Альтернативна еволюція
Шрифт:
Отже, головне питання Космоісторії: суть Заповіту Христа, суть Його Місії, котру він отримав від батька Небесного?!
Якщо Він став Людиною, пройшов по Землі, щось залишив людям — то це щось має бути дуже важливе, важливіше за все!
Так воно і є…
Слово друге
ЗОРЯНЕ ДИТЯ
Диво-сни, не сковані законом,
Відкривають браму до Свободи,
Із тілесним попрощавшись лоном,
Небувала виросла Природа.
Воскресають мертві Побратими,
Розквітають зела чародійні,
Розгортає диво лик незримий —
Радісний,
Корінь Волі, джерело натхнення,
Не щезай, не висохни ніколи,
І посій в пилюку повсякдення
Квіти у сновидному роздоллі…
І тоді, як зморені світила
Захолонуть в темному просторі,
Хочу я, щоб Серце запалило
В світі Сну нові, чаклунські зорі!..
Мій друже! Як бажаєш, так і сприймай те, що прочитаєш. Я оповідаю тобі не історичну хроніку, я показую тобі не заманливий відеофільм, змайстрований хвацьким режисером. Тайна Христа — не «точне» відображення того, що відбулося з Божественним Дитям та Його Матір’ю, а Суть Завдання, яке взяв на себе Син Зоряної Безмірності. Називають цю Суть — Благою Вістю. Але в чому ж ця Вість?
Взяти «гріхи» людей на Себе?
Чому невинний має страждати за злочинців? Навіть недосконала земна юстиція не може допустити такої судової підлості. Невже Небесна Юстиція в Особі Найвищого здатна «задовольнитися» жертвою Духовного Ягняти? Тоді на Небесному Троні сидить не Любов, а злобний монстр!
Дати Себе розіп’ясти на Голгофі, а потім, відповідно до віри людей в божественність Христа, милувати їх або засуджувати до вічної муки?
Але ж «віра» хіба міняє психічну суть людини? Хіба страх перед царем дає право боягузові ввійти у владичний палац? Апостол недарма казав, що «біси теж вірують і дрижать», бо неспроможні піднятися в Небо…
Може, Блага Вість у Заповідях Господніх, які Він проголосив на Горі? У дивних, чарівних, неймовірних Заповідях Блаженства? Проте чи хто-небудь збагнув, що Христос констатує вже готовий стан людини, котра блаженна, тобто така, якій уже відкрита дорога до Вітця Небесного? Блаженні жадаючі Духу, блаженні милостиві, блаженні чисті серцем, блаженні миротворці, блаженні спраглі справедливості… Але який Шлях приведе до такого блаженства? Адже повторенням благань та молитов: я вірую, я вірую, Господи, нічого не міняється. Ти або просиш Духу, або ні, незалежно від «визнання» чи «невизнання» існування Христа. Ти або чистий серцем або ні. Якщо чистий — то приймеш Христа, Його Місію, бо будеш співзвучний Божому Синові. Ти або миротворець або агресор. І це не залежить від віри в Христа. Хіба не християни заливають вже друге тисячоліття кров’ю Планету?
То як же осягнути стан блаженства? Яка стежка приведе до жаданого результату?
Христос Сказав: Я єсмь Путь (Шлях), Істина і Життя. Пройди через Мене.
Гранично просте рішення. Я в людині є правдивий шлях до саморозкриття. Якщо твоє «Я» (вища свідомість) не вирішило йти до Божественного «Я», до Вселенського Вітця Сущого, то марні всі твої поклони й забобонні вірування. Христос Прийшов від самого Джерела Життя, щоб прокласти для всіх жадаючих дорогу до Потоку Любові, котрий дається задарма, якщо Його осягнеш.
Царство Небесне внутрі нас єсть! — вражаюча Правда, що дозволяє розвалити всі бар’єри ілюзій, всі заборола пітьми, всі нагромадження псевдорелігій…
*
Відкриваю
Ніби приступаю до роботи…
Наче білка, мчуся безнастанно
В колі повсякденної турботи.
Я приймаю ношу цього світу
На свою чутливість та мінливість,
Мої нерви, мов казкові віти,
Відчувають всю його примхливість.
І нема для світу ні закону,
Ані смислу, ані рамок міри, —
Всі ж ті речі — наші забобони,
Наші страхи і жадоба віри…
Боїмось ми просто зрозуміти,
Що і люди, й зорі у Безмежжі —
Лиш самотні чудодійні Діти
На пустельнім серця узбережжі,
Що усі диктатори та війни,
І насилля, муки і жадання —
Лише спроби — дикі, безнадійні
Осягнуть небачене Кохання.
Те Кохання — до Самого Себе,
Бо нікого в світі більш немає —
Ні на зорях у далекім небі,
Ні в химернім потойбічнім Раї…
Всюди ми, усюди — наші муки,
Наші спроби вийти в Небувалість,
І тремтячі від безсилля руки —
Від безсилля осягнути сталість.
Породили ми себе в химеру
З Цілості — Єдиної, Святої,
І пішли в періоди та ери
На стежки розвою і розбою.
Розгубили ми себе в хаосі,
Світлі шати дарували тіням,
Лиш надію змучену ще досі
Віддаєм грядущим поколінням…
Зупинімось, зупинімось, Браття,
Пробудімось з вічного шукання,
Хай осяє зоряне Багаття
Ще з правіку суджене Повстання!
І тоді Світило Праблакитне,
Всі сонця зібравши в себе, встане,
І тоді пустеля непривітна
Затріпоче цвітом полум’яним.
І тоді побачить дух Людини,
Що в Ньому — Всесвітня Праоснова,
Що усі низини і глибини —
То пелюстки нашої Любові!
Саме про такий шлях болісного й радісного Пробудження мріяв Христос, коли закликав учнів: не спіте, чатуйте, ось наближається зрадник і посланці князя світу! Не спіте! Вже тоді — дві тисячі літ тому — можна було сотворити потужний моноліт Духу, захистити Сина Зірок, не дати здійснитися Космічному Злочину Боговбивства. Такий подвиг проклав би міст від Землі до Неба, всі сфери стали б воєдино і сама смерть розтанула, як примара.
Проте що було, те було. Історію переписати неможливо. Людство пожинає жниво, що його посіяло й виплекало. Воно жадібно хлебче брудну воду з тої ріки, що її Апокаліптичний Дракон виригнув з пащі, щоб захопити Жону та вірних її Сина. Вся інформаційна мережа Планети просякнута метастазами Драконячого ричання, кожен крок правителів, політиків, жерців усіх релігій — то обман, лукавство і прислужництво Звірям — тому, що вийшов з води і тому, що з’явився від землі.
В подальших роздумах відкриється тайна Звірів та їхнього пана — Дракона. А нині — пора приступити до визначального: сказати Останнє Слово Людям Землі про Надзвичайний Дарунок Христа для Світу. Слово це буде для більшості немислиме, неприйнятне, але готовим душам воно відкриє Вогняну Радість Воскресіння. Ходімо, Друже, до з прадавності забутої Вісті про Появу па Землі Дива, що Його чекала Безмірність цілу Вічність. Ходімо. Жона покидає пустелю, одягнувши Вогняний Панцир Войовниці, і її Син уже осідлав Чарівного Коня…