Альтернативна еволюція

Бердник Олесь Павлович

Запитання:

Як різним людям повірити в Бога?

О. Б.:

Хто йде до Бога, той знає, що Він є. А якщо хтось до сих пір не помічає, що Земля здригається під громовими кроками Христа, — тут нічого вже не зробиш!!!

Запитання:

Ви говорите про ілюзію буття. Будда теж говорив про те, що будь-яке буття — страждання. Ви ж, по суті, пропонуєте збудувати новий світ. Чи не буде він ще однією темницею? Адже Будда говорив про Нірвану, а не про створення нового світу.

О. Б.:

Санскритське

слово «нірвана» означає «неподільний». Отже Будда прагнув до Нірвани як до Цілості. Він прагнув у тілі опанувати тим, про що ми з вами говорили — стати всім у всьому.

Йдеться не про побудову з допомогою демонічного дзеркала нових ілюзій, а про те, щоб стати духом. Не нова ілюзія, а повернення до Цілості — ось наше завдання.

Запитання:

Я певен, що тут є багато людей, яких невідома сила несе за межі суєтних законів людства. Може, саме тому вони зараз тут. Чи не мучить їх питання: що вони можуть зробити? Кращим виходом є об’єднання наших зусиль, об’єднання не на словах, а на ділі. Ви обіцяли розповісти про подальшу вашу діяльність. Чи зможемо ми так ще збиратися? Що ми повинні робити?

О. Б.:

На певний час ми розлучимося — я маю їхати в Гімалаї. Після повернення я розповім про результат, і тоді будемо з вами разом вирішувати, що робити далі…

А на завершення — коротка медитація. Спробуємо відчути себе хвилею-блискавицею…

Співає Василь Литвин:

Для сліпців є пітьма,

А для зрячого нема.

Ширше серце розкривай —

Загорівся небокрай!

Нищаться пожарами тільки порохи,

Тішаться примарами лише дітлахи.

Ген поза туманами дивна глибина,

А понад обманами — зоряна весна!

Боягузам — страх і жах,

Шукачам — вогненний шлях!

Хто по ньому піде — знай:

У казковий прийде Край!

В лоні темряви дріма

Мати Всесвіту Сама.

Хто летить без вороття —

Нове матиме життя!

Олесь Бердник:

Щасливо вам, дорогі друзі! До нових зустрічей…

Листопад 1993 — квітень 1994

Це вогняне слово — свобода…

Роздуми письменника-фантаста про вчення дона Хуана

Немає смерті й народження у Вищому Бутті. Прагнення — ось суть Творчого Вогню. Нитка устремління потужно в’ється крізь лабіринт Майї. І відкриє суть Тайни тому, хто дійде Бережіть талісман прагнення.

«ПІСНЯ НАДЗЕМНА».

Карлос Кастанеда[20] увірвався в традиційну течію напівдрімотного духовного пошуку, ніби вогняний болід. Спокійна поверхня звичних окультних, «тайнознавчих» канонів сколихнулася, вибухнула, заряхтіла веселковими бризками. Всі відчули Подих Тайни, що мовчала впродовж тисячоліть.

Чим же причарував покоління другої половини XX століття американський антрополог з іспанським прізвищем? Інтригуючим сюжетом своїх «польових заміток»? Вражаючою фабулою? Пророцтвами? Рекомендаціями щодо оволодіння надприродними, винятковими можливостями? Ні, ні, і ще раз — ні!

І сюжети щоденників його зустрічей з екзотичним «магом» лоном Хуаном Матусом досить тривіальні, і бесіди майже банальні, а іноді — навіть грубуваті. Навіть використання

на початку «навчання» психоделічних рослин для розхитування інтелектуальних психоштампів, у полоні котрих перебував Кастанеда, викликало протест у багатьох духовних мандрівників, що звикли до морально-етичних правил європейської містичної традиції.

«Простенький» дон Хуан та його друг дон Хенаро вразили усіх нас своєю звільненістю від будь-яких пут, якими привабливими не здавалися б вони нашим відчуттям чи умам. Складалося враження, що ці представники невідомої у Європі традиції — дивовижні мандрівники, що готуються до небувалої місії, ідеально загострюючи стріли свого духу, аби нестримно метнути їх у понад-зоряні глибини Буття…

Кожна нова книга Карлоса Кастанеди торкалася несподіваних сторін психоглибин людини. Не один з читачів, вражених парадоксальністю мислення індіанських «магів», навіть вважав, що після «Казок про силу» (четверта книга з циклу «Вчення дона Хуана») вже не Кастанеда, а хтось інший експлуатує модну тему, продовжуючи захопливу містерію, вже повністю вигадану містифікаторами. Це були поверхові, передчасні висновки.

Можна з повною переконаністю стверджувати, що хвилююча традиція древніх і нових «видющих» продовжує місію Великих Посвячених і місія ця спрямована на пробудження сплячого людства. І навіть метод певної ігрової містифікації, присутній у вченні дона Хуана, застосований цілком свідомо.

Чому? — запитає читач. Досвід віків підтвердив: прямолінійне навчання тих, хто прагне до Істини, — небезпечне. Приймаючи «одкровення» Вчителя як «наказ», як «вказівку», учень нерідко перетворювався на духовного робота. Цю думку можна проілюструвати сюжетом з Ветхого Завіту, коли Господь вимагає від Авраама вбити сина й принести в жертву, якщо патріарх «любить Бога». Ми знаємо, що Авраам слухняно пішов на гору, аби там виконати Божу волю, і лише в останню хвилину канібальська жертва була замінена на ягня.

Всі віруючі й містики трактують цю подію як подвиг Патріарха і доказ його «вірності» й «любові» до Бога. Апологети ветхої традиції не розуміють, що мова йде про марновірне боягузтво Авраама, який боявся порушити «спілку» з Богом, що, беззастережно виконуючи накази Всевишнього, він перетворюється в духовного робота, а не вільного співробітника. Бог, безперечно, чекав іншої реакції свого «друга», чекав прояву істинної любові батька, що готовий «втратити душу свою» в ім’я ближнього, а тим більше — сина. Звичайно, нашу версію консерватори відкинуть як «кощунну», але складність еволюційної ситуації Землі й Людства, що відкрилася для сучасників у результаті найновіших космологічних досліджень, вимагає воістину парадоксального мислення і «божевільних» рішень.

Навіть введення в арсенал Кастанеди невідомих раніше світоглядних понять «тоналю» й «нагуалю» (нагвалю) вимагає неймовірних зусиль у побудові нового образу «магічного світу». Тільки дослідження останніх років у царині вакууму наближають нас до можливості пізнання могутньої сили нагваля, таємничої творчої й руйнівної суті Буття. Вже в книзі «Подорож до Ікстлану» індіанські «маги» підводять Карлоса до розуміння безмежності духовного шляху. Абсолютно не зв’язуючи свого методу з Ученням Христа чи Традицією Будди, вони змушують нас пригадати одну з найголовніших Заповідей Сина Людського — «Я єсмь Шлях!» чи окриляюче Ствердження Благословенного: «Хто пройшов усі світи і не захопився жодним з них — того назову я переможцем, бо всі світи переміг він».