АМтм
Шрифт:
А сусідка з п'ятого поверху нічого на підвіконня не виставляє. Їй пощастило.
Вона дуже мила — завжди усміхнена, приязна і ввічлива. Завжди вітається першою. Іноді навіть питає, як мої справи. Я розповів їй про своє нещастя з вазонком, однак вона лише похитала головою — певно, ще мала шок. Ну звісно, кому ж приємно дізнатися, що повз твої вікна оце щойно пролетіло двійко самогубців. Та ще й та піцца…
Мені страшенно цікаво, хто з наших мешканців замовляє піццу. Сам я її ніколи не їм. І сусідка з п'ятого поверху вже напевно — ні. Жінка такого класу не може їсти піцци. Ну, сир там, овочі… Бач, навіть шкірку з помідорів обирала. Ні-ні, не вона, руку на відріз даю. Бо люди, які замовляють піццу, не викликають у мене, чесно кажучи, довіри. І симпатії не викликають.
Майна в мене не так уже й багато, тому я дорожу кожною річчю, якою володію. Тим більше, якщо це вазонок — живе створіння все-таки. Якби це був, скажімо, дідовий годинник, що стоїть у мене на столі, я б не так жалкував. Але де ви бачили, щоб хтось виставляв годинник на підвіконня? От і я про те ж. А знайомий ботанік навряд чи ще колись приїде — він живе в цілком іншій частині світу, та й подорожі до Малої Азії, мабуть, занедбав. Я чув, тепер він майже безвилазно сидить у карпатських горах. Для мене це дивно — уявлення не маю, чим там можна займатись. Я не люблю гір. Щоправда, ніколи там не був, але однаково — що можна там цікавого побачити? Й Alcea rosea L. var. nigra Cav. там не росте. Я намагався розповісти про це сусідці з п'ятого поверху, але вона вибачилась і зачинилася в своєму помешканні. Не інакше, як наслідок шоку. Жінки, вони вразливі. Тим більше жінка такого класу, як ця.
Ще кілька днів подію жваво обговорювали в коридорах і ліфтах, а потім усе вляглося. Чужа смерть якось не дуже вражає. От візьмімо цього… як його… Спінозу, чи як там… Випив, кажуть, цикуту. І що? Тепер це просто історичний факт. А людина ж, мабуть, мучилася, і різь у животі страшенна від цикути, напевно. Ви тільки уявіть, що цю гидоту випив хтось із ваших близьких! Або, не дай Боже, ви самі перехилили келиха з отрутою. Це ж трагедія, справжня трагедія, кажу вам. А двійко мертвих японців (чи не-японців, байдуже) в мікроавтобусі з піццою — так собі, кримінальна хроніка, не більше. Як оті заголовки в «Експресі»: «Тато маму зарубав, на городі закопав», «Відрізав дружині голову й пішов із нею на дискотеку» (з ким, до речі, — з головою чи з дружиною?), «Бабця вчаділа разом із внуками» і те де. Ну, не торкає воно якось, навіть коли намагаєшся уявити собі усі ті жахіття детально. Не торкає. А от загибель простого вазонка, коли він твій — це справа куди серйозніша. Тим більше, якщо це єдине живе створіння, з яким можеш жити. Я намагався пояснити це сусідам, коли ще тривали оті пересуди в коридорах і в ліфтах, але вони лише дивилися на мене дурними поглядами і поспішали до своїх закапелків. Людям нашого часу бракує філософського підходу до життя — усе вони сприймають спрощено і прагматично, не відчуваючи всієї складності світобудови. Ну ні — то й ні. Я не збираюся комусь нав'язуватися. Мені вистачає мовчазного розуміння Alcea rosea L. var. nigra Cav. або приязної посмішки сусідки з п'ятого поверху.
До речі, після того випадку я ще ні разу не зустрічав її, і навіть було подумав, що вона кудись виїхала (було б шкода), аж поки одного ранку мене не розбудив стукіт молотка. Прислухався — стукали нагорі. Я зрадів. Отже, сусідка не виїхала, а навіть почала робити ремонт, що виразно свідчить про її душевне здоров'я. Дякувати Богу, шок минувся.
Стукіт тривав, поки я мився, снідав, і супроводжував мене, коли я виходив на роботу.
Весь день я чувся підбадьорений, а навіть трохи збуджений.
Мушу признатися, ця жінка, що мешкала наді мною, інспірувала мене. В години бездіяльності й скорботи я прислухався до її кроків, уявляв, як вона проходжається кімнатами, прибирає чи дивиться телевізор (усі звуки долинали до мене майже неспотвореними, і я добре уявляв, чим вона займається), мені подобалося думати, що я знаю майже все про її приватне, приховане від чужого ока життя, зовсім не знаючи її самої. В мене навіть визрів план (я бачив подібне в одному фільмі) намалювати собі на стелі обриси всіх її меблів (не важко було вирахувати розташування) і позначати різними кольорами маршрути її переходів — так за якийсь час утворилися б мапи чужого життя, що протікало всього якихось два метри наді мною. Пізніше я відмовився від цього плану — набагато складніше й вишуканіше було накреслювати все це подумки, запам'ятовувати, тримати в уяві.
Іноді вона грала на фортепіано — грала дуже гарно, але завжди самі сумні мелодії, навіть коли тональність була мажорною, виходило якось майже траурно, так, ніби це були самі Gimnop'edie.
Втім, грала вона рідко. А от працювати молотком почала регулярно — назавтра мене знову розбудив стукіт.
І наступного ранку теж. Оскільки це було щось цілком нове в житті моєї сусідки з п'ятого поверху, я мусив якось ідентифікувати, що саме відбувається. Спробував згадати, які роботи проводяться за допомогою молотка, і уявити, що ж можна так довго клепати. Допасування дощечок паркету? Вирівнювання плитки? Заміна плінтусів? Ну бо ж не картинки прибивала вона цілий тиждень.
У суботу я прокинувся, як звикло, від глухого гупання в стелю. Цілком спокійно помився й поснідав під ці звуки, а що до праці не треба було йти, то взявся за писання давно відкладених листів. Однак робота не йшла. Стук молотка нав'язував свій ритм, і я збивався на якісь неприродні словосполучення, створював абзаци в невластивих місцях, а про пунктуацію вже годі й говорити — крапки і коми немов би хтось надиктовував згори. Таки докладно — згори. З п'ятого поверху.
Коротше кажучи, не йшло мені писання. Я знову почав дослухатися, намагаючись визначити характер робіт, як раптом усвідомив, що цей гуркіт мене страшенно дратує. Не так, може, сам гуркіт, скільки його невизначеність, а навіть таємничість. Ну нема такого ремонту, для якого цілий тиждень потрібний молоток — нема! Що вона там, до холери, може робити, моя улюблена сусідка з п'ятого поверху? Я пробував читати, але виходило не краще, ніж із листами: я перескакував зі сторінки на сторінку, змінював книжки, а стукіт не стихав. Ритм його теж був цілком неможливим — спочатку take five, потім 25 оr 64, потім пауза, а далі, як із кулемета — стук, стук, стук, стук, стук. У поєднанні з читанням це перетворювалося на епілептичну синкопію:
Стук-стук,-хуяк-хуяк-хуяк—…у-Буенос-Айресі-Загіром-була-звичайна-монета-вартістю-в-двадцять-сентаво…— грюк-грюк,-rat-tat,-knack-knack—…я-подумав-про-те,-що-немає-такої-монети,-яка-не-була-б-символом-безлічі-інших-монет,-що-виблискують-в-історії-та-в-казках…— трах-гуп-блись!– (і-в-гаманцях)—…в-кінці-дванадцятого-сторіччя-Загіром-називали-тигра!..— бах-бах-бах,-їбак-їбак—(у-Персії—астролябію)—…сьогодні-тринадцяте-листопада…— трах-трах-бемсь!—(в-юдейському-кварталі-Тетуана-дно-колодязя)—…сьомого-червня,-вдосвіта,-мені-до-рук-потрапив-Загір…— трах-трах-йопсь!—…тепер-я-вже-не-той…— wow-oops!-гах-гах!—…яким-був-раніше…— трах-бах-трах—…спроможний-пригадати-все…— бум-бум—…мені-приснилося,-що-я—монети…— пиздик-пиздик-бу-бух—…які-стереже-грифон…— гу-гуп-гуп—…на-здачу-мені-дали-Загір— їбанах!—…мені-дали-Загір…— стук-грюк-тара-бум-тара-бум-стук-стук-тр-р-р-рах!—…на-здачу-мені-дали…— йопть-йопть-бемц!—…я-гадки-не-мав,-що-всі-ці-думки-снувалися-з-метою-якось-захиститися-від-Загіра…— хрясь!—…і-були-першим-виявом…— блямц!—його-демонічного-впливу…— хуїсь-хуїсь—…того-ранку-я-не-пішов-ані-до-церкви…— їблик-їблик-хуяк—…ані-на-кладовище…— стук-стук-гуп-стук-грим-гуп-гуп-гуп-стук—…я-вирішив-позбутися-монети…— заїбах-пиздяк-бемц!—…натомість-поїхав-на-метро-до-площі-Конституції…— пиздюляк-наїбак…-к…-k…nack—…до-кінця-червня-я-розважався-тим,-що-писав-фантастичну-новелу…— трах-тарарах-роз'їбумць—…у-серпні-я-вирішив-проконсультуватися-з-психіатром…— а-а-а-хряп-п-п-п!—…зайшов-до-першої-ліпшої-кнайпи…— наїбусь!-наїбнусь!-стук-грюк-пук—…попросив-порцію-каньї…— блямц-блямц-бух-бом—…і-розплатився-Загіром…— б-бух—…в-той-вечір-я-прийняв-таблетку-димедролу…— хуяк-хуяк-хуяк—…пачку-димедролу…— х-у-у-у-як!—…і-заснув-спокійно…— трах-трах-йопсь—…писав-фантастичну-новелу…— га-гах!—…я-вставив-у-неї-кілька-загадкових-фраз…— стук-грюк-пук-блямц-бух-гоп—…я-розважався-тим…-що…— пиздяк-к-к!—…оповідач-аскет…— трах-трах-йопсь!—…видіння-одного-предмета…— геп!—…чи-то-монети,-чи-то-жетона…— бах-бах,-їблись-їблись!!!—…жетон-кидати-правою,-тільки-правою…— грим-м-м!—…на-лицьовій-стороні-була…— бу-бух-х-х!!!..—…цифра-2…— шва-ах!—…віра-в-Загір-ісламського-походження…— блямц-блямц-пу-пух!—…немає-такої-монети…— грюк!—…я-довго-роздивлявся-його…— гу-гуп—…його-під…— хрясь!—…під-світлом…— пиздик-пиздик—…електричної-лампочки…— oops—…були-першим…— геп-п-п!—…виявом…— хуяк-хуяк—…ісламського…— стук-стук-тара-бум-тара-бум-стук-стук-тр-р-р-рах!—…на-аверсі…— пиздяк-пиздяк-бу-бух—…викарбуваний-рік…— ба-бах—…1929…— шуга-а-ась!—…підкреслені-літери…— йопть-йопть-трах—…літери-N-і-Т…— гуп!—…дали-Загір…— хря-я-я-п!—…гроші—це-те,-що-буде…— їблись!—…я-спробував…— бух-бух—…думати…— трах-бах—…про-якусь-іншу…— стук-стук-стук—…монету…— йопть-йопть—…немає-такої-монети…— гу-гуп—…немає-такої— трах!—…Lullaby…— бах!—…немає…— бемц!—…desperato…— хуяк-хуяк-хуяк-м-м-м-хуяк-хуяк-хуяк—…я-й-гадки…— геп!—…не-мав…— ге-геп!-Ге-Гех! ГУ-У-П!..
Ні, так жити далі неможливо. З розуму зійти. Що вона там, у біса, робить?! Та це ж уже можна було поприпиздячувати всі наявні в природі плінтуси, розхуярити всю місцеву плитку, поперейобувати всі можливі картини разом із фотографіями всіх пиздуватих родичів усіх мешканців нашого кварталу… Піду-но я подивлюся, що там таке. Божевілля якесь.
Піднімався я на п'ятий поверх страшно довго, супроводжуваний усе тим же стуком-грюком, підсиленим резонаторними можливостями сходової клітки. Здавалося, весь будинок заселили залізні дятли, які, пробивши дупла в стінах, обов'язково переселяться в голову. Від такого не те що з даху скочиш — сусідці з п'ятого поверху фейс натовчеш. Гу-гуп!
Замість номеру помешкання на дверях сусідки висіла табличка «Ритуальні послуги специфічні». Що, дідько його візьми, це означає? Невже вона?.. Як бідний Йорик?..
«Бідний Йорик», що відчинив двері, виявився селюцького вигляду роботягою в комбінезоні і з молотком у руках.
— Що ви… що ви тут робите?
— Працюю. У нас тут фірма.
— А де… де сусідка?
— Яка сусідка? Нічого не знаю. У нас тут фірма.
— Яка, в сраку, фірма? Що ви мені тут…
— Ритуальні послуги. Специфічні.