Баранкін, будь людиною!

Медведев Валерий Владимирович

ПОДІЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

… Але починає діяти жахливий закон природи

Коли я розплющив очі, я побачив, що лежу на березі великої калюжі, а біля мене сидить мій найкращий друг Малинін і обмахує мене своїми розмальованими крильми.

Взагалі-то я не знаю, навіщо я розплющив очі, бо розплющувати їх мені зовсім не хотілося. І ухати мені теж більше не хотілося. І охати не хотілося. І ахати не хотілося. І бажання пищати від радості теж

зникло. А від чого тут пищати? У носі весь час від цього клятого пилка свербить… Ап-чхи!.. І в животі зовсім зникло кудись відчуття, ніби ти вмираєш від радості… Ап-чхи! Тобто, відчуття, що ти вмираєш від чогось, лишилось, тільки от від чого?.. Напевне, від голоду… Все кудись щезло! Тільки одне завмирання духу лишилося. Дух у мене весь час чомусь завмирав і завмирав. І завмирав він чомусь все дужче й дужче. От зараз завмре зовсім і кінець… Ап-чхи! Навіть чхнути сили немає…

— Ти чого лежиш, Баранкін? — спитав мене Кость.

— Захотілось полежати, от і лежу, — сказав я, — Ап-чхи!.. Та що це, ніяк не можу прочхатися.

— Простудився, чи що? — спитав Малинін.

— Не простудився, — сказав я, — а наухахохався-…

Малинін якось сумно-сумно похитав головою, зробив видох — вдох-ох-ох і сказав:

— А знаєш, де ще можна поїсти нектару?

— Іди ти зі своїм нектаром знаєш куди… Ап-чхи!..

Я зміряв Малиніна презирливим поглядом з ніг до голови і мало не розреготався.

Він сидів на березі калюжі, геть обмазаний пилком, одне крило у нього стирчало дибки, а друге звисало, мов вухо в собаки. І вигляд у нього був такий нещасний-пренещасний, що мені його стало знову шкода, та на цей раз я взяв себе в руки.

Зібравши останні сили, я мовчки підповз до калюжі і став з насолодою пити з неї звичайну дощову воду. Малинін попробував ще раз заговорити зі мною, але я тепер на всі його запитання відповідав мовчанням. Я вирішив ніколи в житті взагалі більше не розмовляти з ним.

Я демонстративно пив з калюжі сиру воду (це замість обіцяного нектару!) і розмірковував. Невже я все-таки помилився? Проте ні, не може бути, щоб на землі не існувало такого життя, про яке я мріяв там, на лавочці у дворі. Є таке життя, і я його що б там е. знайду! Просто ми з Малиніним Костем не його шукали. Звичайно, наше перетворення на метеликів і горобців було помилкою. Тепер це цілком ясно. Їх життя тільки збоку виглядало прекрасним, а насправді воно виявилось просто жахливим. Але чому? Я мовчки пив воду, думав, думав і вирішив, що такого життя, про яке ми мріяли з Костем, напевне, взагалі на землі нема…

В цей час повз мене берегом калюжі пробіг мурашка. Мурашка то біг, то зупинявся, а я дивився на нього і з мукою думав: «… Коли такого життя нема на землі, то, може статись, воно є там, під землею, і коли від усяких турбот і напастей не можна втекти на крилах, то, може, від них можна сховатися, ну, приміром, у тому ж мурашнику…»

Я подивився услід мурашці і з сумнівом похитав головою. Сховатися в мурашнику, звичайно, можна, але що робити з мурахами? Вони ж, можна сказати, знамениті трудяги. Скільки я не спостерігав за ними, ніколи не бачив, щоб мурашки просто так сиділи і нічого не робили. Весь час вони чи кудись біжать,

чи звідкись повертаються і завжди з собою тягнуть чи листок, чи грудочку землі, або й соснову голку… І на мурашник коли не глянеш, весь час вони його ремонтують, з ранку до вечора…

От перетворишся на мурашку, а вони візьмуть і примусять разом з ними пихтіти на будівництві… Та ні, коли вже ризикнути, то перетворитись на будь-кого, тільки не на мураха!.. А на кого? На кого ж все-таки треба перетворитися, щоб знову не ускочити в таку халепу, з якої ми з Костем ледве ноги винесли. На кого ж треба перетворитися? На кого?..

І тут я раптом згадав, що в той злощасний день на загальних зборах Алик Новиков чомусь обізвав нас трутнями! Трут-ня-ми! Хвилиночку! Хвилиночку! А що таке трутні? А трутні — це, між іншим, і є ті самі створіння, у яких саме таке життя, про яке ми мріяли з Костем на лавочці! І не «здається», а абсолютно точно. Навіть дуже точно! Тому їх і називають трутнями! А коли все це так, тоді чому ж ми перетворювались на горобців і метеликів? От дурні! Які ж ми з Костем були безпросвітні дурні!

— Малинін! — загорлав я (коли я зрозумів нашу помилку, я, звісно, одразу ж перестав сердитись на Костя і вирішив негайно поділитися з ним своїм відкриттям). — Малинін! Ох і дурні ж ми з тобою, Малинін!

— Авжеж, дурні! — охоче погодився зі мною Малинін. — Особливо ти, Баранкін!..

— Так, я просто круглий ідіот, Малинін! І як це мені одразу не спало на думку!.. Скільки даремно часу згаяли!

— Отож-бо! — відгукнувся Кость.

— І навіщо нам з тобою було перетворюватись на горобців і метеликів?

— От я тебе про це і хочу запитати, Баранкін! — сказав Малинін. — Навіщо нам треба було перетворюватись на горобців і метеликів?

— Коли нам одразу ж треба було перетворитись на трутнів!

— Як — на трутнів? Чому — на трутнів? — злякався Кость Малинін.

— Бо трутні тому й називаються трутнями, що вони в житті нічого не роблять або роблять тільки те, що їм захочеться! А ми з тобою на лавочці саме про це і мріяли!

— Знаєш, Баранкін! — сказав Малинін противним голосом. — Я через тебе вже стільки витратив сил на те, щоб нічого не робити, що краще б я весь цей час щось робив!

— Малинін! — закричав я. — Але ж я теж не менше тебе на те сил витратив! А тепер ми перетворимося на трутнів і від усього цього відпочинемо!

— Як перетворимось! — заволав Кость Малинін. — Знову перетворимось? Ну, знаєш, Баранкін! Годі з мене, Баранкін! Я і так за ці два рази наперетворювався по горло!

— Костю! Так ті ж два рази не рахуються! Раз не в того, в кого треба, перетворювались, значить, не рахується!

— Чому це — не рахується!

— Тому, що треба ж нам нарешті перетворитися на того, на кого слід було перетворитися… А перетворитися нам треба було на трутнів!..

— Та на яких трутнів?.. — несподівано спокійно-байдуже спитав Кость.

— Та ти що? — здивувався я. — Не знаєш які бувають трутні?

— Не знаю, які бувають трутні, — відповів Малинін, враз потягуючись і позіхаючи.

— Ну що ти, Костю, — сказав я розгублено, — ти повинен знати, які бувають трутні…