Чтение онлайн

на главную

Жанры

Шрифт:

— Бо так воно воістину! — сказав, не мигнувши, Клим Партинюха. — Все оце свідчу й дедикую [16]

Тоді Огапка Харитонівна Климова Партинюхова вдарила кулаком об кулак і затягла довге: „І-і-і!“ — а тоді пішла на Клима Партинюху крочком дрібненьким, і слова в неї почали сипатися з рота, як горох“ аж не встигав я записувати їх у найшвидшому скорописі, а я серед писарчуків у цьому найуправніший.

— То це такий брехун, що оклеплюєш мене перед панами урядом? То це ти такий безчесник, що мене хльоркою та фіндюркою [17] чиниш? Нехай за мене посвідчать сусіди мої і служка наша Килина, що я жінка поштива й поважна,

а все те він уроїв собі в дурну голову та ще й мовить, що коли попощуся кілька днів у коморі, то мені вилетять із голови молодики, яких він має у своїй хворій голові, бо ніяких молодиків я у дім не спроваджувала. А коли я остатнього разу дуже верещала і в комору на замкнення (а таке він, нелюд, не раз чинив) не пішла, то він, нелюд, мене побив і вигнав із хати, і пішла я в своїй одежі, яку на мені бачите, а він приписав цю одежу мені в покражу, і всього решту я в нього не брала, бо, йшовши геть із дому у його приявності, ключа од комори повісила, та й нічого з дому винести він не дав би, і це може потвердити Килина, служка наша.

[16] Дедикую — тут: викладаю.

[17] Хльорка та фіндюрка — жінки легкої поведінки.

Клим Партинюха при цьому стояв спокійний і нерухомий, тільки очі його чорно палали, а ніздрі, як у коня, тріпотіли. Але він терпляче перечекав, поки з вуст його жінки виллються всі слова, а їх було утричі більше, ніж устиг я записати, серед предметних багато й цілком порожніх або й кількаразово повторених, і тільки коли спинилася Огапка Харитонівна, щоб перевести подиха, мовив іржавим голосом:

— Все це, панове урядні, неправда. Я її з дому не виганяв, а страви і хліба їй достатньо давав, а пішла вона з дому без відомості моєї, і пішла геть до брата свого Самсона. Отож я прошу панів уряд про свідка, аби ті речі міг іще застати в Самсона, котрі мені погинули. А та одежа, що на ній, на мої гроші куплена, через це я її і ввожу у покражу.

— То це я мала б іти від тебе гола? — вереснула Огапка Харитонівна.

„Ні, чого б гола! — іржавим голосом сказав Клим Партинюха. — Послала б до Самсона, хай би приніс одяг, а тоді б ішла, бо одежа моя, і ти її вкрала.

І тоді знову вдарила кулаком об кулака Огапка Харитонівна, і пішла дрібненьким крочком довкола Клима Партинюхи, ніби якийсь танок вела, і засокотіла, заскрекотала, аж у мене і в усіх, гадаю, у вухах закололо, ніби в ті вуха слова кілочками вбивалися.

— І-і-і-і! А як же я могла встигнути послати до Самсона по одежу, коли ти з палицею гнався за мною, ще й раз огрів по спиняці, і там, панове урядні, у мене є слід — коли хочете, покажу.

І Огапка Харитонівна почала тремтячими пальцями розв’язувати шовкову тисьму на кошулі.

Тоді Клим Партинюха заревів, ніби тур, горловим великим голосом:

— То це ти, вшетечнице, хльорко та фіндюрко, гола стати хочеш перед панами урядом? Ось, панове урядні, яка вона поштива й поважна мотрона! Не смій!

Тоді пан підстароста вдарив кулаком по столі, аж все на ньому застрибало, і дужим урядовим голосом наказав обом утишитися, а служебнику своєму, возному Габрилю Зубрицькому, змовив, щоб той пішов до Самсона, сина Харитонового Сосновського, і вказані Климом Партинюхою речі описав, а тоді й став перед урядом разом із Климом.

Вони пішли, а Огапка Харитонівна із плачем оповіла з багатьма порожніми словами і з відступами та поясненнями речей, які можна було б не пояснювати, який той нелюд її чоловік Клим, бо одну жінку він уже заморив через те, що не понесла від нього плоду, але й вона, Огапка, не понесла від нього плоду також, і не жінки тут винуваті, а вігі, яловий, бо все в ньому перекисло і засмерділося, а щодо одежі, то він їй тільки й справив цю, котра на ній, а скупий такий, що над кожною крихтою труситься, і не тільки їх з Килиною голодом морив, а й себе, хіба голий хліб їсть і иезмащений борщ із щавлю чи голого буряка; що піввідра меду, який мав, у нього вже в камінь перетворилося, а

сирів не мав не тільки двадцять, але й жодного, і не відро масла мав, а глечика, та й те давно йолке стало і до харчу непридатне; що гроші свої завше при собі носить у шкіряному мішечку, а пряжа й прядиво були не його, а таки Самсонові, бо вона хотіла спрясти йому в поміч та й не встигла їх забрати, гонена Климовою палицею. А щодо сковороди, сказала, проливаючи гойні сльози, ця жінка, то гріх у неї тут є, і вона, Огапка Харитонівна, хоче в тому щиро зізнатися, бо вона ту сковороду, котра була череп’яна, таки розтрощила в нього, Клима Партинюхи, на голові. Але голова в нього, сказала Огапка, така клята, мов чавун чи баняк, тільки задзвеніла, сковорода ж розсипалася на черепки, а голові нічого не вдіялося, і панове врядні можуть ту його голову обдивитися, бо вже не раз таке бувало, що вона, Огапка, щось трощила на тій чавунній голові, а на ній і сліду не лишалося, а це в нього так тому, гадає Огапка Харитонівна, бо вельми заклятий він, і в голові в нього не розум, а сама кість. А найбільше допікає він їй, Огапці, ревністю своєю, бо навіть коли спить поруч з нею, йому уявляється, що то не він лежить біля Огапки, вибачте на слові, а якийсь, прости Господи, кавалір; тоді він крізь сон страшно кричить і проганяє каваліра, погрожуючи його вбити, і їй, Огапці, тоді стає так страшно, що й витримати не може.

— Ось чому, панове врядні, я від нього пішла! — чітко й просто сказала Огапка. — Нема мені сили такого більше терпіти!

— Стривай, стривай, Огапко! — сказав пан підстароста Іван Станишівський. — То ти від нього пішла чи він тебе прогнав?

— Прогнав, а я й пішла, — відказала рішуче Огапка. — А могла б і не піти й терпіти далі…

Усе те Огапка Харитонівна розповідала так довго, що встиг повернутися служебник пана підстарости пан возний Габриль Зубрицький із Климом Партинюхою. Клим радісно цвів, очі його так само палали, а коли проходив повз Огапку, мовив упівголоса:

— Ну ж я тобі, сатано, допечу! Потанцюєш мені!

Пан возний Габриль Зубрицький став перед паном підстаростою Іваном Станишівським і, дивлячись в листка, якого тримав перед собою, проголосив:

— З придання врядового я, возний, був із Климом Партинюхою в домі Самсона Сосновського, його самого не застали, тоді Клим повів жінці Самсоновій, аби впровадила їх до комори. Вона, не змагаючись і не заперечуючи, повела.

Клим при цьому радісно хитнув головою, а Огапка ніби трохи й стурбувалася, мабуть, намагаючись угадати: чого такий радісний отой Клим?

— Там, у коморі, — проголосив пан возний з листка, — при мені, вижеві, себто свідку, межи іншими речами Клим указав на кошулю колінську…

— Стій! — зупинив його пан підстароста і звернувся до мене. — Глянь, юначе, до запису попереднього, що там про кошулі говориться?

— Говориться, — мовив я, — кошуль вишиваних колінських жіночих три.

— Друга на Огапці, — сказав спокійно Клим.

— Де ж третя? — спитав пан підстароста.

— Третя? — почухмарив потилицю Клим. — Хай панове врядні справлять записа: кошуль колінських дві.

— Там, у коморі, — проголосив пан возний Габриль Зубрицький, — полотна невеликий сувій…

— Глянь, юначе, до запису, — сказав пан підстароста.

— Сто ліктів полотна посполитого, — сказав я.

— Сто ліктів — сувій великий чи малий, пане Климе? — спитав підстароста.

І знову почухмарив потилицю Клим.

— Це як сказати і на чиї очі, — мовив.

— Скільки, пане возний, ліктів було в тому сувої?

— Ми його не міряли, — сказав возний, — але не більше десяти.

— Там, у коморі, — втретє проголосив пан возний, — пряжі основа, клубок та кілька починків.

— Було записано, — мовив я уже без наказу пана підстарости, — немало пряжі непряденої…

— Бо й немало, — сказав Клим.

— В коморі була масла повна макітра! — проголосив возний.

— Записано, — відгукнувся я, — масла відро.

— Чи свіже було масло? — спитав підстароста. — І чи не було воно в глечику?

— На спробу свіже. І було в макітрі, не в глечику, — сказав пан возний. — Меду прісного півгорщика…

Поделиться:
Популярные книги

Эфир. Терра 13. #2

Скабер Артемий
2. Совет Видящих
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Эфир. Терра 13. #2

Я – Орк. Том 3

Лисицин Евгений
3. Я — Орк
Фантастика:
юмористическое фэнтези
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Я – Орк. Том 3

Охота на разведенку

Зайцева Мария
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
6.76
рейтинг книги
Охота на разведенку

СД. Восемнадцатый том. Часть 1

Клеванский Кирилл Сергеевич
31. Сердце дракона
Фантастика:
фэнтези
героическая фантастика
боевая фантастика
6.93
рейтинг книги
СД. Восемнадцатый том. Часть 1

Решала

Иванов Дмитрий
10. Девяностые
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Решала

Назад в СССР: 1986 Книга 5

Гаусс Максим
5. Спасти ЧАЭС
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.75
рейтинг книги
Назад в СССР: 1986 Книга 5

Титан империи 5

Артемов Александр Александрович
5. Титан Империи
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Титан империи 5

Сыночек в награду. Подари мне любовь

Лесневская Вероника
1. Суровые отцы
Любовные романы:
современные любовные романы
5.00
рейтинг книги
Сыночек в награду. Подари мне любовь

Прометей: повелитель стали

Рави Ивар
3. Прометей
Фантастика:
фэнтези
7.05
рейтинг книги
Прометей: повелитель стали

Вдова на выданье

Шах Ольга
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.00
рейтинг книги
Вдова на выданье

Старатель 3

Лей Влад
3. Старатели
Фантастика:
боевая фантастика
космическая фантастика
5.00
рейтинг книги
Старатель 3

Измена. Он все еще любит!

Скай Рин
Любовные романы:
современные любовные романы
6.00
рейтинг книги
Измена. Он все еще любит!

Темный Патриарх Светлого Рода 3

Лисицин Евгений
3. Темный Патриарх Светлого Рода
Фантастика:
юмористическое фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Темный Патриарх Светлого Рода 3

Никто и звать никак

Ром Полина
Фантастика:
фэнтези
7.18
рейтинг книги
Никто и звать никак