тобою, мій Бог і Господь…
В наступні дні план втечі було розроблено до найменших подробиць. В одну з грозових ночей ми вийшли на невеликому вітрильнику в бурхливе море. Крім Івася, на борту була його мама, Симон, я і Йосип, літній тесля з Назарета.
Буря кидала посудину по гребенях бурунів, мов соломинку. Йосип тихенько скрикував, але, тамуючи страх, тихенько
— Володарю мій, він хто?
— Буде моїм земним татом, — мовив Івась. — Він знає все, що треба. Ми з мамою житимемо в нього…
— А твої супутники? Вони залишаться в рабстві?
— Втечуть тієї ж ночі. Повернуться до Борисфена.
— А ми з Андрієм?
— Знаєте, де я. Проте живіть, ніби ми й не стрічалися. Коли прийде вість від Тата Небесного, я дам знати.
— Чому не можемо жити разом? — скрикнув Симон. — Станемо твоїм захистом, не допустимо й пилинці впасти на тебе…
— Ось цього й не треба, — ласкаво засміялася Івасева мама. — Коли такі завзяті опікуни будуть біля Небесної Дитини, кожної хвилини жди біди…
— Єшуа має рости, як всі діти, — повчально мовив Йосип.
— Його нині звати Єшуа? — вражено запитав я.
— Так. А маму — Маріам. Їх мають приймати за юдеїв…
— Бог не любить обману, — нахмурився Симон.
— В чому ти бачиш обман, Петре? — суворо запитав Учитель, а на дитячому чолі лягла зморшка. — Хіба не єдиний Тато у всіх народів та людей? Хіба ти не назвав мене своїм Господом?
— Правду кажеш, мій Учителю, — похнюпився Симон, багровіючи від бентеги. — Надто гарячий я, ось і вирвалося дурне з вуст.
— Домовилися, — кивнув Єшуа. — Живіть дружно. Рибальте. І наберіться терпіння. Настане пора, будемо ловити інших риб…
Буря лютувала. Вода перехлюпувала через борт. Навіть Симон занепокоївся.
— Боюся, що вітрило не витримає. Буря пошматує парусину. А без вітрила — перекине човна…
— Я попрошу вітрів, — з певністю мовив Учитель. — Ще раз переконайся, що любов’ю можна зробити все…
Єшуа встав на носі вітрильника, розвів руки, описуючи ними коло в просторі. Почулося його палке благання:
— Вітри могутні, діти Великої Божої Сили! Ви показали нам свою потугу! Покажіть нині свою дружність до синів людських. Я благословляю вас на радісну дію. Поможіть Божому Синові сягнути жаданого берега…
Буря покотилася вдалину. У вітрилі завирував рівний, сильний потік повітря. Хвилі вляглися, ніби під тиском незримої могутньої руки. Навіть мама Єшуа вражено дивилася на своє дитя, Йосип щасливо плакав від зворушення, а мій побратим, міцно вчепившись у кормило, захоплено повторював, ніби вві сні:
— Любов’ю можна зробити все… Любов’ю можна зробити все…
*
Хоч слова лунають — ще не чути Слова,
Ще зерна немає, лиш одна полова,
Бо коли лягає у ріллю зернина,